13. Правопис ненаголошених голосних [е] та [и]

Ненаголошені голосні [е] та [и] звучать майже однаково, але на письмі їх слід розрізняти:

1. У кількох дієслівних коренях [е] (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з [и] (ир), а саме: беру — збирати, визбирувати; вмерти — вмирати, дерти — здирати, перу — обпирати, простерти — простирати, сперти — спирати, терти — стирати, жерти — пожирати.

Подібне чергування [е] з [и] відбувається також у словах стелити — застилати (але: застеляти), клену (кляну) – проклинати.

2. У решті випадків сплутування [е] та [и] буває лише у вимові. На письмі така взаємозаміна їх не допускається.

Написання ненаголошених [еи] та [ие] в основах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: селúтися, бо посéлення; дешéвий, бо дéшево; дáлеч, бо далéкий; вишнéвий, бо вúшня; непримирéнний, бо мúр; хибувáти, бо хúба.

Крім того, в основах слів пишеться е у таких випадках:

1. коли звук [еи] випадає: вітер, бо вітру; січень, бо січня; справедливий, бо правда;

Але!Треба мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений [ие], а саме: згинати — зігну, відтинати — відітну, напинати — напну, починати — почну, розминати — розімну, засинати — засну, вмикати — увімкну, проривати — прорву, зажинати — жну;

2. коли звук [еи] чергується з [і] або [о]: берегти, бо зберігати; гребенястий, бо гребінь; сутеніти, бо сутінки; лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий;

3. у групах -ере-, -еле-: берег, джерело, дерево, перенесення, передмістя, ожеледь, щелепа, пелена

Але! келих

4. у суфіксах

а) іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а), - ечк(а), - тель: оголошення, рішення, значення, кошеня, Опанасенко, ніченька, стежечка, вихователь;

б) прикметників -есеньк(ий), -ев(а): тонесенький, сторожева (хата);

в) дієприкметників -ен(ий): зачинений, обговорений;

г) числівників -ер(о): п’ятеро, дев’ятеро.

В основах слів пишеться и у таких випадках:

1) у суфіксах

а) іменників -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о): дощик, ключик, дворик, прибиральниця, прізвище, житнисько, киянин, татарин, болгарин, городина, паливо, куриво, морозиво;

б) присвійних прикметників -ин: свекрушин, Миколин.

Але!: марево, іноді: сяєво (сяйво), маєво (майво).

2) у відкритих складах -ри-, -ли- у словах: бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати.

Написання е та и розрізняються морфологічно:

1) у префіксі пре- з буквою е, який має значення «дуже»: премудрий (дуже мудрий), предобрий (дуже добрий), препогано (дуже погано); а також у словах: презирство, презирливий, преподобний, преосвященний;

2) у префіксі при- з буквою и, який вживається в усіх інших значеннях: привертати, привласнювати, прискорити, прийти, привокзальний, пристаркуватий, прибуток, причал.

3) пишеться е в іншомовних префіксах пре-, де-, дез, ре-, екс-: преамбула, превалювати, превентивний, презентація, президія, прем'єра, препарат, прерогатива, претендент, претензія, префект, прецедент; девальвація, деградація, декларація, демобілізація, депортувати, деформація; дезінформація, дезорганізація; реорганізація, ретрансляція; екс-президент

У деяких словах (переважно іншомовних) написання е та и правилами не регламентується: апельсин, бензин, декада, делегат, демократія, керівник, легалізація, математика, медаль, педагог, педикюр, рекетир, тремтіти, феномен; директор, диригент, кишеня, пиріг, шинель і т. д. Написання таких слів перевіряти за орфографічним словником.

14. Загальні іменники — це узагальнені назви однорідних предметів (день, роса, сівба, митець, фізика).

Власні назви — це індивідуальні назви, що виділяють предмет з однотипного ряду. До власних назв належать імена, прізвища, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад тощо (Олена, Франко, Мурко, Дністер, Харків, Київ, Меркурій). Власні назви зазвичай пишуться з великої літери, але родові назви у їх складі — з маленької (річка Десна, місто Дніпропетровськ, гора Арарат, сузір'я Лебідь). Назви книг, газет, журналів, картин, кінофільмів, магазинів, кінотеатрів, кораблів, фірм, назви продуктів беруться в лапки (роман «Прапороносці», теплохід «Тарас Шевченко», магазин «Дари ланів», цукерки «Пташка»).

