11. Теорія розподілу доходів д. Рікардо між основними класами капіталістичного суспільства (вчення про прибуток, заробітну плату, ренту)

В основу своєї системи Рікардо поклав аксіому трудової теорії вартості, з якої виводив інші концепції. «Праця є основою всякої вартості», і навіть використання найманої праці не скасовує цього закону, тому що прибуток і земельна рента своїм джерелом мають працю. У вартість товару входить також і вартість засобів виробництва, що переноситься на готовий продукт. Ним розрізняється «абсолютна» і «мінова» вартість. Абсолютна вартість — це втілена у товарі праця, а мінова (відносна) — це вираження вартості одного товару в іншому. Вартість товару повинна визначатися не індивідуальними витратами, а суспільно необхідною працею (найбільш продуктивним при гірших умовах виробництва).

Як і Сміт, Рікардо виділяв три основних види доходів: прибуток, заробітну плату і ренту. Однак трактування їхнього розподілу інша. Прибуток — це частина вартості товару, створена працею найманого робітника, за винятком заробітної плати. Зарплата — ціна праці, що під впливом законів ринку розмежовується на природну і ринкову. Природна ціна праці — це вартість певної суми життєвих коштів, необхідних для утримування робітників, продовження їхнього роду і розвитку. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (звичайно вона нижча, тому що пропозиція стабільно перевищує попит). Рента у Рікардо — це диференціальна рента, тобто дохід, що перевищує середній прибуток внаслідок відносно кращих умов застосування капіталу. Землі, найгірші з тих, що використовуються, ренти не дають. На відміну від заробітної плати і прибутку, рента не є ціноутворюючим доходом. Рух доходів у суспільстві протилежно направлений: навіть при збільшенні національного доходу, прибуток, зарплата і рента зростають за рахунок один одного і це об’єктивна закономірність.

Рікардо довів, що абсолютні переваги, розглянуті Смітом при аналізі вигід міжнародної торгівлі, — окремий випадок загального правила. Теорія порівняльних переваг — основа для пояснення причин і напрямків міжнародної торгівлі. Висновки про доцільність обміну треба робити на підставі зіставлення порівняльних, а не абсолютних витрат.

12.Загальна характеристика фізіократії. Вчення фізіократів про «природний порядок», «чистий продукт» і класову структуру суспільства.

Завершує перший етап у розвитку класичної школи політичної економії школа фізіократів.

Фізіократія (від гр. physis — природа, kratos — влада) означає владу природи.

Фізіократи — невелика група французьких економістів-теоретиків другої половини XVIII ст., які на основі спільності вчення вперше в історії економічної думки об'єднались у наукову школу. Школа фізіократів виникла як негативна реакція на меркантилізм, існувала всього 22 роки (з 1756 по 1778 р.), але її ідеї набули значного поширення в Європі.

Економічна школа фізіократів генетично належить до класичної політичної економії, її представниками були Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, В. де Гурне, П. Мерсьє де ла Рів'єр та ін., але особливий інтерес викликають погляди двох перших — Ф. Кене й А. Тюрго. Фізіократів уперше в історії економічної думки почали називати економістами.

Роль фізіократів полягає в тому, що вони піддали нищівній критиці меркантилізм, принципи якого у Франції мали велике практичне застосування, перенесли центр теоретичних досліджень, услід за П. Буагільбером, зі сфери обігу, де багатство тільки розподіляється, у сферу виробництва, де воно створюється, вперше проаналізували капітал, чистий продукт і розподіл доходів, поставили проблему продуктивної і непродуктивної праці, започаткували теорії відтворення і корисності. Цим самим вони заклали основи для подальшого наукового аналізу економічних явищ і процесів. Школа фізіократів створила першу в історії політичної економії систематизовану наукову концепцію, тобто економічне вчення.Обмеженість економічного вчення фізіократів полягає в помилковості його центральної ідеї про сільське господарство як єдину сферу створення багатства. Такий підхід був зумовлений аграрним характером економіки Франції, певними традиціями тамтешньої політичної економії, зокрема поглядами П. Буагільбера, а також наслідками фінансової авантюри Джона Ло. Звідси виникла ціла низка сумнівних теоретичних положень і практичних висновків.

Вчення фізіократів про «природний порядок»

Фундатором економічної школи фізіократів став Франсуа Кене (1694—1774).

У вченні про "природний порядок" Кене виклав філософську платформу економічного світогляду фізіократів. "Природний порядок" полягає в тому, що суспільство підпорядковується природним законам, які є універсальними і незаперечними, вічними і незмінними, встановленими Богом для щастя і блага людей. Основою "природного порядку" в суспільстві є визначення права власності та поваги до влади. Проте недостатньо знати про існування "природного порядку", розмірковував Кене, його необхідно пізнати, пристосуватись до нього, діяти за його вимогам, тому що він найвигідніший для людського роду. Кожна людина зуміє знайти найдоцільніший і вигідний для неї шлях, дотримуючись "природного порядку". Сутність його така, наголошував Кене , що приватний інтерес одного ніколи не може бути відокремленим від загального інтересу всіх, а це можливо тільки за повної свободи. "Світ рухається сам собою, — писав Кене, — варто тільки надати йому повну свободу".

Вчення фізіократів про «чистий продукт» і класову структуру суспільства.

У теоретичному надбанні Кене важливу роль відіграє вчення про чистий продукт, який нині називають національним доходом. Це надлишок над тією частиною, яка покривала заробітну плату. На думку вченого, джерелом чистого продукту є земля — це "єдине джерело багатства" — та прикладена до неї праця людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Єдиною формою чистого продукту вважалась рента. У промисловості та інших галузях економіки чиста добавка до доходу не виробляється, там відбувається нібито тільки зміна першопочаткової форми цього продукту. Думаючи так, Кене не вважав промисловість некорисною. Він виходив із висунутої ним же тези про виробничу сутність різних соціальних груп суспільства — класів. При цьому Кене твердив, що "нація складається з трьох класів громадян: класу виробників, класу власників і класу некорисного". До класу виробників він відносив усіх людей, зайнятих у сільському господарстві, включаючи селян і фермерів (до яких зараховував і капіталістів) та найманих робітників; до класу власників — землевласників, включаючи короля та духовенство; до некорисного класу — всіх громадян, зайнятих поза землеробством, тобто у промисловості, торгівлі та інших галузях сфери послуг.