3. Економічна думка Стародавнього Риму

Вона суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовласницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва.

Катон Старший (234 —149 до н. є.) — виразник інтересів рабовласників, господарства яких орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки. Він закликав надати рабовласницьким віллам і латифундіям товарного характеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги розподілу праці, інтенсифікувати рабську працю.

Проблеми раціональної організації рабовласницького господарства знайшли відображення у творах римських агрономів Варрона (116—27 до н. є.) і Колумелли (І ст. н. є.). Варрон, традиційно надаючи вирішальне значення сільському господарству, закликав до поєднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю.

Проте він залишався прихильником самозабезпечуваності рабовласницьких латифундій, ігноруючи необхідність товарного обміну. Колу-мелла першим серед римських учених усвідомив неефективність рабської праці й екстенсивного розвитку латифундій. Він запропонував сформувати систему дрібного селянського землекористування (коло-нату).

У республіканський період розвитку Стародавнього Риму нагальною економічною проблемою стала концентрація земельної власності в руках патриціанської знаті. Захисниками інтересів розорюваних дрібних землевласників стали народні трибуни брати Гракхи Тіберій (162— 133 до н. є.) і Гай (153—121 до н. є.). Тіберій Гракх у 133 р. до н. є. запропонував власний аграрний проект, який був частково здійснений. Цей проект передбачав норми земельних наділів і розподіл надлишків землі серед найбідніших верств населення. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.

Протилежні економічні погляди мав Марк Туллій Ціцерон (106— 43 до н. є.). Він був прихильником приватної власності, великого землеволодіння, посилення експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародавньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської імперії в IV—V ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-грошових відносин) свідчили про зародження нового суспільного устрою — феодалізму.

4. Економічні погляди християнських мислителів феодальної доби (Блаженний Августин, Фома Аквінський)

( 354-430рр)

Канонічна доктрина: прагнення підпорядкувати явища суспільного життя ( в тому числі господарського) церковним канонам.

Пропагував необхідність трудового життя для всіх, вважаючи фізичну працю не менш почесною за розумову. Вид праці не повинен впливати на становище людини в суспільстві.

Особливо поважав землеробську працю, як найчистішу. Поважав працю ремісників.

Різко виступав проти заняття торгівлею і лихварством, бо нетрудове накопичення золота і срібла є гріховним.

Негативно ставився до накопичення багатства та панування над людьми, до рабства і рабовласницької держави («розбійницька організація»).

Але стверджував божественне походження влади, що здійснює лише призначене Провидінням, і навіть рабству треба підкорятися, бо «краще бути рабом у людини, ніж у похоті…»

Ф. Аквінський (1225-1274рр)

«Сума теології» - опирався на Аристотеля.

1) Обґрунтовував станову ієрархію феодального устрою, характеризував суспільний поділ праці та майнову нерівність як природні явища, зумовлені Волею Божою. Засуджував спробу людини підвищувати свій суспільний статус.

2) Схвально ставився до праці, засуджував бездіяльність, але ставив розумову працю вище фізичної.

3) Розглядав приватну власність як законний інститут суспільства, встановлений Богом, що дає змогу жити відповідно до їх місця в становій ієрархії суспільства;

На його думку, приватна власність є необхідною поступкою людським слабостям, що забезпечує мирне співіснування людей. Водночас все належить Богу → кожна людина повинна володіти своє власність так, ніби вона належить усім.

4) Поділяв багатство на природне (плоди землі та продукти ремесла, одяг, земля, худоба) – таке багатство відповідає нормам моралі; і штучне – золото і срібло – результат прагнення до наживи.

5) Концепція «справедливої ціни». Виходячи з того, що основою обмінних пропорцій є 1. рівність корисності речей і 2. соціальний статус суб’єктів обміну.

Два види справедливості в обміні:

1. Справедливість, заснована на об’єктивних умовах обміну, яка реалізується у ціні, що відображає затрати праці, а також витрати на сировину, інструменти тощо.

2. Справедливість, що базується на необхідності забезпечення більшою кількістю благ тих, хто «більше значить для суспільного життя» - реалізується у ціні, що дає змогу продавцеві жити відповідно до свого соціального становища.

6) Гроші: визнавав за грошима 2 функції – міри вартості і засобу обігу.

З одного боку, був прибічником номіналістичної теорії грошей (держава на свій розсуд встановлює їх цінність), а з другого – виступав проти псування монети.

7) Засуджував лихварство як ганебне ремесло, забороняючи навіть стягувати податки з лихварів – як гріховні. Відсотки – це плата за час, який є загальним благом, даром Божим.

8) Натуральне господарство – на першому місці, торгівля можлива як засіб для життя, а не як засіб наживи.