Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

• з емлі житлової та громадської забудови;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призна­чення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Для всіх категорій земель визначається ступінь антропогенного наван­таження з використанням експертних бальних оцінок. У межах території, для якої розраховується ЕГБ, кожен вид земель отримує відповідний бал, і всі земельні ділянки з однаковим балом об'єднуються в однорідні групи за категоріями (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Класифікація ступенів антропогенного навантаження земель

Ступінь антропогенного навантаження	Бал	Категорія земель
Найвищий	9	Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
Дуже високий	8	Землі сільськогосподарського призначення
Високий	7	Землі житлової та громадської забудови
Між середнім та високим	6	Землі водного фонду
Середній	5	Землі історико-культурного призначення
Між низьким та середнім	4	Землі рекреаційного призначення
Низький	3	Землі оздоровчого призначення
Дуже низький	2	Землі лісового фонду
Найнижчий	1	Землі природно-заповідного та іншого природо­охоронного призначення

Відношення площ земель із найвищим ступенем антропогенного наван­таження до площ земель із найнижчим ступенем такого навантаження — це коефіцієнт абсолютної напруженості еколого-господарського стану земель території K_a= S_maxАH/S_minAH. Цей коефіцієнт характеризує схильність госпо­дарського освоєння земель, території в бік застосування техногенних систем із дуже сильним антропогенним впливом.

Відношення площ групи земель із більш високим антропогенним на­вантаженням до площ групи земель із більш низьким антропогенним наван­таженням — це коефіцієнт відносної напруженості еколого-господарського стану території K_В= S_6–9/S_1–5. Цей коефіцієнт, враховуючи землі всієї території, є інтегральним показником її екологічної напруженості. Він ха-

1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління

р актеризує ступінь еколого-небезпечного освоєння території і свідчить про зміщення її стану як природно-антропогенної системи або в бік інтен­сифікації антропогенного впливу, або в бік нарощування потенціалу для відновлювання природних властивостей. Зниження Кв означає наявність тенденції зменшення екологічної напруженості, відновлення природної рівноваги, підтримання на необхідному рівні рекреаційних і природоохо­ронних територій.

Здатність території або природно-техногенної системи протистояти антропогенному впливові і підтримувати екологічну рівновагу визначає її природну захищеність. Відомо, що стійкість екосистеми тим вища, чим більше її біологічне різноманіття. Так само стійкість чи захищеність тери­торії тим більша, чим більше її ландшафтне різноманіття. Наявність різно­манітних природоохоронних зон, рівномірний розподіл ділянок із природ­ними біогеоценозами в межах території збільшують її природну захи­щеність. Одним із заходів підвищення природної захищеності території і досягнення необхідного ЕГБ є створення оптимальної мережі природно-заповідного фонду цієї території.

Структура землекористування є визначальним чинником екологічної стійкості території. Від того, яка застосовується господарська спеціалізація певної території і як відбувається розподіл антропогенного навантаження, залежить ступінь її природної захищеності, що є мірилом гармонізації взаємовідносин людини і природи на цій території.

Вищого ступеня еколого-господарського балансування території можна досягти за допомогою свідомого, спільного з органами самоврядування, бізнесом, наукою і населенням, формування соціально-економічних систем нового типу. Ними є такі регіональні утворення: технополіси, технопарки, екополіси, які об'єднують капітал, ресурсний та інтелектуальний потенціал для комплексної зміни умов життєдіяльності. Впровадження нових соціаль­но-економічних систем, наприклад екополісів, ґрунтується на впровадженні іншого типу виробництва, ніж промисловість чи сільське господарство в їх традиційному розумінні; іншого способу життя — вже не міського, але й не сільського (іншого характеру праці); іншої культури, заснованої на концепції єдності з природою; іншого підходу під час планування системи науково-виробничих і соціально-ділових комплексів, вписаних у ландшафт.

Оптимальне досягнення еколого-збалансованого розвитку території по­требує використання відповідної інформаційної основи, що спирається на ЕГБ. Проведення оцінки ЕГБ території і використання його для забезпечен­ня раціонального землекористування та формування раціональних структур виробництва й споживання дає можливість організації здійснювати земле­устрій території відповідно до загальних завдань гармонійного розвитку виробничого й природно-ресурсного потенціалів.

Кадастровий механізм. Це первинний еколого-господарський меха­нізм обліку природної біоти, біотичного регулювання, визначення госпо­дарської ємності біосфери.

Облікові функції екологічного управління реалізуються через державні природні кадастри: земельний, водний, лісний, надровий. Ці кадастри вво-

37