Картування границь колекторів
Лінія виклинювання колекторів за свердловинними даними умовно проводиться посередині відстані між парою свердловин, в одній з яких пласт розкритий і свердловиною, де його немає. То саме стосується розмивів або випадінь пластів з розрізу.
Точніші результати маємо за ГДС, якщо застосовуємо метод перспективної відповідності товщин пласта Т. Хейтса – Б. Єховського [5]. Він випливає з того, що в шаруватих слабодислокованих товщах морського генезису з некрутими кутами падіння товщини однойменних пластів впорядковано змінюються по площі.
Якщо відкласти по осі ординат послідовно товщини пластів, визначені в одній свердловині, а по осі абсцис ті самі пласти в сусідній свердловині, точки перетинання хi і уi утворять кореляційний графік. Біля точок проставляються значення взаємного коефіцієнта кореляції, одержані для даної точки відносно інших. Якщо в розрізі один з пластів випав, кореляційні графіки будуть зміщені один відносно другого. В такому разі коефіцієнти кореляції розраховуються окремо для кожної частини кореляційного графіка.
Зміна умов осадконагромадження для різних літолого-стратиграфічних комплексів відобразиться різними нахилами відрізків кореляційних графіків. Стик таких невідповідностей вказує на положення в розрізі стратиграфічного неузгодження (рисунки 15.7 і 15.8).
Як бачимо на рисунку 15.7 ліворуч, місце виклинювання пласта на захід від свердловини 1 можна визначити, знаючи співвідношення товщин в свердловинах 1 і 2. Зміна градієнта і злам кореляційних графіків можуть вказувати на зміну швидкості осадконагромадження та наявність перерви в накопиченні осадків (рисунок праворуч).
Випадіння пласта з розрізу між свердловинами 15 та 37 площі Учкир виділяється по розриву та зміщенню кореляційної лінії (рис. 15.8 зверху). На цьому ж рисунку внизу показана мінливість товщин міжреперних літофацій в свердловинах 10 та 11 родовища Газлі. Чорні крапки віддалені від кореляційного графіка, побудованого по реперних товщах.
Рисунок 15.7 [5]. Виділення місця виклинювання (S) та інтервала перерви в осадконагромадженні.
Рис. 15.8 [5]. Встановлення випадіння пласта з розрізу та мінливості товщин міжреперних горизонтів.
Положення ліній виклинювання може також уточнюватись по польових сейсморозвідувальних (3D) і інших матеріалах з урахуванням глибинності методів, їх розділової здатності по горизонталі і по глибині та ефективності в конкретних структурно-тектонічних умовах.
По каротажних і петрофізичних даних границю фаціального заміщення колектора непроникними породами уточнюють по картах проникності, пористості, відносного значення ПС або інтенсивності гамма-випромінювання. На рисунку 15.9 [1] границя кондиційного колектора по ПС відповідає ізолінії 0,38.
Виклинювання або розмив пластів визначають детальною кореляцією розрізів свердловин.
Рисунок 15.9 [1]. Визначення границь зони некондиційних колекторів по аномальних значеннях ПС.
На стадії проектування розробки будується серія карт, які уточнюються в подальшому з кожною новою пробуреною свердловиною, у тому числі експлуатаційною. Використовують також карти градієнтів товщин або градієнтів гіпсометричних відміток покрівлі, які більш чутливі до зміни товщин та морфології пласта.