13. Культурологічні дослідження д. Антоновича

Дмитро Володимирович Антонович — визначний український політичний діяч, історик мистецтва і театру.

Важливою віхою на шляху розвитку національної культурологічної думки став вихід у 1940 р. праці "Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича". Книжка відображала різні форми функціонування національної культури: наукове українознавство (Д. Дорошенко), школа та освіта (В. Біднов, С. Сірополко), книжкова справа (Д. Антонович, О. Лотоцький), преса (С. Наріжний), філософська думка (Д. Чижевський), дохристиянська культура українського народу (Д. Антонович), українська церква (Д. Антонович, В. Біднов), правова культура (А. Яковлів), архітектура (В. Січинський), мистецтво, скульптура, малярство, гравюра, орнамент, музика, театр (Д. Антонович).Вибудовуючи схему культурного розвитку, Д. Антонович запропонував у якості механізму знаходження місця для української культури ідею перехрещування культурних впливів, творчого переосмислення культурного надбання інших народів. Такий підхід дав йому ключ до пояснення особливостей національної культури, причин її високої життєздатності та високої культурності народу.Д. Антонович цілком оптимістично сприймав факт існування загальнолюдської культури. Для вченого було цілком очевидним, що світова культура - це не протиставлення культурної ідентичності на рівні цивілізації та національних вибухів у локальних культурах. Загальнолюдське і національне тісно взаємопов´язані між собою, представляючи світову єдність у національному розмаїтті. Тому вчений з прикрістю відмічав, що в силу об´єктивних причин не зміг зібрати точних відомостей про внесок українців до вселюдської культури.Д. Антонович відстоював положення про те, що національна культура складається з декількох рівнів: народної культури та "культури інтелектуальної верстви". Помилково ототожнюючи елітарну культуру з цивілізацією, вчений припускався хибної оцінки української професійної культури як цивілізації

14. Концепція культури д. Донцова.

Теоретичні засади українського націоналізму були найповніше викладені у працях Д. Донцова (1883-1973).

У 1926 р. вийшла друком книга Д. Донцова «Націоналізм», де він виклав теоретичну та ідеологічну доктрини українського націоналізму. Суть соціально-політичних та ідеологічних засад сформульованих Д. Донцовим, полягає у трьох принципах. По-перше, заперечення трактування України як «провінції Росії, що претендує лише на деякі «полегші» культурного й соціального характеру. Драгоманівщині, зазначає Д. Донцов, націоналізм протиставляє «ідею політичної нації: нації, ідеалом і метою якої був політичний державний сепаратизм, повний розрив з усякою Росією». По-друге, культурне життя української нації повинно базуватись на повному протиставленні духовним принципам Росії. По-третє, у соціальному плані український націоналізм повинен стояти на ліквідації соціалізму» як ворожої українському народові теорії та практики.Взятий у цілому, націоналізм Донцова становив повну антитезу світоглядові тодішнього соціалістично-спрямованих мислителів, які так чи інакше схилялися до соціалізму, вірили в його ідеали. Націоналізм, за Донцовим, відкидає принцип любові до всіх слов’ян, а в першу міру до москалів, що повинні вести інших. Головний зміст культури, за Д. Донцовим, полягає у її відповідності «духу нації». Отже, лише та культура, яка зміцнює волю нації до життя, до влади, має право називатись національною. Таке трактування Д. Донцовим змісту культури логічно випливає з того, що все суспільне життя він розглядає через призму найголовнішого завдання націоналізму – «засвоєння вольового світогляду сильних народів-володарів», оскільки без такого світогляду ми всі залишимося нацією пригніченою, провінцією, навіть у себе вдома невільником». З цієї точки зору запозичення українською культурою усіляких «чужих ідей», а тим більше соціалістичних, гаслом яких було об’єднання народів в ім’я спільного і майбутнього – комунізму, Д. Донцов розглядає як свідомий обман націй. Не можна не зазначити, що історична практика підтвердила оцінку, яку давав він радянській соціалістичній культурі з її культами, ідолами, брехливими лжегероями, застоями і т. п.