46.Перебудова та культурні трансформації в незалежній у.

Ключовою рисою української культури та культурної політики сьогодні можна вважати їхній перехідний, трансформаційний характер. Факти свідчать, що реальні процеси соціокультурних змін в Україні не були програмованими та системними, й не слідували цілком жодному з окреслених вище сценаріїв. Та водночас окремі розрізнені елементи обох цих сценаріїв безперечно мали місце (чи то на всеукраїнському, чи принаймні на регіональному рівні), але при цьому відбувалися також зміни, що не вкладаються в жоден із них. Усе це визначало фрагментарний, непослідовний і суперечливий перебіг змін.Тому процеси соціо-культурних змін в Україні точніше буде називати не транзицією, а трансформацією. За визначенням Нaди Швоб-Джокіч, трансформація – це “інтерактивні суспільні зміни, котрі можуть породити (але не обов’язково) системні зміни, і стосуються лише окремих елементів суспільної системи та окремих видів діяльності (наприклад, культурної діяльності). Трансформувавшись, ці елементи та види діяльності у якийсь момент можуть спричинитися до переходу від однієї (сформованої, відомої) системи до іншої – малознаної, несформованої.

Почнімо з розгляду основних чинників, що визначають наявність, масштаби й перебіг культурних змін. У культурній антропології такі чинники зазвичай поділяють на зовнішні (контакти з іншими суспільствами – носіями інших культур, природні, екологічні зміни тощо) та внутрішні (демографічні, економічні, суспільно-політичні зміни, технологічні інновації, а також так звана внутрішня культурна динаміка).Однак у модерних суспільствах, тим паче в добу глобалізації, такий поділ виглядає дуже умовним, оскільки демографічні та міграційні процеси, , технологічні інновації та економічний розвиток будь-якої розвиненої країни тепер тісно пов’язані з відповідними світовими тенденціями.

47. Субкультура. Контркультура.Наукове осмислення субкультур та контркультур у сучасній культурології почалося в 60-х роках XX ст. Кожне суспільство має певну сукупність культурних зразків, які приймаються та усвідомлюються всіма його членами. Цю сукупність прийнято називати домінуючою культурою, яка функціонує на суспільному рівні. Субкультури існували з давніх часів, проте у патріархальні епохи вони відрізнялися лише так званим "нормативним зразком" тієї чи іншої соціальної групи. У кожну епоху, крім нормативних типів, існували й ненормативні зразки субкультур: як субкультурні утворення існували культури гладіаторів - у Стародавньому Римі, сміхова карнавальна культура Середньовіччя, міщанська культура вишуканої доби Просвітництва, побутова міська культура другої половини XIX - початку XX ст.Серед основних чинників, що впливають на формування субкультур, сучасна культурологія виділяє соціальний стан, етнічне походження (національність), релігію, місце проживання, рівень освіти, професійний статус, статеві, вікові відмінності тощо. Будь-яке співтовариство - носій певної субкультури. Кожна субкультура - це продукт історичного розвитку суспільства. Зокрема, розрізняють внутрішньогрупові, міжгрупові та загально соціальні наслідки діяльності субкультур. Так, культура дисидентського руху цілком задовольняла своїх представників, пануюча офіційна культура вважала її надзвичайно небезпечною для радянського суспільства.Отже, якщо з допомогою субкультур індивід може різними шляхами сприйняти та реалізувати базисні цінності суспільства, то контркультура означає індивідуальне відмовлення від основних зразків культури суспільства. Звичайно контркультура виникає внаслідок невдалого наслідування домінуючим культурним зразкам. Цінності, які культивують контркультури, стають причиною тривалих і нерозв´язних конфліктів у суспільстві, особливо тоді, коли вони проникають у саму пануючу культуру.

48. Масова та елітарна культури.Розвиток "масової культури" в Європі та США відбувався по-різному. В Європі "масова культура" завжди протистояла офіційній культурі, яку контролювала держава та церква. А в США рушійною силою якої стала реклама. "Macoвa культура" має неабиякий вплив, вона прагне надавати культурним явищам однорідності, одноманітності, масовості. Навідміну від елітарної культури, культури, спрямованої на смаки обраних, "масова культура" свідомо орієнтує поширювані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача. Деякі вважають, що основна характеристика "масової культури" і справді - прагнення надати всім елементам культури одноманітності та абсолютної схожості. Однією з істотних особливостей "масової культури" є втеча у світ мрій та фантазій. "Масова культура" ґрунтується на створенні ілюзій, примарних образів, міфів, котрі знімають реальне психологічне напруження і компенсують його світом вигаданих реалій та примар. Між "масовою культурою" і так званою контркультурою існує певна внутрішня спорідненість. Основні функції цієї культури: залучення людей в наявну систему суспільних відносин; сприйняття життя як уявну гру, споживання масової продукції, що веде людину до примарного світу ілюзій, марних мрій, нездійсненних фантазій, начебто залучає до проблем сучасності, а разом з тим не дозволяє осягнути справжніх проблем суспільства. "Масова культура" формує мислення людини, нав'язує відповідні стереотипи, примиряє з теперішнім розкладом життя. Вважається, що такі поняття як духовність, духовні цінності, моральність, людяність, порядність суперечать "масовій культурі"сучасним продуктам масової культури притаманні примітивність, аморальність, пропагування насильства, низький рівень культури мови, спілкування, поведінки. "Масова культура" в основному покликана впливати на людські емоції, несвідоме. Тому вона хоч і легкодоступна, а проте швидкоплинна і швидко забувається.