41 .Нова економічна політика: суть, причини, наслідки.

Неп (нова економічна політика) — політика, заснована на ринкових відносинах, різних фор­мах власності й економічних методах керуван­ня народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на Х з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.). Необхідність заміни політики воєнного кому­нізму новою економічною політикою була обумов­лена станом у країні, що виявився: у економічній кризі (повна руїна, параліч економіки, інфляція); внутрішньополітичній кризі (селянські заворушення); кризі всередині керівної партії РКП(б). Основні принципи непу: державна монополія у торгівлі; державна власність на великі та оредні підприємства; госпрозрахунок у промисловості; гальмування розвитку великих індивідуальних господарств на селі тощо. Неп приніс такі зміни у сільське господарство: продрозкладка була замінена на продподаток, розмір якого, вдвічі мен­ший за продрозкладку, був заздалегідь відомий селянинові, що поси­лювало його зацікавленість у підвищенні продуктивності свого госпо­дарства; селяни здобули можливість продавати лишки своєї продукції через кооперативні організації чи на ринках; було ліквідовано кругову поруку — кожний-селянин платив самостійно.. Неп у промисловості виявлявся у такому: здавання в оренду націоналізованих дрібних і середніх промислових підприємств їхнім колишнім власникам; проведення децентралізації керівництва промисловістю; переведення багатьох підприємств на госпрозрахунок; скасування загальної трудової повинності, формування ринку робочої сили; перехід від зрівняльної заробітної плати до відрядної; залучення іноземного капіталу у формі концесій. Неп у галузі торгівлі й фінансів запроваджував: відмову від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі; появу багатьох видів торгівлі — приватної, кооперативної, державної; відкриття у великих містах торговельних бірж; випуск (з 1922 р.) конвертованого червінця, що дорівнював 10 золо­тим карбованцям і був забезпечений золотом на 25 %; різні (86 видів) податки як джерела постійного поповнення держ­бюджету; введення платні за комунальні, транспортні та інші послуги. В Україні неп почав реалізовуватися пізніше — з 1922 р. Його запрова­дження було пов'язане з певними труднощами. Так, комнезами, створені в Україні, які об'єднали бідні верстви сільського населення, серйозно висту­пали проти запровадження непу. Однак загалом неп відіграв важливу роль у розвитку с\г, а денаціоналізація підприємств промис­ловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами.

42 .Індустріалізація в у країні: причини і наслідки.

У 1920-ті рр. за темпами промислового роз­витку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було взято курс на проведення індустріалі­зації. Індустріалізація — система заходів, спрямова­них на створення великого машинного виробницт­ва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороно­здатності країни. Причини проведення індустріалізації: необхідність технічного переозброєння економіки; створення військово-промислового комплексу; створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення й можливої економічної ізоляції; необхідність технічної підготовки до кооперування села (випуск трак­торів, машин тощо); необхідність зміни соціально-класової структури населення в бік збіль­шення чисельності робітничого класу. Основні джерела індустріалізації: інвестування у важку промисловість за рахунок легкої та харчової; примусові державні позики; збільшення випуску спиртних напоїв; продаж за кордон нафти, газу, деревини та хутра за низькими цінами; продаж за кордон творів мистецтва; використання безкоштовної праці у вихідні дні (суботники, недільники); широке використання праці в'язнів; режим економії. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів роз­витку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 рр.) на території України було збудовано заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»; у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші. Підсумки індустріалізації: країна з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну; зміцнилась обороноздатність; відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення;монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки; створено нову модель керівництва економікою — адміністративно-ко­мандну. Унаслідок проведеної індустріалізації у 1937 р. за абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США. Припинилося ввезення з-за кордону кольорових металів, рейко­прокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промис­лової продукції. Було забезпечено техніко-економічну незалежність СРСР від країн Заходу. Україна стала індустріально розвиненою республікою СРСР.

43.Утворення СРСР. Україна в складі Союзу РСР.

I етап (червень 1919 — грудень 1920 р.) — утворення «воєнно-політичного союзу» радянських республік, збере­ження за Україною формального статусу незалежної дер­жави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову «Про воєнний союз рад. республік Росії, Укр., Лат­вії, Литви і Білорусії».

II етап (грудень 1920 — грудень 1922 р.) — форму­вання договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії Ленін і Чичерін та представник Укра­їни Роковський підписали угоду про воєнний і господар­ський союз між двома державами. І хоча формально про­голошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взя­тий на централізацію курс, особливо в 1921—1922 рр., посилювався. У червні 1922 р. були створені загальнофедеральні трести («Укрметал», «Югосталь», «Сільмаштрест», «Укртрестсільмаш»), які цілком пере­бували під контролем центру, а саме — Всеросійської Ра­ди народного господарства (ВРНГ). У цей час виникає серйозне тертя між центром і Укра­їною на економічному ґрунті. Так, за відправлений до РСФРР голодного для республіки 1921 р. хліб Україна мала одержати 20 млн крб. золотом. Наркомпрод РСФРР заплатив майже 1,3 млн крб., а решту обіцяв компенсу­вати машинами, мануфактурою, лісоматеріалами та ін.. Враховуючи тільки економічні чинники та ігноруючи на­ціональні особливості і юридичні права України, держ-план РСФРР хотів було поділити республіку на дві еко­номічні області — Південно-Західну з центром у Києві та Південну (гірничопромислову) з центром у Харкові. Еко­номікою цих областей мали керувати органи ВРНГ і Ра­ди Праці та Оборони (РПО) РСФРР. Створена після жовтневого пленуму Конституційна комі­сія висловилася за утворення наркоматів трьох типів: а) злитих; б) об'єднаних; в) автономних. Передбачалася централізація ще більша, ніж в умо­вах громадянської війни. Це означало, що федерація, яка почала розбудовуватися відповідно до рішень комісії, ма­ла бути федерацією лише номінально, а реальним зміс­том союзу республік в найближчій перспективі стала авто­номізація. III етап (грудень 1922 — травень 1925 р.) — утворен­ня СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Со­юзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік — РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія). У цей період процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. від­бувся II з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування господарства, оголошен­ня війни і підписання миру. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодав­чо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

44 .Колективізація в У країні: причини і наслідки.

Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був про­голошений курс на кооперування сільського гос­подарства. Хлібна криза 1927—1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, мо­гли зірвати форсовані темпи індустріалізації.. 1929 рік Й. Сталін назвав «роком великого перелому» — «рішучого на­ступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країні розпоча­лася суцільна колективізація — процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи). Прискорення темпів колективізації відбувалося за рахунок насильниць­кого залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його лік­відації як класу. Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця пер­шої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств. У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Вони були найміцніше прив'язані до землі й не бажали її позбутися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, за­боронено використання найманої праці, купівля машин та інвентарю; по­чалося вибіркове «розкуркулювання». я. На початку 1930-х рр. влада розпо­чала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжува­лася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблиз­но 1,2—1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». Їхню працю використовували на найважчих роботах. Створи­вши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації. Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став го­лодомор 1932—1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запроваджен­ня паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності роз­стріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна. . Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ­ливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8—9 млн осіб.