З великої літери пишуться:

Імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, конспіративні клички, прізвиська: Іван Петрович Котляревський, Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Юрій Клен (Освальд Бургардт), Данило Галицький, Нестор Літописець, Олександр Невський, Ярослав Мудрий; також: Кобзар (про Тараса Шевченка), Каменяр (про Івана Франка) тощо. У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишуться через дефіс, кожна складова частина починається великою літерою: Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький, Сергеєв-Ценський; Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза.

Назви міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Афіна, Ахіллес, Будда, Венера, Молох, Перун.

Дійові особи у байках, казках, драматичних творах: Ворон, Заєць, Лисиця, Осел, Щука; Лісовик, Мавка, Перелесник; Дід Мороз; Той, що греблі рве; Червона Шапочка; Буряк, Троянда, Хліб.

Назви найвищих державних установ України: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України.

Назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Генеральний секретар ООН, Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України.

Умовні власні назви в актах, договорах та інших офіційних документах: Високі Договірні Сторони, Автор і Видавництво тощо.

Клички свійських тварин: Сірко (собака); Сніжинка (кішка); Гнідко, Стріла (коні); Круторогий, Сивий (воли); Рекордистка, Лиска (корови) та інші.

Назви сортів рослин у спеціальній літературі: Антонівка, Білий налив, Сніговий кальвіль, Паперівка (яблуні); Українська глива, Лісова красуня (груші); Рекорд, Угорка (сливи); Шпанка рання (вишня). Але в загальному вжитку вони пишуться з малої літери: антонівка, глива, угорка.

Астрономічні назви: Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, Молочний Шлях, Сатурн, Юпітер. Так само пишуться народні назви сузір'їв і галактик: Великий Віз, Квочка, Пасіка, Чумацький Шлях тощо. Слова земля, місяць, сонце пишуться з великої літери тоді, коли вони вживаються як астрономічні назви: Навколо Сонця обертається Земля зі своїм супутником Місяцем. Але: обробіток землі, схід сонця.

Назви сторін світу: захід, південь, північ, схід, південний захід, якщо під цими назвами розуміються краї чи народи: Далекий Схід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Південне Полісся, Північна Буковина, Схід прокинувся.

Географічні й топографічні власні назви, крім службових слів і родових означень (затока, мис, море, острів, пік, хребет тощо): Азія, Антарктида, Балканський півострів, Берингове море, Північнокримський канал, Володимир-Волинський плат, гора Говерла, Грибова губа, Зелений мис, озеро Ільмень, Кавказький хребет, пік Шевченка, Москва-ріка, Нагаєва бухта, протока Па-де-Кале, Панамський перешийок, Перська затока, Північний полюс, Східноєвропейська рівнина, Урало-Кушумський степ. Коли означуване слово, що входить до географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Луки, Жовті Води, Залізні Ворота, Зелений Гай, Карські Ворота. Так само з великої літери пишуться складові частини географічних назв, що означають титули, посади, фах і таке інше: мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта; також затока Святого Лаврентія.

Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських тощо), каналів, течій (морських), а також майданів (площ), парків тощо пишуться з великої літери, а їхні родові позначення — з малої: Андріївський узвіз, Байкало-Амурська магістраль, бульвар Тараса Шевченка, Військово-Грузинська дорога, вулиця Петра Сагайдачного, Житомирська автострада, Львівська площа. Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів слова брід, вал, ворота, міст, шлях, тощо вже не сприймаються як родові позначення, то вони пишуться з великої літери: Боричів Тік, Добрий Шлях, Козиний Брід, Красні Ворота, Кузнецький Міст, Ярославів Вал (вулиці); Гола Пристань (місто); Козинські Горби (урочище); Сухий Яр (село).

Назви груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій: Антанта, Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об'єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз.

Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць: Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Республіка Білорусь, Карельська Автономна Республіка, Китайська Народна Республіка, Корейська Народо-Демократична Республіка.

У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад, колгоспів, радгоспів з великої літери пишеться тільки перше слово: Волинська область, Єврейська автономна область, Краснодарський край, Мусіївський колгосп імені Тараса Шевченка, Ненецький автономний округ, Новомлинівська сільрада, Петрівський радгосп, Рожищенський район, Уманська міськрада. Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Берегівський округ, Вітебське воєводство, Лохвицький повіт, Новоросійська губернія, Черкаське староство.

Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічних об'єктів: Буковина, Вінниччина, Закавказзя, Закарпаття, Золотоверхий, (Київ) Наддніпрянщина. У спеціальному стилістичному вживанні пишуться з великої літери й загальні назви: Батьківщина тощо.

У словосполученнях — назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших установ і організацій як України, так і інших держав, з великої літери пишеться тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Генеральні штати Королівства Нідерландів, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії. Це стосується й назв державних установ минулого: Державна дума, Земський собор, Тимчасовий уряд, Центральна Рада.

У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів, з великої літери пишеться тільки перше слово: Національний банк України, Міністерство освіти України, Міністерство культури України, Палата мір і вимірних приладів, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури.

Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів, виробничих об'єднань, шахт, підприємств, установ, а також наукових і навчальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури та відпочинку, клубів тощо підпорядкований таким правилам:

якщо підприємство, установа заклад тощо мають символічну назву, номер чи носять чиєсь ім'я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних назвах початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви, ім'я тощо пишуться з великої літери, а всі інші слова — з малої: Київський завод «Арсенал», Республіканське виробниче об'єднання «Поліграфкнига», Десятий міжнародний з'їзд славістів, Центральна наукова бібліотека АН України імені В. І Вернадського, Київський військовий округ;

перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, кінотеатрів, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, попри те, що воно є родовим позначенням: Академія наук України, Кінотеатр імені Олександра Довженка, Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва;

з великої літери пишеться перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Львівський палац одруження, Харківський клуб метробудівників.

Назви художніх, музичних творів тощо, наукових праць, газет, журналів, історичних пам'яток тощо пишуться з великої літери в лапках: поема «Енеїда», повість «Тіні забутих предків», опера «Запорожець за Дунаєм», пісня «Стоїть гора високая», підручник «Історія України».

З великої літери, але без лапок пишуться назви культових книг: Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви релігійних понять: Бог (але бог Перун тощо), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух та інші.

Назви вокзалів, станцій, портів, пристаней тощо: Київський вокзал (у Москві), станція Фастів Перший, станція метро «Радянська», порт «Балаклава», пристань Ржищів тощо.

Назви будинків відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, дитячих таборів, готелів, кемпінгів, ресторанів, кав'ярень тощо пишуться в лапках і з великої літери: будинок відпочинку «Зоря», пансіонат «Здоров'я».

Назви пам'яток архітектури, замків, храмів тощо: Андріївська церква, Золоті ворота, Колізей, Києво-Печерська лавра, Хотинський замок, Софіївський собор.

Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят, знаменитих дат тощо: Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна, Коліївщина, Хмельниччина, Семирічна війна, Кривава неділя. З великої літери пишуться й назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Йоана Хрестителя, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Успіння; Великий піст, Масниця, Петрівка, Пилипівка, Спасівка тощо.

Якщо початковий порядковий числівник у складений назві написаний цифрою, то наступне слово пишеться з великої літери: 8 Березня, 1 Травня.

Назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів тощо: Конгрес захисту культури, Конституція України, Потсдамська угода, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини.

Назви орденів, відзнак (крім родових назв): орден Вітчизняної війни, орден Дружби народів, орден Незалежності, орден Почесного легіону, орден Пошани. Якщо така назва береться в лапки, то з великої літери також пишеться тільки перше слово та власне ім'я, що входить до складу цієї назви: орден «Мати-героїня», медаль «За відвагу», медаль «За визволення Варшави».

Назви літаків, автомобілів, тракторів, та інших машин, пов'язані з найменуванням моделі, заводу, фірми, що їх виготовляють, пишуться з великої літери в лапках: літак «Антей», автомобіль «Таврія», автобус «Турист», комбайн «Нива», трактор «Білорусь». Це правило поширюється й на назви виробів, продуктів, що стали фірмовим або сортовим їх означенням: печиво «Столичне», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко».

Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -ове, -еве), -їв (-єва, -єве, -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають належність чогось даній особі: Андрієві книжки, Грінченків словник, Маріїн лист, Тичинине слово, Шевченкові поезії.

