Три головні етапи періодизації розвитку суспільства (Морган)

1. Епоха дикості.(мисливство)

2. Епоха варварства.(скотарство)

3. Епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди. (давньогрецька цивілізація, давньоримська, візантійська, азіатська, англійська, північно – германська, цивілізація інків, тощо)

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. (аграрна, індустріальна, постіндустріальна)

Тема: форми організації суспільного виробництва

Для людини немає нічого природнішого за

працю, людина народжена для неї, як

пташка для польоту і риба для плавання.

Франческо Петрарка

Мета:

• засвоїти, поглибити та систематизувати знання по темі;

• розвивати, використовувати та набувати в прикладному плані набуті знання по темі;

• сприяти формуванню знань та виробленню практичних навичок по темі.

План лекції

1. Суспільне виробництво, його основні риси та складові елементи..

2. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва.

3. Товарна форма виробництва. Проста і розвинута форми товарного виробництва.

4. Товар і його властивості.

5. Альтернативні теорії вартості. Закон вартості.

Час: 2 год.

Вид заняття : лекція

Тип заняття: засвоєння нових знань

Місце проведення: аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: підручник, наочний посібник, методична розробка.

Джерела інформації: (1) с. 113 – 152.

Основні категорії і поняття: натуральне виробництво, товарне виробництво, суспільний поділ праці, товар, споживча вартість(корисність), вартість, продуктивність праці, інтенсивність праці, суспільно необхідний робочий час, закон вартості.

Студенти повинні знати:

• основні поняття теми;

• форми організації суспільного виробництва;

• поняття товару та його властивості;

• закон вартості;

• альтернативні теорії вартості

Студенти повинні уміти:

• аналізувати економічні факти;

• пояснювати взаємозв’язок між економічними фактами;

• розрізняти термінологію предмету;

• використовувати інструменти економічних досліджень на практиці.

Домашнє завдання: В.Д . Базилевич/ Економічна теорія /Політекономія с. 113 – 152,

1. Підготуватись до опитування за питаннями на с.150.,

2. Дати письмово визначення термінам навчального тренінга на

с. 150.

РОЗГОРНУТИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

1. Суспільне виробництво, його основні риси та складові елементи.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки:

• Виробництво завжди є суспільним;

• Має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється;

• У процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

• Виробництво є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь- якому суспільстві є:

• праця,

• предмети праці,

• засоби праці .

Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці.

Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери:

• Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги. Його галузева структура:

• промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче господарство;

• комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги;

• транспорт, зв'язок, торгівля ( в частині обслуговування процесу виробництва

• Нематеріальне виробництво - сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага і нематеріальні послуги, які задовольняють духовні і соціальні проблеми людей. Його галузева структура:

• охорона здоровя;

• освіта;

• культура, мистецтво;

• спорт, туризм;

• духовне виробництво

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва.

Ознаки товару-послуги:

• сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально-речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності;

• процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі і просторі ( послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера, перукаря тощо);

• послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватись.

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія :

• матеріальне виробництво створює матеріально- технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва;

• нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному піднесенні, забезпечуючи тим самим умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови —

фактори виробництва.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва" використовується і така категорія як "ресурси виробництва".

Ресурси виробництва - це сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва.

Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва — це "працюючіресурси".

В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

І. марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

ІІ. У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю.

ІІІ. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий — підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

ІV. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальним обсягом випуску продукції — з іншого.