Екзаменаційний білет №18

1.Редьярд кіплінг народився 30 грудня 1865. анлійський прозаік і поет відомий як співець британського імперіалізму. ВІдомий як творець творів "мауглі" Рікк- тіккі таві, Допитливе слоненя. Тема твору Мауглі. Мауглі потрапляє до зграї, що живе в Джунглях. Головною думкою твору э Людина може жити лише серед подібних собі, тому Мауглі повертається до людей. Головні герої Мауглі Бгіра, Балу, Акела.

Твір називається Мауглі тому що Мауглі означає жабеня,а це ім’я дала мати вовчиця. твір належить до книги "джунглів".

Реальне в творі "мауглі" хлопчик Мауглі потрапив у Джунглів

-звірі приютили хлопчика;

хлопчик виріс,виживив у дикій природі в Джунглях

-природні умови

- Мауглів кінці твору зустрів людей які його забрали

-казкове у творі: звірірозмовляють;

-діти - Мауглі втрачають здатність до спілкування з людьми після проживання у деяких умовах.

-хлопець став ватажком зграї

-звїрї вчили мауглї виживати диких умовах;хлопчик вміє розмовляти зі звірами;

2. Сучасні діти з інтересом читають байки Л. Глібова — невеликі за розміром алегоричні епічні твори, близькі за своїм характером до народних казок. Байки поета доступні дітям різного віку. Найменших зацікавлює в них життя і стосунки тварин, старші можуть осягнути і смисл алегорії.

Особливості байок Глібова

Ліризм, спрямований на поглиблення основного смислу байки

урізноманітнив галерею образів,

засоби реаліс¬тичного зображення дійсності,

зв'язок з народною творчістю

розвиток поетики байки: урізноманітнив форми, вперше в українській літературі збагатив байку рисами пісні й балади

Байки першого періоду. У них Глібов відобразив безправне становище селян-кріпаків, які зазнавали знущань від жорстоких панів. Однією з найкращих байок цього періоду є «Вовк та Ягня», написана у 1854 р.

В образі Вовка автор змалював грубого пана-кріпосника, який цинічно утверджував право сильного. Спочатку він шукав «юридичні» підстави, щоб розправитися з беззахисним Ягням, але, не знайшовши їх, зневажливо сказав, що він голодний, а це вже є причиною, щоб слабшого з’їсти. Поет майстерно передав страх і розпач Ягняти, сваволю та впевненість Вовка у своїй безкарності.

У байці «Вовк та Ягня» Л. Глібов реалістично змалював соціальну несправедливість, показавши в образі Вовка зухвалого кріпосника-самодура, який знущається над безправним Ягням (уособлення беззахисності кріпака). Відчуваючи несправедливість і явну безглуздість претензій Вовка, воно, проте, не може захистити себе. Для розкриття образу кріпосника байкар вдається до відповідного інтонаційного забарвлення мови, вкладаючи в його уста грубі вислови й короткі окличні речення, які вказують на брутальність, некультурність і нахабність

У кращій частині свого доробку Л. Глібов виявив себе уваж¬ним художником, знавцем суспільних явищ сучасної йому дій¬сності, зумів засобами поетичного слова передати значні зміни, що відбувалися в соціально-економічному житті країни напере¬додні та після реформи, зокрема класове розшарування на селі, занепад поміщицьких господарств. Яскраву картину банкрутства кріпосників, приреченості дворянства відтворив він у байці «Мі¬рошник», де вістря своєї сатири спрямував проти недбайливих панів, які в умовах занепаду кріпосницької системи терплять по¬вне банкрутство. Мораль байки — осуд не тільки одного Хоми, а всієї тогочасної розтлінної системи, за якої пани «без діла сотні всюди сують. А за недогарок вони людей і лають, і мордують». У цих словах велика правда тогочасного життя та й нинішнього, бо скільки безгосподарних імущих правитимуть країною, стільки не вибратись їй з руїни. З нещадною іронією письменник сказав про них: «Та й диво, що у їх хазяйство піде все на сміх!»

Мотиви соціальної несправедливості звучать і в байці Глібова «Щука». В ній викривається продажність суду, хабарництво чиновників, безкарний розбій Щуки, її зв'язки з суддями, яких вона підкупила. Глібов висміює Лисицю, яка, удаючи з себе чесного стряпчого, демагогічно запропонувала «найжорстокіше» покарання Щуки: вкинути її знову в річку, тобто простити усі злочини. Л. Глібов підводить до висновку, що в суспільстві проста людина не можуть знайти правди і справедливості в урядових установах, зокрема в суді, що скрізь посади чиновників займають представники панівної верхівки, зв'язані між собою круговою порукою.

