1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління

Антропогенне збудження природної біоти можна схарактеризувати ще й такими даними. Потужність глобального господарства на сьогодні сягнула 13 ТВт, тоді як раніше становила близько 1 ТВт. Площа зруйнованих на по­верхні землі екосистем досягла 63 відсотків, тоді як на початку XX ст. вона не перевищувала 20 відсотків площі суші. 1, нарешті, біомаса людини, куль­турних рослин і свійських тварин становить близько 20 відсотків біомаси всіх природних видів, що живуть на суші, тоді як на початку XX ст. вона не перевищувала 1—2 відсотки. Це величезне збудження порушило механізм біотичного регулювання навколишнього середовища, спричинило виникнення позитивних зворотних зв'язків, унаслідок яких зруйнована частина біоти стала джерелом викиду біогенів: вуглецю та сполук азоту й фосфору.

Отже, нестримний розвиток людства, що супроводжується руйнацією, перекреслить надії на збереження біоти і природних механізмів регуляції. Деградована біота зможе в такому разі відновити механізми регуляції хіба що тоді, коли в новій системі навколишнього середовища вже не буде ніші для людства та великих тварин і вся біота радикально зміниться.

Теорія біотичної регуляції навколишнього середовища є поки що єди­ним варіантом наукового й практичного фундаменту для обґрунтування процесів гармонізації співіснування суспільства і природи та збалансованого розвитку. Вона спирається на відомі фізичні, біологічні та екосистемні зако­ни, на весь накопичений емпіричний масив даних. Її висновки експеримен­тально перевірені, що дає підстави робити прогнози розвитку.

Головним екологічним завданням людства, його систем екологічного управління повинно стати не стільки скорочення антропогенних забрудню­вальних викидів, скільки збереження природної біоти Землі та біотичного механізму регулювання. Цьому глобальному завданню мають бути підпоряд­ковані всі інші міжнародні й національні механізми екологічного управ­ління та гармонізації співіснування суспільства і природи.

Механізм еколого-господарського балансу територій. Еколого-госпо­дарський баланс (ЕГБ) території слід розуміти як збалансоване співвідно­шення різних видів антропогенної діяльності та різних груп населення на території з урахуванням потенційних можливостей природи, що забезпечує відновлення природних ресурсів і не викликає негативних екологічних змін та наслідків. Методологія ЕГБ ґрунтується на господарській, або несучій, ємності біосфери, неперевищення якої і гарантує відсутність «негативних екологічних змін та наслідків».

Для визначення ЕГБ території використовуються такі характеристики: розподіл земель за видами й категоріями, площа земель за видами й ступе­нем антропогенного навантаження, площа природоохоронних зон, напру­женість еколого-господарського стану території, інтегральне антропогенне навантаження, природна захищеність території, екологічний фонд території.

Інформація щодо структури землекористування отримується з ураху­ванням категорії земель. В Україні землі за основним цільовим призначен­ням поділяються на такі категорії:

• землі сільськогосподарського призначення;