Прикметники, що входять до складених особових назв людей як прізвиська: Володимир Великий, Данило Галицький, Дюма Старший, Карл Сміливий.

Прикметники, утворені від іменників — власних назв, якщо вони входять до складу назв, які з змістом дорівнюють словосполуки «імені когось», «пам'яті когось»: Нобелівська премія, Франківська кімната, Шевченківська премія.

Складно-скорочені назви (абревіатури), якщо вони вживаються на позначення одичних установ: Укрінформ, Укрпрофрада, Укрспілка, НЛО, АТС, КНР, СНД, УРП, УТН.

1. 15. Написання складних слів разом, через дефіс та окремо.

В усному мовленні слова не завжди вичленовуються. Паузами виділяються речення або їхні складові частини. В давнину писали всі слова в один ряд, навіть не завжди розчленовуючи речення. Традиція роздільно писати слова усталилася у XVIII столітті.

У сучасній українській мові діє загальне правило: окремо пишуться всі самостійні та службові слова. Але незначна частина слів має свої правила.

Слід розрізняти слова і схожі (омонімічні) з ними словосполучення: напам'ять і на пам'ять, назустріч і на зустріч, проте і про те, зате і за те, якби і як би, щоб і що б, звечора і з вечора, вбік і в бік, вгору і в гору. Словосполучення, що злилися в одне слово, стали при¬слівниками, пишуться разом: завтра, опівночі, нанівець, нашвидкуруч, напередодні, щовечора, щорічно, навперей¬ми, навпростець, навскоси, навпіл, навпроти, досхочу, всмак, щиросердно та ін.

Разом пишуться:

складні іменники, що утворилися з допомогою спо¬лучних голосних: лісостеп, чорнозем, водогін, верболіз, легкоатлет, медозбір, снігопад, листопад, людинолюб;

складні слова без сполучних голосних: перекотиполе, Трипілля, болиголов, Перебийніс, Вернигора, сторіччя, П'ятихатки, сорокаріччя, шістдесятиріччя;

складні слова з частками пів-, напів-, спів-, полу-: піввідра, півпаляниці, полумисок, полукіпок, співдружність, співтовариство;

складні слова, що утворилися з підрядних словосполучень: народна пісня — народнопісенний, сільське господарство — сільськогосподарський, багато

води —багато¬водний, зерно збирати — зернозбиральний, швидко діяти — швидкодіючий, довгий вік — довговічний.

Через дефіс пишуться слова, що є незалежними одне від одного і, наблизившись фонетично, складаючи одне поняття, не злились остаточно в одне слово:

слова, що не мають сполучного голосного: хата-читальня, ракета-носій, дизель мотор, блок-система;

географічні назви: Франкфурт-на-Майні, Івано-Франківськ, Рава-Руська;

повторення синонімічних слів: плаче-ридає, думає-гадає, зайчик-побігайчик;

повторення того самого слова: ледве-ледве, далеко-далеко, рідний-рідний;

сполучення слів, що мають приблизне значення: день- другий, сотня-дві, туди-сюди;

слова з частиною пів- у власних назвах: пів-України, пів-Києва, пів-Європи;

прикметники, утворені від двох і більше слів, що перебувають у сурядному зв'язку: фізико-математичний (фізика і математика), історико-філологічний (історія і філологія), фінансово-економічний (фінанси і економіка), молочно-кавовий (молоко і кава);

прикметники, що означають поєднання двох окремих кольорів або їх відтінків: жовто-блакитний, сніжно-білий, темно-зелений, криваво-червоний, блідо-рожевий, темно-вишневий.

16. Написання не разом чи окремо з різними частинами мови залежить від того, чим виступає не - часткою при певній частині мови чи префіксом у слові. Якщо не є заперечною часткою, вона з усіма частинами мови пишеться окремо, а якщо префіксом - разом.

Разом частка не пишеться:

1) з іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками, якщо вони без неї не вживаються: негода, необхідність, ненависть, негайний, неволити, невтомно',

2) з іменниками, прикметниками, прислівниками, якщо з часткою не вони набувають нового, протилежного значення і їх можна замінити синонімічними (близькими за значенням) словами: швидкий - нешвидкий (повільний), доля- недоля (лихо), або коли вони утворюють одне поняття: невміння, незнайомий, несподіванка;

3) у складі префікса недо-, який означає неповноту дії, стану чи ознаки в іменниках, прикметниках, дієсловах, прислівниках: недобачати, недоїдок, недоказаний, недоладно',

4) з прикметниками і дієприкметниками, які виступають означеннями і не мають при собі пояснювальних слів: незагар-тований організм, непрочитана повість.