З ранніх років знають діти байку Л. Глібова «Коник-стрибунець», у якій показано безжурність, паразитизм пристосовництво ледаря-гульвіси Коника, що, промарнувавши ціле літо, проситься на утримання до Мурав'я. Сам образ Коника-стрибунця під час читання байки ще вимагає певного коментування з боку вчителя. Нерідко юні читачі сприймають розповідь про поневіряння Коника взимку з почуттям жалості (згадаймо рядки: «Коник плаче, серце мліє» і т. д.). Але що ж корисного зробив цей гульвіса, який прогуляв «цілісіньке літо» і тільки «не вгаваючи співав»? Тому й цілком вмотивовано звучить суворий, але справедливий вирок Мурав'я, до якого звертається за допомогою цей нероба:

«Проспівав ти літо боже, Вдача вже твоя така,— А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака!»

Устами Мурав'я байкар засуджує пусте, беззмістовне животіння Коника, його легковажність, підкреслюючи: «Хто кохав життя ледаче, непереливки тому». Звичайно, зовсім по-іншому сприймаємо образ Мурав'я — як уособлення працьовитого господаря, який ціле літо трудився, вчасно підготувався до зими. Тепер йому не страшна ні зима, ні холод. Цей образ прищеплює дітям розуміння необхідності праці, зневагу до ледарів, а сама байка з її майстерними описами природи викликає естетичні відчуття.

Утримансько-паразитичні настрої, хамелеонство, запобігання перед панами, аби зберегти становище слуги, безвольного лакея, змальовані поетом у байці «Цуцик». Автор викриває дармоїдів і пристосованців, паразитів і підлабузників, які втратили людську гідність, громадське сумління, почуття обов'язку перед суспільством. Подібну ідейну спрямованість, критику молчалінської моралі має байка Крилова «Две собаки». Згадані твори Глібова популярні в дитячому читанні.

Байки другого періоду. У цих творах Глібов викриває вади представників панівних класів: чванливість, підлабузництво, самохвальство тощо.

Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глі¬бова, в якому порушувалися переважно морально-етичні про¬блеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміювання парази¬тизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка «Цуцик» — кращий твір цього періоду. Вона побудована на діа¬лозі двох собак — Бровка та Цуцика.

У байці «Цуцик» поет засуджує хвалькуватих вискочок, які тільки й вміють, що «на задніх лапках по-вченому служити». Ця байка написана у формі діалогу між Бровком і Цуциком. Цуцику властиві такі риси, як улесливість, лакейське прислужництво, зухвалість. Він зверхньо ставиться до трудівника Бровка, самовдоволено розповідає йому про своє життя нероби.

Чесного й сумлінного Бровка, який працює на господаря, той часто б'є і годує помиями. Бровко зневажає Цуцика, але й боїться, бо Цуцик «скубне й Бровка, коли захоче».

Цуцик — кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гор¬дістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здібнос¬тями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуци¬ка чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко — дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бров¬ко справедливо називає своє життя «собачим», бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це не вби¬ває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащить¬ся до нього, а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був зви¬чайнісіньким щеням.

Отже, Глібов своєю байкою виступив на захист безправної працьовитої людини.

В алегоричному образі Цуцика автор засудив зрадництво, па¬разитизм, моральну ницість, плазування панських «цуциків»,«які заради легкого життя втрачають людську гідність і людську подо¬бу, їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого вті¬лено риси чесного, щирого, працьовитого трудівника, з високим почуттям людської гідності, у душі якого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись на проблемати¬ку цієї байки під кутом нашої дійсності то не можна не помітити, що, иа жаль., такі «цуцики» мають місце і в нашому «некріпзць-кому» суспільстві.

Лірика Леоніда Глібова. Л. Глібов написав ряд ліричних поезій для дітей, у яких показав себе вдумливим педагогом і гарним поетом. Характерною рисою Глібова як дитячого поета є широке використання засобів народної поетики, вміння автора у простій і доступній для дитячого розуміння формі змалювати навколишнє оточення. Мова автора, сповнена народних жартів, дотепів і прислів'їв, є зразком для наслідування.

