31. Декабристський рух в Україні.

Посилення реакції після війни 1812 -1814 року сприяло зростанню в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відіграли дворянські опозиціонери – декабристи. Вони не тільки висунули політичний протест, а й організували збройне повстання проти царату Звідси в Україні виникають перші гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права. Мета: 1.здобути незалежність У. Оформлення політичної опозиції царизму пов’язано з появою декабристських організацій. 1816 – Петербург – «Союз порятунку» 1818 – Москва – «Союз благоденства» 1819 В.Лукашевич – «Малоросійське товариств» Ставили завдання запровадити конституційне представницьке правління, скасувати кріпосне право шляхом воєнного перевороту. Членами організацій були брати Муравйови Апостоли,, Пестель, Орлов та ін. У 1812 році декабристські організації об’єдналися і створили два осередки – Пн. Товариство з центром у м. Петербурзі, та Пд.. товариство – м. Тульчин. Головою Пд. Товариства було обрано полковника Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром крім тульчинської управи було засновано ще дві: «Кам’янську» - на чолі з Давидовим та Волконським, «Васильківську» - С.Муравйов –Апостолом. Між цими організаціями були розбіжності: Пд.. було радикальнішим, ніж Пн., яке обмежувалося в своїх планах поваленням абсолютизму і встановленням конституційної монархії. Пестель видав «Руську правду»:ліквідація кріпосного права,встановлення республіканського ладу,безплатне наділення селян землею з державного фонду. «Руська правда» проголосила знищення станів, рівність громадян перед законом , свободу слова, друку, віросповідання, скорочення строку служби в армії. Але Пд. товариство не передбачало відокремлення України від Росії й створення суверенної Укр. держави.

Конституція Пд. товариства, розроблена Муравйовим була поміркованішою. 1823 – Новгород - Волинський створення 3-тя таємна організація – «Товариство об’єднаних слов’ян»:ідея добровільного єднання слов’янських народів у формі федеративної республіки. У грудні 1825 р. в Таганрозі помер цар Олександр 1.Настало «міжцарювання». 1826р.-Чернігівський полк виступив за скорочення строку служби в армії. Пн. товариство, скориставшись цим, 14 грудня 1825 піднесло повстання в Петербурзі. Але воно не було як слід підготовленим. Солдати навіть не знали мети повстання, населення не підтримало акцію, царські війська легко розсіяли повстання. Почалися арешти. 13 грудня заарештували Пестеля. Керівництво перейшло до Муравйова-Апостола. Але вже в першій сутичці його було тяжко поранено. Керівників повстання було доставлено до Петербурга на суд. 5-х було повішено. Причини поразки: 1.мета декабристів не була зрозуміла для народу; 2.вузькою залишалася соціальна база повстання

33.Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток України в пореформений період.

19 лютого 1861р. Олександр ІІ— маніфест про скасування кріпосного права.

Реформа 1861р. лікв. Особисту залежність селян від поміщиків. Збереження селянської общини. Селяни мусили сплатити поміщику викуп, який становив 11 річних податків з селянського двору. У селян небуло грошей, держава надала позичку на 49 років. Царська казна отримала за 1крб.— 63коп чистого прибутку.

1864р—Земська реформа. Земства- виборні місцеві органи самоуправління.

1864р.—Судова реформа. Введено безстановість судочинства, незалежність суддів від адміністрації, гласність судового процесу, змагальність сторін (прокурор-адвокат). З’явився суд присяжних у карних судах.

Військова реформа. Здійснювалася 15р. Замінила рекрутчину загальною військовою повинністю (6-7 років). Заборона тілесних покарань.

34.Україна в революції 1905-1907рр.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Пе­тербурзі. Була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла країну та викликала хвилю обурення.

І фаза — «піднесення» (січень—жовтень 1905 р.): наростання масової боротьби, посилення її політич­ного характеру; політизація народних мас; поширення хвилі заворушень серед селян та армії.

II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.): коротка стабілізація в країні; діалог та легальна взаємодія між опозицією та влад­ними структурами; активне формування багатопартійної системи; організація лівими силами хвилі збройних повс­тань у грудні 1905 р.

ІІІ фаза — «спад» (січень 1906—червень 1907р.): посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо); помітне зменшення масштабів та інтенсивності ро­бітничих страйків та селянських виступів; перехід більшості політичних партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906—1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів). Протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбу­лося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн жителів Російської імпе­рії, з них в Україні — 120 тис. Червневі виступи україн­ських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів

Наслідком широкомасштабного жовтневого полі­тичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свобо­ди (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламен­ту — законодавчої Державної думи із залученням до ви­борів усіх верств населення.

Протягом жовтня—грудня 1905 р з’являється нова модель організації влади — Ради робітничих депу­татів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві. Також почали утворюватися профспілкиНаприкінці 1905 р. в Україні існувало майже 80 професійних об'єднань. Влітку 1905 р. виникають місцеві організації Все­російської селянської спілки. Найбільшого поширення ці об'єднання набули на Лівобережжі та Півдні. Всього в українських землях було створено 120 селянських і во­лосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.За роки революції вибухоподібно розгортається коо­перативний рух. Так, якщо в Київській губернії 1904 р. було лише 3 кооперативи, то 1907 р. — вже 193, у Хар­ківській 1905 р. — 2, а 1907 р. — 50 кооперативів.