Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

половині XX ст., — це ті живі і неживі об'єкти, що оточують людей, впли­вають на них, відчуваючи водночас зворотну дію з їхнього боку. У системі «природа—суспільство» з усієї біоти людина є найшкідливішою істотою. Людство розвиває в межах біосфери господарську та іншу діяльність, тобто будує свою цивілізацію за рахунок руйнування частини біосфери. При цьо­му воно відносно недавно почало вивчати цю найскладнішу систему життя і механізми її функціонування, незважаючи на те що давно вивчає окремі деталі й властивості біосфери і вже досягло певного успіху в дослідженнях. Навколишнє середовище функціонує на основі власних законів і механізмів існування, вивчення яких запізнилося і яким людство в процесі свого роз­витку змушене буде підкоритися.

Біотичний механізм регулювання — це природний механізм підтримки екологічної рівноваги, що повністю відповідає законам функціонування навколишнього середовища, у яких ставляться вимоги щодо обмежень на господарську діяльність, на розвиток у широкому розумінні. Швидкість відновлення навколишнього середовища при відхиленнях, що виникають при цьому, залежить від стану рівноваги, яка пропорційна розмірові відхи­лень. Коефіцієнти пропорційності (релаксації) мають бути максимальними для незбудженої біоти, характеризуючи тим самим відповідні зворотні зв'язки, тобто сталість навколишнього середовища. З посиленням збурення і відхилення біоти від її природного стану коефіцієнти релаксації спочатку зменшуються, а потім змінюють свій знак, коли масштаб зміни біоти набу­ває більш обмеженого значення. Після цього від'ємні зворотні зв'язки змінюються на позитивні (підсилювальні), навколишнє середовище втрачає стабільність і замість біотичної регуляції виникає біотичне руйнування.

Для забезпечення біотичної регуляції навколишнього середовища треба підтримувати біоту Землі в допороговому стані, тобто зберігати відповідний рівень збурення природних біотичних спільнот (ландшафтів) на більшій ча­стині Землі. Культурні рослини і свійські тварини, а також ліси, що інтен­сивно експлуатуються, вже втратили здатність до біотичної регуляції навко­лишнього середовища. За повного «освоєння» людиною біосфери біотична регуляція незворотно зруйнувалася б і людина мала б здійснювати техноген­не управління навколишнім середовищем у глобальному масштабі. Проте замінити біотичне регулювання на техногенне неможливо — людство не в змозі забезпечити переробку потоків інформації такого обсягу, на який здатна природна біота (кожен мікрон земної поверхні контролюється сотня­ми незалежних організмів, будь-яка клітина яких переробляє потоки інфор­мації, які можна порівняти хіба що з потоками інформації в сучасних пер­сональних комп'ютерах).

За існуючими оцінками, отриманими кількома незалежними методами досліджень, допустимий відносний поріг збудження природної глобальної біоти становить 1 відсоток (представлений через розмір споживання люди­ною чистої первинної продукції біоти). Цієї величини споживання цивілізація досягла до початку XX ст., наприкінці ж його ця споживча ве­личина вже становила 10 відсотків у вигляді безпосереднього споживання в антропогенному каналі, а з одночасним руйнуванням — ще близько 30 відсотків чистої первинної продукції біоти.