
- •Глава 1
- •Ієрархії змішаних систем
- •Глава 1
- •1.2 Історія розвитку системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •30...50Тис. Років тому 10...50тис. Років тому 2 тис. Років тому 150...350 років тому 30...50 років тому Сучасність
- •Історико-екологічна характеристика суспільного розвитку (вектор посилення антропогенного впливу)
- •Закони гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.4 Проблеми системної гармонізації
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Сучасні вимоги до екологічного управління
- •1.7 Сучасні вимоги до екологічного управління
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Базові основи екологічного управління
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •Система кадастрів природних ресурсів
- •Блок механізму
- •Коментар
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Структура (адміністративно-ринкового) змішаного економічного механізму
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •Міжнародні організаційні і правові механізми
- •Глава 1
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Контрольні запитання та завдання
Глава 1
Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
половині XX ст., — це ті живі і неживі об'єкти, що оточують людей, впливають на них, відчуваючи водночас зворотну дію з їхнього боку. У системі «природа—суспільство» з усієї біоти людина є найшкідливішою істотою. Людство розвиває в межах біосфери господарську та іншу діяльність, тобто будує свою цивілізацію за рахунок руйнування частини біосфери. При цьому воно відносно недавно почало вивчати цю найскладнішу систему життя і механізми її функціонування, незважаючи на те що давно вивчає окремі деталі й властивості біосфери і вже досягло певного успіху в дослідженнях. Навколишнє середовище функціонує на основі власних законів і механізмів існування, вивчення яких запізнилося і яким людство в процесі свого розвитку змушене буде підкоритися.
Біотичний механізм регулювання — це природний механізм підтримки екологічної рівноваги, що повністю відповідає законам функціонування навколишнього середовища, у яких ставляться вимоги щодо обмежень на господарську діяльність, на розвиток у широкому розумінні. Швидкість відновлення навколишнього середовища при відхиленнях, що виникають при цьому, залежить від стану рівноваги, яка пропорційна розмірові відхилень. Коефіцієнти пропорційності (релаксації) мають бути максимальними для незбудженої біоти, характеризуючи тим самим відповідні зворотні зв'язки, тобто сталість навколишнього середовища. З посиленням збурення і відхилення біоти від її природного стану коефіцієнти релаксації спочатку зменшуються, а потім змінюють свій знак, коли масштаб зміни біоти набуває більш обмеженого значення. Після цього від'ємні зворотні зв'язки змінюються на позитивні (підсилювальні), навколишнє середовище втрачає стабільність і замість біотичної регуляції виникає біотичне руйнування.
Для забезпечення біотичної регуляції навколишнього середовища треба підтримувати біоту Землі в допороговому стані, тобто зберігати відповідний рівень збурення природних біотичних спільнот (ландшафтів) на більшій частині Землі. Культурні рослини і свійські тварини, а також ліси, що інтенсивно експлуатуються, вже втратили здатність до біотичної регуляції навколишнього середовища. За повного «освоєння» людиною біосфери біотична регуляція незворотно зруйнувалася б і людина мала б здійснювати техногенне управління навколишнім середовищем у глобальному масштабі. Проте замінити біотичне регулювання на техногенне неможливо — людство не в змозі забезпечити переробку потоків інформації такого обсягу, на який здатна природна біота (кожен мікрон земної поверхні контролюється сотнями незалежних організмів, будь-яка клітина яких переробляє потоки інформації, які можна порівняти хіба що з потоками інформації в сучасних персональних комп'ютерах).
За існуючими оцінками, отриманими кількома незалежними методами досліджень, допустимий відносний поріг збудження природної глобальної біоти становить 1 відсоток (представлений через розмір споживання людиною чистої первинної продукції біоти). Цієї величини споживання цивілізація досягла до початку XX ст., наприкінці ж його ця споживча величина вже становила 10 відсотків у вигляді безпосереднього споживання в антропогенному каналі, а з одночасним руйнуванням — ще близько 30 відсотків чистої первинної продукції біоти.