1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління

Враховуючи те, що екологічний і функціональний контроль є однією із системоутворювальних функцій екологічного управління, він повинен здійснюватися на основі комплексного моніторингу, тобто екологічного й функціонального, на підставі Положення про державний моніторинг навко­лишнього природного середовища, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а також Положень про функціонування уповноважених органів влади: Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, Державного комітету лісово­го господарства України, Державного комітету України по водному госпо­дарству, Державного комітету України по земельних ресурсах та ін.

Науково-освітній механізм. Надзвичайна складність зв'язків у природі ще не до кінця вивчена і зрозуміла. Це видно на прикладі біотичного регу­лювання. Якщо в одних країнах активно споживають енергію, сприяючи тим самим парниковому ефектові, то в інших країнах унаслідок цього відбу­ваються сильні повені; споживацька поведінка в одному регіоні призводить до екологічної кризи в іншому. І все це відбувається за умов широкої людської обізнаності про екологічні наслідки дій, неадекватних рівню освіченості в питаннях належної екологічної поведінки. Отже, потрібна ви­сока мудрість в усвідомленні гармонії людини і природи, зваженість і роз­судливість в оцінці того, що сталося; справедливість відносно нинішніх і прийдешніх поколінь; надзвичайна мужність, щоб відмовитися від сумнівних цінностей.

Специфіка сучасної екології полягає в тому, що вона зі строго біоло­гічної науки перетворилася на міждисциплінарну галузь, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, економіки, культури — по суті всіх відомих наукових дисциплін. Екологічна профанація стримує розвиток як фундаментальної екологічної науки, так і екологічної освіти. Екологія як самостійна галузь науки ще не стала фундаментальною осно­вою збереження систем життєзабезпечення землі, природокористування та охорони навколишнього природного середовища. На сучасному етапі мо­дернізації суспільств триває інтенсивний розвиток прикладних екологічних наук, а також екологічного управління.

У Всесвітній програмі дій на XXI століття визнається, що наукові знан­ня необхідні для забезпечення раціонального управління навколишнім се­редовищем, а також для щоденного виживання та задоволення майбутніх потреб людства. Така постановка проблеми вимагає в першу чергу ретель­ної розробки методів механізмів управління, що пов'язано насамперед із діалектикою співіснування суспільства і природи.

Що ж до екологічного управління, то в цьому питанні потрібні послідов­ний розвиток і використання таких принципів, як планомірність, про­порційність і оптимальність (рис. 1.7).

Еколого-економічна планомірність — це функція екологічного управлін­ня, призначена для регулювання екологічних і економічних відносин та пропорцій. Така функція передбачає як розробку й виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дієвий контроль за ре­алізацією їх (управління відхиленнями показників-параметрів).

Рис. 1.7 Загальна структура науково-освітнього механізму екологічного управління

1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій

Е колого-економічна пропорційність — це узгодженість у використанні природних ресурсів як територіально, так і галузево з врахуванням порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Еколого-економічна оптимальність — це досягнення найкращого варіан­та взаємодії суспільства з природним середовищем.

Громадський механізм. Цей механізм визначений законодавчо і вип­иває з екологічних громадянських прав як сукупності юридичних можли­востей та засобів, що спрямовані на задоволення інтересів та потреб грома-дян в екологічно безпечному житті і відновленні природних об'єктів та ресурсів для своїх нащадків.

Громадський механізм складається з:

• екологічних прав і обов'язків громадян;

• гарантій і захисту екологічних прав громадян;

• повноважень громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища;

• громадської екологічної експертизи з ініціативи громадських об'єд­нань, а також місцевих органів влади;

• громадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, що здійснюється громадськими інспекторами.

Екологічні інтереси громадян не персоніфіковані, а отже, належать усім громадянам, тобто суспільству. Вони задовольняються в процесі реалізації комплексу екологічних заходів — організаційних, управлінських, економіч­них, технічних, превентивних — і в процесі забезпечення екологічного правопорядку.

Форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпе­чуються системою соціально-правових гарантій.

Виходячи з пріоритетності екологічних прав громадян, громадський ме­ханізм екологічного управління передусім передбачає реалізацію прав гро­мадян на екологічно безпечне життя. Важливе значення тут має можливість реалізації прав громадян на екологічну інформацію, на участь у проведенні громадської екологічної експертизи.