Окремо частка не пишеться:

1) з дієсловами (дієприслівниками), числівниками, прийменниками,, сполучниками, деякими прислівниками і більшістю займенників: не зачіпати, не спитавши, не три, не п ятий, не тебе, не завтра;

2) з іменниками, прикметниками, дієприкметниками, прислівниками за наявності протиставлення: не глибокий, а мілкий; не воля, а рабство; не позичений, а власний',

3) з дієприкметниками, що мають при собі залежні слова або виконують функцію присудка: не спростований ніким факт, проблеми не розв 'язані.

17. Фоне́тика (грец. φωνητικός — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні, фізіологічні і лінгвістичні явища. Фізичний аспект звука - це його звучання, акустика, фізіологічний - творення його мовленнєвим апаратом, лінгвістичний - його функція в мові. Відповідно до цих аспектів у вивченні мови розрізняють акустичну, артикуляторну й функціональну фонетику.

Поняття фонеми

Як уже зазначалося, звуки можна вивчати у фізичному (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) аспектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим.

Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією.

Опозиції бувають релевантні (від англ. relevant "доречний, до діла"), тобто здатні служити для розрізнювання слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а] - [и] - [у] в українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значення слів дам, диму дум. В англійській мові релевантною є опозиція [е] - [л] - [і] - [і:] - [о] - [о:] - [аг] - [u:]: bet [bet] "заклад, парі", but [bAt] "але, крім", bit [bit] "кусок, трошки", beat [bi:t] "бити", "удар", bot [bot] "личинка овода", bought [bo:t] "купив", bat [baet] "кажан", boot [bu:t] "черевик".

Опозиція довгих і коротких голосних для української мови є нерелевантною (nop. мама і ма-а-ма, де значення від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської і німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" - cut [kAt] "різати", нім. saat [za:t] "посів" - satt [zAt] "ситий"). Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] - [у]: [гол] - [уол], а для української мови вона є релевантною: ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлювальних приладах - гасових лампах, керогазах тощо" - гніт [гн'іт] "гноблення".

Як бачимо, в українській мові довгота чи короткість звука не впливає на розрізнення слів, так само як заміна [г] проривного на [g] фрикативний у російській мові.

Функцію розрізнення виконує фонема.

Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць - морфем і слів.

Отже, звуки [а], [и], [у], [ґ], [г] в українській мові є окремими фонемами, бо вони, як свідчать вищенаведені приклади, служать для розрізнення слів, так само як звуки [е], [л], [і], [і|], [з], [о:], [ае], [u:] - в англійській, [о:], [а] - в німецькій. Іншими словами, фонема - це мінімальна релевантна звукова одиниця.

Фонема виконує дистинктивну (від лат. distinctio "пізнання") - тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Так, у словах як [jax], так, пак фонеми <j>, <т>, <п>, нім. Капіеикра&", Tante "тітка" фонеми <k>, <t>, фр. coûte [kut] "варто", toute [tut] "уся" фонеми <к> і <t> виконують смислорозрізнювальну функцію, а в словах рука, руки, англ. man [пне.п] "чоловік", men [men] "чоловіки, люди" фонеми <а> і <и>, <зз> і <е> мають форморозрізнювальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми у першому випадку називного і родового відмінків, а в другому - однини та множини. Загалом, можна було б не акцентувати на форморозрізнювальній функції фонем, оскільки зміна форми завжди зумовлює зміну смислу (різні форми мають різний смисл).

Додатковою є делімітативна функція (від фр. delimitation "визначення кордону"), яка вказує на межі слів чи морфем. Так, скажімо, в англійській мові фонема <г)> не може знаходитися на початку слова чи морфеми. У японській мові фонема <g> трапляється тільки на початку слова, а в інших позиціях вона реалізується в звуці [т]].

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це різні величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:

1) фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;

2) фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;

3) фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;

4) фонема - величина стала; звук - величина залежна (у слові боротьба звук [т*] під впливом сусіднього

[д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д' ] представляє фонему <т>).