Вірші «Веснянка», «Зимня пісенька», «Квіткове весілля» змальовують природу в різні пори року, показують життя і настрої дітей, їхню гру і розваги. Це близькі їм теми. Відомо, що діти з нетерпінням чекають весни, і Глібов відтворює радість малят, які разом з птахами славлять пробуджену природу:

«Весна прийшла! Тепло знайшла» — Кричать дівчатка й хлопчики, «Цвірінь, цвірінь

Журбу покинь!» — Клопочуться горобчики.

Ці рядки з поезії «Веснянка» стали дуже популярними. Діти запам'ятовують їх ще до того, як навчаються читати. Вірш оспівує ранню пору весни і збуджену природою веселу дітвору. З приходом весни, говорить автор, все навколо оживає: подихає теплий вітерець, цвітуть квіти, щебечуть птахи.

Поет використовує ряд звертань і радісних вигуків, пестливі образи «дівчатка й хлопчики», «горобчики», «дідок», зменшувальні епітети «привітненьких», «блакитненьких», «крапчастий і повнесенький», що підкреслюють ніжність і красу весни, надають творові відтінку лагідності. Вірш «Веснянка», пройнятий ліризмом і оптимізмом, доступний дітям своєю живою яскравою мовою, пісенною ритмікою, внаслідок чого він виконується як хорова пісня. Своїм інтонаційним малюнком він споріднений з народними піснями весняного циклу.

Не менш популярною серед дітей є «Зимня пісенька», в якій на фоні зимової природи зображені дитячі розваги. Поезія написана у формі звертання до дітей з проханням заспівати веселу пісеньку. Автор обіцяє «окселентувати» (вторити) дітворі. Вірш має багато пестливих слів-звертань: «Зимонько-снігурочко, наша білогрудочко», «тихесенько, рівнесенько, гладесенько», які в поєднанні з градацією створюють картину пишної зими. Ліричності й невимушеності розповіді надають часті звертання, окличні й запитальні інтонації, своєрідна ритміка твору. Цей вірш сприймається як пісня, що супроводжує гру дітей взимку (діти, граючись, ліплять снігову бабу), в ньому звучить радість праці. «Зимня пісенька» передає веселий настрій дітей, їх віру в те, що на зміну зимі швидко прийде весна і все навкруги зміниться:

Гляне ясне сонечко В весняне віконечко, Бабу припече; Де й мороз той дінеться, Геть від баби кинеться, З ляку утече!

«Зимня пісенька» завершується ласкавим зверненням дітей до весни, щоб вона принесла трудящим кращу долю і щастя всьому рідному краю: Звесели і воленьку, І трудящу доленьку, І весь рідний край.

Віршована казка Л. Глібова «Квіткове весілля» написана у формі алегоричного жарту про одруження Барвіночка з Фіалочкою. Подія, змальована в казці, відбувається в світі природи, такому близькому і знайомому дітям. Вже початок твору вводить у чарівне царство квітів: У вишневому садочку, Під вербою, в холодочку, Щоб лихо прогнать І щоб долю звеселити, Заходились наші квіти Весілля гулять.

Сюжет і дійові особи казки взяті безпосередньо з народної творчості. Персонажами твору є рослини, птахи і риба, добре знайомі дітям. Тут і Барвінок з Фіалкою, і Будяк, Редька, Фасолі і Нагідки, Мак, Півні та Індики, Гусак, Чижі, Синиці, Шпак. Незважаючи на таку кількість дійових осіб, вони не переобтяжують дитячої пам'яті, бо переважно відомі ще з раннього віку. Дійові особи мальовничі, наділені яскравими людськими якостями. Використовуючи зорові та слухові образи, письменник подає їх в нестримному танку, в динаміці, адже відбувається «квіткове весілля». Тут діють не просто Барвінок, Фіалка, а «молоді» — «хрещатенький Барвінок» і блакитна Фіалка, що порівнюється з «панночкою тендітною»; Півні та Індики грають гопака, «наче справжні музики», Гусак «деренчить», їм вторять інші музиканти — Чижі й, Синиці; «танцює риба з раком», «морковиця з пастернаком», і всіх потішає «товстий Будяк».

Вірш «Квіткове весілля» дає чимало яскравих і зручних для запам'ятання рядків, які подобаються дітям своєю колоритністю і гармонією звуків, художніх образів. З усіма «героями» твору у дотепній грі ніби беруть участь і діти, які спостерігають за веселим танком мешканців природи. «Танцювала риба з раком, а морковця з пастернаком» — починається весела нестримна пісня-монолог Будяка, в якій звучить радість життя і любов до квітучої природи.

В ті часи, коли виступав Л. Глібов із своїми віршами, не було ще теоретичного обгрунтування поетики дитячої літератури («Заповіді» К. Чуковського).-Але в його віршах є все необхідне дитячій поезії: ігровий характер, динамічність, ліризм і пісенність.

Найбільш вагомий вклад у дитячу літературу зробив Л. Глібов своїми загадками і акростихами. Цими творами він зразу завоював симпатії малих читачів, його стали наслідувати інші письменники (Олена Пчілка). Л. Глібов написав 54 загадки з відгадками до них, 14 акростихів. За життя поета вони друкувалися переважно у львівських журналах «Зоря» та «Дзвінок», де Л. Глібов з 1889 р. активно співробітничав, підписуючи свої твори псевдонімом «дідусь Кенир». Він збагатив українську дитячу літературу новим і перспективним жанром.

Своєрідним явищем є загадки Л. Глібова — інколи навіть досить широкі віршовані твори, побудовані на фольклорних зразках. Як і в народній творчості, загадки Л. Глібова в алегоричній, майстерно завуальованій формі визначають певні конкретні явища природи, предмети, речі побуту тощо. Характерною ознакою загадок Л. Глібова є те, що в кінці кожного твору дається поетична відповідь на поставлене питання. В цьому проявляється новаторство Л. Глібова. Взявши, приміром, за основу народну загадку: «Біле поле, чорне насіння, хто не вміє, той не розуміє», Глібов на її основі створює цілий вірш, подає образ допитливого хлопчика, старого досвідченого діда-сівача, прикрашає свою загадку зображенням картин прекрасної літньої природи, створює образ уявної доброї долі, яка задовольнила просьбу дитини, наділила її здатністю сіяти «розумне, добре, вічне». З усього сказаного само собою, просто й невимушено випливає розгадка: Без мене, може, розгадали Чудне балакання моє, Бо на догад дотепні стали. Та сількісь, я скажу своє. Широкий степ — то край наш милий. Що в світі божому живе, А білий лан — то папір білий, Зерно — писання світове.

Образно узагальнюючи реальну дійсність, народні загадки Л. Глібова відзначаються конкретністю, лаконічністю вислову, багатством художніх засобів — асонансів, алітерацій, різноманітністю ритмомелодичної системи, близькістю до пісенної форми. Кладучи в основу своїх загадок народні зразки цього жанру, Л. Глібов розширює їх у самостійний вірш, створює образи дійових осіб, вводить ліричні відступи, пейзажні зарисовки різних пір року, діалог, монолог. Розгортаючи стислу фольклорну загадку у веселий, добродушний вірш, Л. Глібов будує твір здебільшого за таким зразком: спочатку йде дотепний гумористичний зачин, у якому автор обіцяє дітворі принести насолоду і говорить про джерело свого твору: «Щоб дітям веселіш було, пущу я загадку прехитру...», «А нуте, діти, ось сідайте! Я загадку за хвіст піймав», «Раз уночі я в ліс ходив... скажу по правді, гріх брехати», «Мостивсь я в лузі на потіху веселу загадку піймать».

Щоб емоційніше вплинути на своїх слухачів і зацікавити їх розповіддю, Л. Глібов часто вдається до казкового зачину: «Не в чужому государстві, а у нашім славнім царстві, де стоять гречані гори,— уродились сміхотвори», «Була собі бабуся Гася» або починає зі звернення до дітей, яке своєю веселою завзятою ритмікою нагадує ігрові, хороводні пісні або танок: «Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші» або «Десь у гаю родилася, у хаті опинилася. Була німа і нежива — тепер говорить і співа».

