1.Економічна думка Стародавнього Сходу

Виразники економічної думки стародавнього світу — великі мислителі (філософи) й окремі правителі рабовласницьких держав — прагнули ідеалізувати і зберегти назавжди рабовласництво і натуральне господарство.

Докази ідеологів стародавнього світу ґрунтувалися переважно на категоріях моралі, етики, моральності та були спрямовані проти великих торгово-лихварських операцій, тобто проти вільного функціонування грошового і торгового капіталу.

Джерела економічної думки Стародавнього Сходу:

- Вавилон — кодекс царя Хаммурапі;

- Китай — Конфуцій;

- Індія — трактат "Артхашастра".

Збірка законів царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.) створена близько 1760 р. до н. е. Він приділяє особливу увагу зміцненню влади рабовласників над рабами, приватній власності взагалі та охороні інтересів царських службовців;

дає можливість зробити висновок про вельми значний розвиток товарно-грошових відносин у Вавилонії.

Конфуцій (Кун Фудзи) (551—479 pp. до н. е.) заклав основи конфуціанства — етико — політичного вчення, що докорінно впливало на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного устрою Китаю протягом більш ніж двох тисяч років. Конфуціанство закликало государя управляти народом не на основі законів і покарань, а за допомогою добропорядності, прикладом високоморальної поведінки, на основі звичайного права, не обтяжувати народ важкими податками і повинностями.

Індійський трактат "Архашастра" (буквально — "наука про користь, про практичне життя") — це збірка порад з питань управління державою. У трактаті описується ідеальна держава з розгалуженою поліцейською системою і сильною царською владою, для зміцнення якої допускаються будь-які витрати. Це найважливіше джерело відомостей про суспільні відносини, економіку, політичні інститути Стародавньої Індії. Автором трактату вважають Каутілью (IV ст. до н. е.) — давньоіндійського державного діяча.

Відповідно до цих джерел для азіатського способу виробництва характерні:

- надмірне регулювання господарства за допомогою регламентації сфери позикових операцій і торгівлі;

- надання провідної ролі в економіці власності держави;

- проголошення недоторканності приватної власності.

2. Економічні погляди філософів Стародавньої Греції

Ксенофонт (430-355рр. до н.е.) – першим вів термін ойкономія ( ойкос – дім, господарство, номос – правило, закон) – наука про організацію та збагачення рабовласницького господарства.

Захищав спартанські традиції, натуральне господарство, зневажав ремесло. Проте:

1. визнавав гроші як засіб обігу;

2. першим з давньогрецьких мислителів схвалював поділ праці;

3. першим в економічній науці звернув увагу на дві сторони товару – споживчу вартість і мінову вартість.

Платон (427-347рр до н.е.)

Концепція «ідеальної держави», де люди діляться на 3 стани:

1. філософів, покликаних керувати суспільством на основі знань;

2. воїнів, покликаних боронити суспільство

3. землеробів, ремісників, торговців, покликаних господарювати та обмінювати матеріальні блага

1. Кожен має права і обов’язки, що суворо регламентуються державою

2. Раби – не громадяни, вони – поза станами.

3. Вищі стани не обтяжуються власністю та фізичною працею.

4. основа економіки – натуральне господарство, але він допускав і дрібну торгівлю.

Арістотель (384-322рр до н.е.)

Ідеал мислителя – натуральне рабовласницьке господарство без купців і лихварів.

Суспільство ділиться на 5 станів:

1. землероби і скотарі

2. ремісники – у стані «обмеженого рабства»

3. торговці – купівля та продаж товарів

4. наймані робітники

5. воїни

Розділив всі види господарської діяльності на економіку і хрематистику.

Економіка – є природною, справедливою і пов’язані із нагромадженням засобів, необхідних для життя і корисних для суспільства: землеробство, ремесло, дрібна торгівля. Основна мета – споживання, задоволення першочергових життєвих потреб шляхом виробництва реальних споживчих вартостей.

Хрематистика (хрема – володіння) – є протиприродною та безчесною, є … мистецтво наживати статки. Сюди відносив велику торгівлю та лихварство, які «ніколи не бувають обмеженими у досягненні мети, бо цією метою є безмежне багатство та володіння грішми».