Про те, що фонема і звук - різні речі, засвідчують також такі факти:

1) у ролі однієї фонеми можуть виступати різні звуки. Так, у словах просити і просьба [проз'ба] фонему <с> представляють звуки [с] і [з'], а в російських словах вол [вол], волы [валы], валовой [въллво£] фонема <о> представлена трьома звуками - [о], [л], [ъ];

2) у ролі однієї фонеми можуть виступати два звуки разом (за умови, коли дифтонги трактувати як поєднання двох голосних у межах одного складу, а не один складний голосний звук): англ. boy [bol] "хлопець", house [haus] "будинок", time [taim] "час", note [nout] "записка", beer [Ьіз] "пиво"; нім. Eisen ['aezen] "залізо", heute ['hoete] "сьогодні", Haus [haus] "будинок". Тут дифтонги [oi], [au], [ai], [ои], [із], [ае], [ое] є окремими фонемами, бо кожне слово протиставляється всім іншим дифтонгом, а не якоюсь його частиною. Наприклад: boy [bol] "хлопець", by [bal] "при, біля", bay [bei] "бухта", be [bi:] "бути", bar [ba:] "хвіртка", bow [bau] "кланятися". Фонеми, які складаються з двох звуків, завжди належать до одного складу, характеризуються однією артикуляцією, не перевищують довготи монофтонгічної фонеми. Така фонема функціонує як одне ціле, хоч і складається з двох звуків;

3) в одному звукові можуть збігатися дві фонеми. Так, у слові сміється [с'м'цец'а] звук [ц*] представляє фонеми <т"> і <с'>, а в російському слові сшить [Й1ыт'] звук [пі] представляє фонеми <с> і <ш>;

4) крім сегментних фонем, за деякими теоріями, зокрема теорією фонем американської фонологічної школи, існують суперсегментні фонеми - фонеми тону і наголосу. У словах мука і мука, скажімо, сегментні фонеми одні й ті самі, однак ці слова різняться значенням, і єдиним засобом розрізнення є наголос, що дає підставу інтерпретувати його як фонему.

Отже, фонеми існують у нашій свідомості як єдині комплекси звуків. У філософському плані співвідношення фонеми і звука можна визначити як відношення сутності та явища.

18. Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чис­тий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.

Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо піднімається відповідна частина язика.

В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. У передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: є — и — і; у задньому — відпо­відно: а — о — у. За міжнародною класифікацією і та у — звуки високого піднесення, и — високо-середнього, є та о — середнього, а — низького. Але якщо брати до уваги відносне положення язика при творенні різних суміжних звуків у кожному ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук середнього піднесен­ня (між і та є), а є —низького. Саме так розрізняють їх наші мовнослухові аналізатори.

Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової по­рожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голосних заднього Ряду (а —о, о —у). Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи заокруглюються і витягуються трохи вперед — таким чином збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки нази­вають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона відіграє лише допоміжну роль. Голосні бувають наголошені й ненаголошені. Наголошений голосний вимовляється з більшою си­лою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка — голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли. Ненаголошені голосні в українській мові не редуку­ються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втра­чають диференційну ознаку — нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних є — и: село [сеил6], директор [диеректор]; и — і: тривога *[трівбга], потім *[потим]; а -    о: погони *[пагони] замість [погони]; о — у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а]. Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), 

19. Приголосні звуки класифікують:

за участю голосу й шуму

за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків

за способом творення, або як саме утворюється звук

за акустичним вираженням

за твердістю і м'якістю, що залежить від ступеня наближення середньої частини язика до тве За участю голосу й шуму[ред. • ред. код]

За участю голосу й шуму приголосні звуки поділяють на:

Сонорні — (лат. sonorus — «звучний») — приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом

Шумні — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на:

дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом

глухі — ці звуки складаються тільки з шумурдого піднебіння

Сонорні

[в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й]

Дзвінкі

[б], [д], [д'], [г], [з], [з'], [ж], [ґ], [дж], [дз], [дз']

Глухі

[к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ш], [ц], [ц'], [ч]

За місцем творення

За місцем творення приголосні поділяються на:

• губні (Мавпа Буф)

• язикові — приголосні, які в залежності від того, яка частина язика торкається до піднебіння, поділяються на:

  • передньоязикові

  • середньоязикові

  • задньоязикові

• глотковий (фарингальний) звук г.

