8. Економічний розвиток Київської Русі

Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці.Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитому країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем.

Серед племінної знаті мали попит такі товари,як вино, столовий посуд з глини, скла та металу, бронзові фібули. В обмінпоставлялися хутро, мед, шкіри, віск.

Основною торговою артерією слов'ян був Дніпро. Не виключено, що перевозилитовари й по Дністру та Південному Бугу. Слабшими були торгові контакти зплеменами Середньої та Північної Європи. Через землі давньоукраїнських племен пролягав «бурштиновий шлях» з Прибалтики до Дунаю. Отже, черезтериторію сучасної України в І тисячолітті проходило ряд торговельних шляхів, які з'єднували основні центри тогочасної цивілізації.У VIII - IX ст. в результаті відокремлення ремесела від землеробства зароджується товарне виробництво, зростає внутрішній обмін. Тортові шляхи з Києва простягнулися з півночі на південь, із сходу на захід. Найголовнішим з них був так званий званий «путь із варягів у греки». Починався він у Новгороді. Купці з товарами прибували в Київ і вирушали вниз по Дніпру до Чорного моря. Торговий шлях закінчувався в Константинополі.

Досить інтенсивними були тортові взаємини купців з країнами Сходу та Заходу. Торгівля зі Сходом була дуже прибутковою.Найдорожчим товаром руських купців були невільники, особливо слов'янські дівчата. Із Заходу руські купці привозили рабів, франкські мечі, латинські шоломи, сільськогосподарську сировину.

9.Причини розпаду Київської Русі. Відокремлення князівств від Києва

Причин занепаду Київської Руси було багато. Передумовою розпаду Київської Русі, постійним джерелом внутрішніх проблем були величезні її розміри. Після смерті Ярослава Мудрого (1054) Київська держава все більше ослаблюється і роздроблюється на мало або зовсім не пов’язані між собою феодальні князівства. Єдність Київської держави послаблювалася складним порядком престолонаслідування в князівському клані Рюриковичів, що породжував усобиці. З метою їх усунення князі зібралися на свій перший з’їзд. Вони уклали угоду, за якою спільна “вотчина” розпадалася на три відокремлені “вотчини”– Ізяславичів, Святославичів і Всеволодовичів. Так був уперше проголошений принцип спадкового володіння підвладними територіями.

До середини ХІІ ст. на території колишньої Київської Русі сформувалося близько 15 князівств, кожне з яких жило самостійним політичним життям, лише номінально визнаючи старійшинство великого київського князя. На початку ХІІІ ст. поняття старійшинства взагалі зникає. Тридцять п’ять років проходять в постійних змінах князів та майже безперервних війнах за Київ, дуже негативно вплинувших на добробут міста та землі, тим паче, що деякі запрошували у союзники половецьких ханів у своїх походах на Київ, і ці напади половців розорювали землю. Відособлення земель колишніх провінцій Києва, що розвинули в собі свої власні центри і що відтягли значну частину військово-торгового класу, цієї “Русі", що неподільно тяжіла раніше до Києва, впливало також на ослаблення останнього. І в довершення всього пів століття безперервної смути, воєн за київський престол, розорення землі і самого міста. У першій половині ХІІІ в. Київ повністю відходить на другий план. Найсильніші і більш далекоглядні князі вже нехтують ним як позицією безнадійною і створюють нові політичні центри.. Нарешті, нова азіатська навала монголо-татарської орди в середині ХІІІ ст. остаточно підриває всяке значення Києва і руйнує державну організацію землі, дезорганізує князівсько-дружинний лад на всьому просторі предстепного середнього Поднепровья. Корист. загальною панікою, зробленою татарами в 1240 р. населення і особливо міські общини починають розбивати рамки князівсько-дружинного ладу. Земля, розкладаючись на окремі общини, що керуються своїми дрібними князями або радою старців, поверталася до старого стану суспільної роздробленості, що передувала утворенню централізованої Київської держави.