Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

• проголошення курсу на використання відновлюваних джерел енергії і передусім енергії Сонця.

Ці принципи можуть бути реалізовані в конкретних стратегічних планах дій, основний зміст яких такий:

• зміна філософських цінностей життя людини, суспільства, в основі яких мають бути культурні й духовні традиції, соціально-екологічна цілісність середовища існування;

• екологічне оздоровлення природних об'єктів, ландшафтів як середо­ вища існування, скорочення техногенного навантаження на них і консолідування на цій основі цілей суспільства й держави;

• пріоритет сталості суспільства, соціумів, поселень як кінцевої мети гармонізації життєдіяльності і як визначальної динамічної рівноваги життєвих сил (духовних, природних, матеріальних) людини, родини, суспільства та їхньої політичної надбудови — держави;

• визначення мудрості, культури як міри, а ноосферогенезу — як мето­ дологічної бази процесу гармонізації;

• удосконалювання фізичної та духовної природи людини, сприйняття його суспільством як вкрай необхідного заходу для оздоровлення й відновлення життєвих сил Природи з використанням біотичних методів регулювання і як шляху до досягнення й підтримання ди­ намічної рівноваги життєвих сил (духовних, природних, матеріаль­ них);

• гуманізація освіти як способу життя, як рушійної сили процесу гар­ монізації і збагачення життєвих сил людини, суспільства та їхньої політичної надбудови — держави;

• визначення спрямованості інноваційних змін як способу підтриман­ ня стабільності й динамічної рівноваги життєвих сил;

• екологізація технологій, пристосування їх до місцевих умов і незалеж­ них джерел енергії; спрямованість їх на підвищення самодостатності умов життя на принципах соціальної справедливості.

У загальнонауковому й філософському плані нині вже формується та ноосфера, яку передбачав В. І. Вернадський, — період, коли домінує розум­на діяльність людей. Однак ця діяльність іще не стала мудрою у ставленні як до природи, так і до самих людей, суспільства. До поняття «ноосфера майбутнього» найбільше підходить визначення «мудра діяльність». Цього можна досягти лише шляхом екологізації освіти, науки, знань. Така еко­логізація має стати одним із провідних пріоритетів державної політики, передусім екологічної.

1.6

Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

Базові регламентуючі принципи гармонізації співіснування людства і природи викладені в Декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), у

1.6

Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

вигляді керівних принципів, що мають за мету активізувати рівноправне глобальне партнерство через створення нових рівнів кооперації між держа­вами і ключовими секторами суспільства та економіки за допомогою виконання міжнародних угод, які враховують інтереси всіх і захищають цілісність глобальної системи екології та розвитку, визнаючи цілісність і взаємозалежність природи нашого спільного дому — Землі.

Принцип 1. Людина перебуває в центрі уваги концепції сталого розвит­ку. Вона має право на здорове і продуктивне життя в гар­монії з природою.

Принцип 2. Відповідно до Статуту ООН і міжнародних правових норм, держави мають суверенне право на експлуатацію власних ресурсів згідно з власною політикою щодо навколишнього середовища та розвитку; вони також несуть відповідальність за забезпечення того, що діяльність у межах їхньої юрис­дикції чи контролю не завдає шкоди навколишньому середо­вищу інших держав чи територій поза межами державної юрисдикції.

Принцип 3. Право на розвиток повинно реалізовуватися таким чином, щоб справедливо задовольнялися потреби теперішніх і май­бутніх поколінь щодо навколишнього середовища і розвитку.

Принцип 4. Щоб досягти сталого розвитку, захист навколишнього сере­довища повинен бути невід'ємною частиною процесу роз­витку і не може розглядатися ізольовано від нього.

Принцип 5. Усі держави і люди повинні об'єднувати свої зусилля у вирішенні надзвичайно важливої проблеми викорінювання бідності, що є незаперечною вимогою сталого розвитку, для зменшення різниці в рівнях життя і кращого задоволення по­треб більшості людей світу.

Принцип 6. Особливому становищу та потребам країн, що розвивають­ся, зокрема найменш розвинених та найбільш екологічно уразливих, повинен надаватися особливий пріоритет. Міжна­родні заходи у сфері навколишнього середовища і розвитку мають також враховувати інтереси й потреби всіх країн.

Принцип 7. Держави повинні співпрацювати в дусі глобального партнер­ства для збереження, охорони та відновлення здорового й цілісного стану екосистеми Землі. Держави несуть спільну, водночас диференційовану відповідальність через різну ча­стку їхньої участі в глобальній екологічній деградації. Розви­нені країни усвідомлюють відповідальність, покладену на них в умовах міжнародного прагнення до сталого розвитку, у зв'язку з тиском, який їхні суспільства чинять на глобальне навколишнє середовище, а також технологіями й фінансови­ми ресурсами, якими вони володіють.

Принцип 8. Для досягнення сталого розвитку та вищої якості життя для всіх людей держави повинні скорочувати й позбуватися не­сталих моделей виробництва і споживання, а також сприяти розвиткові належної демографічної політики.