Губні

[б], [п], [в], [м], [ф]

Передньоязикові

[д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [c], [c'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р']

Середньоязикові

[й]

Задньоязикові

[ґ], [к], [х]

Глотковий

[г]

За твердістю і м’якістю

М'які приголосні: [д'], [т'], [н'], [дз'], [ц'], [з'], [с'], [й], [л'], [р']

Речення для запам'ятовування (усіх, крім [дз']та [р'] ): Де ти з'їси ці лини.

21. Чергування голосних Чергування - це закономірна зміна звуків у складі тієї самої морфеми, яка полягає у заміні однієї фонеми іншою.

Розрізняють два види чергувань:

чергування звуків чергування фонем

жити - ж[іґ]ття - [и] - [и*] сіль - солі -/і/ -/о/ кожа ~ к[&']жух - [о] - [0у] рука - руці - /к/ - /ц7

Чергування звуків зумовлюються позицією звуків у споріднених словах чи у різних формах того самого слова. Це фонетичні чергування. Вони відбивають живі процеси в сучасному усному літературному мовленні.

Чергування фонем не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, вони є наслідком змін, що відбувалися у найдавніші періоди розвитку мови. Це історичні чергування.

Сучасна українська літературна мова успадкувала давні історичні чергування голосних фонем. Найважливішими серед них є такі:

loi - /а/: допомогти - допомагати, котити - качати;

Id - ГІ летіти-літати, мести - замітати;

Id - /о/: нести - носити, везти-возити;

ІІ - /а/: лізти -лазити, сідати - садити;

Id - /и/: терти - витирати, дерти - задирати;

lyl - Id: грузнути - грязь, трусити - трясти;

/у/ - ІовІ: кузня - коваль;

/и/ - ІовІ: рити - рови.

22.

Чергування приголосних фонем у сучасній українській мові, як і чергування голосних, зумовлене історичними змінами, що відбувалися в різні періоди її розвитку.

1. До найдавніших слов'янських чергувань належить чергування: /г/ - /ж/: друг - друже, нога - ніженька;

ІкІ - ІчІ: юнак - юначе, рука - рученька; їх/ - ІшІ: пастух - пастуше, вухо - вушний. Цей тип чергувань відомий у мовознавстві під назвою перше перехідне пом'якшення приголосних, або перша палаталізація.

2. Чергування перед закінченням -і: /г/ - /з7: книга - книзі, у книзі;

ІкІ - /цУ: рук - руці, у руці, бік - на боці; ІхІ - /с7: вухо - у вусі.

Це чергування відбувається в іменниках жіночого роду в давальному та місцевому відмінках однини, в іменниках чоловічого роду та середнього роду в місцевому відмінку однини: повага - повазі, у повазі; молоко - у молоці; барліг - у барлозі.

Таке чергування відоме у мовознавстві як друге перехідне пом'якшення, або друга палаталізація.

3. Давні чергування приголосних фонем відбуваються і в дієслівних формах: /ті - /ж/: могти - можу;

N - /ж/: мазати -мажу;

ІкІ - ІчІ: плакати - плачу;

їх/ - /ш/: колихати - колишу;

/д/ - /дж/: садити - саджу;

М - ІчІ: котити - кочу;

/с/ - /ш/: носити - ношу - ношений.

4. З однією фонемою можуть чергуватися дві різнотипні фонеми:

> в особових формах дієслів (1 -а особа однини, 3-я особа множини): /б/ - /бл 7: любити - люблю, люблять; /п/ - /пл 7: купити - куплю, ліпити - ліплю;

/в/ - /вл7: ловити - ловлю, ловлять;

їм/ - /мл7: тямити - тямлю, тямлять;

/ф/ - /фл 7: графити - графлю, графлять; > в особових формах дієслів та у відмінкових формах іменників:

/б/ - /бй/: бити - б 'ю;

/п/ - /пй/: пити - п То;

/в/ - /вй7: вити - в 'ю;

/м/ - /мй/: імені - ім 'я;

/ф/ - /фйУ: верф - верф 'ю;

/р/ - /рй/: матір-матір 'ю. 5. Тверді /д/, /т/, /з/, /с/, /дз/, /ц/, /н/, /р/ чергуються з м'якими: колоти - колю; варити - варю; тратити - трать; манити - маню; база - базі; коса - косі.