Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

Глобальна криза рівноваги екологічних систем

Глобальна термодинамічна (енергетична) криза

Сучасна глобальна екологічна криза, пов'язана з редуцентами, і загроза нестачі ресурсів

Друга антропогенна екологічна криза, пов'язана з продуцентами

Криза примітивного зрошуваного землеробства

Перша антропогенна екологічна криза, пов'язана з консументами і перепромислом

Криза збіднення ресурсів, промислів і збирання

Доантропогенна екологічна криза аридизації

~ 3 млн. років (виникнення

людства)

30...50Тис. Років тому 10...50тис. Років тому 2 тис. Років тому 150...350 років тому 30...50 років тому Сучасність

Рис. 1.2

Історико-екологічна характеристика суспільного розвитку (вектор посилення антропогенного впливу)

1.3

Закони гармонізації системи «природа—суспільство»

конами

Серед майже 250 функціональних екологічних законів, принципів, пра­вил системи «природа—суспільство» можна назвати такі:

Загальний системогенетичний закон (Ф. Мюллер, Е. Геккель).

Природні, а можливо й усі системи в індивідуальному розвитку по­вторюють у скороченій і закономірно зменшеній та узагальненій формі еволюційний шлях розвитку своєї системної структури. Спо-

1.3 Закони гармонізації системи «природа—суспільство»

стерігається одночасний рух у всіх ієрархічних системах від нескін­ченно великого Космосу до нескінченно малих елементарних час­ток. Усюди бачимо взаємопов'язаність в ієрархії систем — еволюція еволюцій і розвиток розвитків.

Цей закон дає можливість прогнозувати майбутні наслідки роз­витку.

Закон вектора розвитку (Л. Долло). Розвиток є односпрямова­ним. Отже, змінити напрям еволюції розвитку життєдіяльності ні за яких обставин неможливо.

Закон ускладнення системної організації (К. Ф. Рульє). Істо­ричний розвиток живих організмів, як і всіх інших природних і соціальних систем, призводить до ускладнення їх організації шля­хом нарощуваної диференціації функцій, а також і підсистем, що виконують ці функції.

Закон ноосфери Вернадського (В. І. Вернадський). На сучасно­му рівні розвитку людства біосфера неминуче перетворюється на ноосферу, тобто на таку, де розум людини відіграє вирішальну роль у розвитку системи «людина—природа». Люди управлятимуть не природою, а насамперед собою.

Закон еколого-системної спрямованості еволюції. Будь-які еволюційні зміни спрямовуються в остаточному підсумку еко­логічними чинниками й системними особливостями розвитку сукуп­ності, що еволюціонує, тобто прогрес керується як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Закон (принцип) збільшення ступеня ідеальності. Гармонійність відносин між частинами системи історико-еволюційно підви­щується.

Закон синхронізації і гармонізації системних складових. У си­стемі, як самоорганізувальній єдності, індивідуальні характеристики підсистем узгоджені між собою.

Один із важливих висновків цього закону полягає в тому, що випа­дання одного з ланцюгів системи змінює структуру й функції інших, пов'язаних із цим законом, або повністю змінює ціле.

Закон необоротності взаємодії «людина—біосфера» (П. Дансе­ро). Частина відновлюваних природних ресурсів може стати невідновлюваною, якщо людина (суспільство) своїм нераціональ­ним використанням багатств природи зробить їхні життєдіяльність і відновлення неможливими.

Закон єдності «організм—середовище». Між живими організма­ми і навколишнім середовищем існують тісні взаємовідносини, взаємозалежність і взаємовплив, які зумовлюють їхню діалектичну єдність.

Закон зворотного зв'язку взаємодії «людина—біосфера» (П. Дансеро). Будь-яка зміна в природному середовищі, що спо­нукалася господарською діяльністю людини, «повертається» і має небажані наслідки, які негативно впливають на життєдіяльність людини, суспільства.

15