В основній частині загадки поет детально малює пейзаж, на фоні якого відбувається дія, або ж розповідає про якусь цікаву пригоду. Здебільшого розповідь веде сам герой твору — лагідний дідусь, охочий до балачок з дітворою, який у формі лірично-жартівливого монологу передає якусь особливу пригоду, що трапилася з ним самим, трохи простакуватою людиною. Кінчаються загадки зверненням автора до дітей з проханням розгадати його твір: «Діти — квіти! Виростайте і мене ви розгадайте!», «Нуте, діти, помаленьку розберіть тую брехеньку», «Хто воші і як їх звати — треба, діги, розгадати», «Тепер ви, діти, розгадайте, з яким я дивом там зустрівся?». У загадках Л. Глібов виявився чудовим знавцем дитячої психології. Автор навчав і виховував дітей, виступаючи безпосереднім учасником подій, відбитих у творах, або в ролі чуйного й мудрого оповідача. Недарма діти так любили свого дотепного казкаря «дідуся Кенира». Загадки Л. Глібова втілюють народну мудрість, в цікавій художній формі знайомлять дітей з навколишнім світом. Так, зображенню явищ природи присвячена популярна загадка Л. Глібова «Котилася тарілочка». Цей вірш з динамічним описом природи, дозвілля та розваг дітей в погожий літній день є виявом їх теплого смутку з приводу того, що літній день закінчується і «чорна баба — нічка темна: із давніх-давен покриває все на світі, як погасне день». Жива форма розповіді і глибока повага оповідача до дітей надає загадці таку щиру безпосередність, що вона швидко вивчається дітьми напам'ять:

Котилася тарілочка По крутій горі, Забавляла любих діток У моїм дворі.

У загадці чергуються дві колоритні картини: «день» і «ніч». Перед юними слухачами постає широке зелене поле, над яким ніби котиться золота тарілочка по крутій горі. Ця тарілочка — сонце, кругле, золоте, як жар, горить. Далі поступово згасає день. Замовкли співи, жарти у дворі, і не стало золотої тарілочки. «Прийшла баба— сама чорна і чорний жупан» (образ ночі) і «заховала тарілочку у синій туман». Логічна послідовність зорових картин, художня образність сприяє глибшому проникненню дітей в зміст загадки.

У вірші «У лісі загадка гуляла» йдеться про таку побутову річ, як сокира. Цей твір відповідає всім вимогам, що ставляться до загадки. Л. Глібов знайомить малят з різними предметами, речами побутового характеру, з явищами природи тощо. Відгадавши загадку, діти усвідомлюють, для чого потрібна сокира в господарстві, з якого матеріалу вона виготовлена, яка її форма («залізний ніс, а хвіст вербовий»). Поет легко підводить дітей до розгадки («сокиру нашу знає всяк») і разом з тим збагачує їхні знання новими поняттями. У популярній загадці «Бачить — не бачить» автор ставить за мету не тільки відгадати її (це книга — джерело знань, з якою діти будуть «до віку жити-дружити»), а й заохочує дітей до науки, до освіти.

Кожна загадка Л. Глібова має свою, написану також у віршованій формі відгадку, що є не раз цілою оригінальною сюжетною поезією, переважно гумористичного характеру, герой якої — добродушний дідусь-жартівник — розповідає дітям про якісь кумедні пригоди із свого життя. Загадки Л. Глібова відзначаються ліричністю, м'яким гумором, образністю, теплим, любовним ставленням автора до дітей, їм властива конкретність розповіді, дотепність. Вони розвивають допитливість, спостережливість, кмітливість, творчу уяву дітей, спонукають до самостійного мислення.

Цікавим явищем в українській дитячій літературі були й акровірші Л. Глібова — оригінальні віршовані загадки, в яких початкові букви рядків, прочитані згори вниз, містять у собі відгадку. В них змальовано явища природи, рослинний і тваринний світ, різні предмети з життя і побуту людей. Лаконічну народну загадку «Дівка в коморі, коси надворі» Глібов розгортає в цілий яскравий вірш, вводячи відповідні деталі, дійові особи, які характеризують певні ознаки моркви як городньої культури:

Мати доні молодій Огородик наділила. Розкошує доня мила, Каже неньці — тісно їй: «В земляній сиджу коморі, А коса моя надворі». В цій загадці є вказівка, як такі твори відгадувати:

Хочу цей раз штуку втнуть; Не скажу, як доню звуть; Би ж до загадки верніться, З краю пильно придивіться.

У Л. Глібова є ряд інших загадок, побудованих у формі акровірша, наприклад: «Хто вона?» (ластівка), «Хто сестра і брат» (гречка і просо), «Хто хвастає?» (яблуко і груша), «Хто баба?» (сова), «Що за птиця?» (муха), «Хто розмовляє?» (осока і сорока) тощо.