2.3.3. Перша допомога при отруєнні окремими видами сдор

Загальні принципи надання невідкладної до­помоги і терапії при гострих інтоксикаціях СДОР полягають в:

• припиненні подальшого поступання ОР в організм;

• якнайшвидшому виведенні токсичних речовин і їх отруйних метаболітів з крові і тканин;

• застосуванні специфічної антидотної терапії;

• забезпеченні нормального функціонування життєво важливих органів і систем;

• своєчасному наданні медичної допомоги на місці ураження та лікуванні в спеціалізованому стаціонарі;

• профілактиці різних ускладнень.

Перша допомога і лікування при отруєнні СДОР з переважно за­душливою дією полягає в:

1. Негайному припиненні поступання отрути в організм шляхом одягання протигазу і виведення (виносу) ураженого із зараженої атмосфери.

2. Промиванні очей, носа, глотки 2% розчином соди або прос­тою водою.

3. Інгаляціях кисню при порушеннях дихання, або штучній вен­тиляції легень при його зупинці.

4. Патогенетичній та симптоматичній терапії спрямованій на ліквідацію киснево­го голодування, усунення явищ набряку легень, бронхообструкції, метаболічних порушень, нормалізацію діяльності нервової системи.

Принципи лікування отруєнь СДОР переважно загальноотруйної дії.

Лікування ураження синільною кислотою має два напрямки:

А. Антидотна терапія (зв’язування ціаніду через метгемоглобінутворення або пряме знешкодження циркулюючої в крові отрути). До антидотів відносять сполуки кобальту (кобальтова сіль ЕДТА, вітамін В₁₂), метгемоглобіноутворювачі (амілнітріт, метиленовий синій), вуглеводи (глюкоза), антидоти кобінованої дії – антиціан.

Б. Симптоматична терапія: киснева терапія, усунення порушень дихання, введення кардіотоніків, протисудомних середників.

При ураженні окислом вуглецю основні зусилля повинні бути спрямовані на проведення заходів по прискоренню диссоціації карбоксигемоглобіну, а також на підтримку життєво важливих функцій організму.

В першу чергу необхідно припинити поступання отрути в організм, для цього потерпілого слід винести на чисте повітря або вдягти протигаз (з гопкалітовим патроном).

При потребі проводять штучне дихання. Слід якнайшвидше провести оксигенотерапію, так як кисень є ефективним антидотом при отруєннях СО, чистий О₂ збільшує швидкість диссоціації карбоксигемоглобіну, в чотири рази переважаючи ефект звичайного повітря. Особлива роль в цих випадках належить гіпербаричній оксигенації. Крім цього, проводиться і симптоматична терапія.

При наданні допомоги отруєним речовинами, які мають задушли­ву і загальноотруйну дію основну увагу звертають на :

1. Вихід, виніс потерпілого із зараженої атмосфери.

2. Надання ураженому спокою, його зігрівання.

3. При порушенні дихання і асфіксії – відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, інгаляція кисню.

5. При набряку легень – сечогінні, глюкокортикостероїди периферичні вазоділятатори, гангліоблокатори, протипінні середники, венозні джгути та ін.

Принципи лікування уражень нейротропними отрутами такі ж, як при ураженнях отруйними речовинами нервово-паралітичної дії (ан­тидотна терапія (атропін та його похідні), симптоматична тера­пія.

Перша допомога при отруєнні аміаком полягає в наступному:

1) При попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити їх во­дою або 0,5 - 1% розчином квасців, закапати новокаїн по 1-2 крап­лі 0,5-1% розчину або дикаїн 0,5% розчин з адреналіном (1:1000).

2) При інгаляційному ураженні - припинення поступання отрути шляхом використання протигазів із спеціальними коробками або ізо­люючих засобів захисту органів дихання. Винос і вивід із зараже­ної атмосфери.

3) В подальшому - інгаляції кисню і необхідні заходи з по­передження та лікування можливого набряку легень і порушень з боку серцево-су­динної діяльності.

4) Використання седативних середників при різкому психо­моторному збудженні.

Перша допомога та лікування при ураженнях метаболічними от­рутами полягає в припиненні контакту отрути з організмом, санітарній обробці, дезінтоксикаційній терапії, введенні патогенетичних і симптоматичних середни­ків.

Розробка комплексу заходів по проведенню організаційних, лікувально-евакуаційних та лікувально-профілактичних заходів у вог­нищі зараження та на етапах медичної евакуації базується на оцін­ці хімічної обстановки, яка склалася внаслідок аварії на ХНО, а вона в свою чергу залежить від характеру самого об'єкта (тип і спосіб зберігання СДОР, їх кількість), часу аварії (час доби, се­зон року), метеоумов (напрям і швидкість вітру, опади, вологість повітря та ін.), а також ступеню зараження території.