15. Соц.-економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського

Після падіння Константинополя, основним торговим пунктом стає Гданськ. Еволюція феодальних відносин зумовила зростання великих феодальних землеволодінь, причому не тільки князівського, а й боярського. Більша частина земель була зосереджена в руках відомих магнатів. Це зумовило широкомаштабний наступ феодалів на територію та права селяньких общин. Прогресував розвиток товарно-грошових відносин, бурхливо зростав ринок с/г продукції. Міста України ще зберігали феодально-аграрний характер. Водночас за містами поглиблювалася спеціалізація ремісництва. Набули поширення ярмарки, що було ознакою становлення внутрішнього ринку. Виникали фахові ремісничі об’єднання – цехи, з’являлися перші зародки мануфактурного виробництва. Укр. землі знову потрапляють на орбіту активних торгівельних відносин. Активізується експорт зерна в Зх Європу, через Львів проходив єдиний шлях торгівлі Європи зі Сходом. Набуває поширення продаж товарів у кредит. Зрушення в економіці були тісно пов’язані з соціальними процесами. Формувалася станова організація суспульства на підставі визначених прав та обов’язків.

16.Польсько-литовські унії кінця 14-початку 16ст : передумави суть та наслідки

1385 р. була підписана Кревська унія. Литовський князь Ягайло, одружившися з польською королевою Ядвігою, під ім’ям Володислава ІІ став королем Польщі. Він зобов’язувався приєднати до Польщі литовські, українські та білоруські землі, повернути раніше втрачені Польщею й Литвою володіння, прийняти католицизм і зробити його державною релігією.Кревська унія, безумовно, створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але разом із тим вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Це не могло не викликати відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Тому підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. Він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Велику увагу Вітовт надавав розвиткові промислів, торгівлі, будував нові міста й фортеці. Під його ко- мандуванням у Грюнвальдській битві 1410 р. литовське військо, до складу якого входили українські, білоруські та рос. полки, разом із поляками, завдали нищівної поразки нім. хрестоносцям.

Наступним етапом об’єднання стала Городельська унія 1413 р., яка зрівняла в правах польську й литовську шляхту. Але — тільки католиків, і цим внесла розкол на релігійному грунті. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. Загостренням релігійних і нац. суперечностей у Литовсько-Руський державі скорися. православна Москва. До того ж іще реальнішою стала кримсько-татарська навала. Зруйнувало Київ, пограбувало й спалило церкви, захопило в полон киян. Надалі укр.. землі щорічно ставали об’єктом спустошливих набігів татар. Усе це підштовхувало Велике Князівство Литовське до зміцнення союзу з Польщею.

1569 р. в Любліні відбувся спільний польсько-литовський сейм, де було підписано акт унії Литви й Польщі. Віднині перестає існувати литовсько-руська форма державності українського народу. За унії Польща і Велике князівство Литовське об’єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Обирався спільний король, якого проголошували водночас і Великимкнязем. Здійснювалася спільна зовнішня політика, в обігові були спільні гроші. Польська й литовська шляхта отримували право володіти землями в обох частинах держави. Проте кожна з них мала свої герби, місцеві адміністрації, судочинство, війська. Після Люблінської унії починається полонізація українських земель.

17.Люблінська унія і її політичні наслідки для України

На поч XVI стало очевидним, що ВКЛ близьке до занепаду. Москва відібрала у нього Чернігів і Стародуб на північному сході України. А воно не змогло протистояти двом великим вторгненням татар. Нарост. криза сягнула критичної межі, коли Литва ув'язла в нову триваючу війну з Москво. царством. Виснажені величезними воєнними витратами й опинившися перед загрозою моск. вторгнення, литовці звернулися до Польщі по допомогу. Поляки готові були її надати за плату. Головною умовою вони поставили об'єднати в одне політ. ціле Польщу з Литвою, яких пов'язував спільний монарх. Побоюючись поступитися своїм панівним становищем перед польськими конкурентами й занепокоєні небезпекою зростання католицьких впливів, литовські та українські магнати опиралися остаточному злиттю з Польщею. Але невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючися здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали. Скликаний у 1569 р. в Любліні королем Сигізмундом Августом сейм проходив у драматичній та гострій боротьбі. Поляки за підтримки дрібної шляхти на Волині, у Підляіііші та Києві оголосили про приєднання цих земель до Польщі. Це змусило норовистих магнатів повернутися за стіл переговорів, і 1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія.

Внаслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.

Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією величезної ваги. Попри всі свої недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній та культурній царинах життя. Проте, як свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності.