15. Форми та рівні свідомості

У методологічному плані виділяють дві форми свідомості:

- суспільна свідомість;

- індивідуальна свідомість.

Суспільна свідомість, її прояви (ідеї, погляди, настрої) не є тим, що існує понад людьми, поза людьми, між людьми. Ці ідеї формуються в процесі розвитку суспільства і є ідеями, поглядами та настроями конкретних людей, що живуть та діють в конкретних історичних умовах. Не існує нічиїх ідей, їх носіями є конкретні люди, які живуть у конкретних історичних умовах.

Індивідуальна свідомість формується і розвивається у нерозривному звязку із суспільною свідомістю. Абульханова-Славська: "Свідомість народжується та формується як психічний механізм включення індивідуального буття до життя суспільства і, разом з тим, суспільного буття до життя індивіда". Свідомість формується, розвивається та виявляється у соціальній за своєю сутністю діяльності. !!принцип єдності свідомості та діяльності.

Рівні я ебу))

Принято выделять следующие уровни сознания (по В.А. Ганзену): 1 уровень — утрата сознания. Характеризуется полным отсутствием сознания, отсутствием реакции на стимуляцию. 2 уровень — глубокий сон. Сон без сновидений. Характеризуется полным отсутствием сознания, невозможностью восприятия снов и воздействий. 3 уровень — быстрый сон. Сон со сновидениями. Значительно редуцированное, дискретное сознание, воспроизведение сна, переработка информации. 4 уровень — состояние перехода от активности ко сну. Имеет место частичное сознание, свободное перемещение мнемических образов. 5 уровень — пониженная психическая активность. Характеризуется ослабленным сознанием, малоподвижным, легко переключаемым вниманием, затруднением мнемических функций. 6 уровень — среднепсихическая активность. Сознание полное, легко переключаемое внимание, мнемические реакции в норме. 7 уровень — состояние повышенной психической активности. Характеризуется расплывчатым сознанием, диффузным впечатлением. Мнемические реакции либо ухудшаются, либо улучшаются. 8 уровень — состояние измененного сознания. Периферическое внимание сужено, центральное внимание получает уменьшенную энергию, доступность получаемой информации из вне.

16. Функції свідомості - це такі його властивості , які роблять свідомість знаряддям , інструментом пізнання , спілкування , практичної дії . Знаряддя є засіб для дії .

Першою функцією свідомості є пізнавальна , або відображальна функція , тобто отримання знань про дійсність, що оточує людину, і про неї саму. Як пізнавальна діяльність свідомість починається з чуттєвого, образного пізнання і сходить до абстрактного мислення . На етапі чуттєвого ( емпіричного ) пізнання накопичується різноманітний фактичний матеріал , який потім узагальнюється за допомогою абстрактного мислення , проникаючи , таким чином в суть найбільш складних явищ і встановлюючи об'єктивні закономірності , яким вони підпорядковані. Ця функція є всеохоплюючою , з неї походять всі інші . Пізнавальна функція носить не пасивний , а активний , евристичний характер, тобто свідомість має властивість випереджаючого відображення дійсності.

Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну ( накопичувальну ) функцію. Суть її в тому, що в пам'яті людини «осідають», накопичуються знання, отримані не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й від сучасників або попередніх поколінь людей. Ці знання в міру необхідності актуалізуються, відтворюються і служать засобом реалізації інших функцій свідомості.

Наступна функція - аксіологічна (оціночна). Людина не тільки отримує дані про зовнішній світ , а й оцінює їх з точки зору своїх потреб та інтересів. Свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності, незалежною від людських прагнень та інтересів. З іншого боку, свідомість включає в себе прояв суб'єктивного ставлення до дійсності , її оцінку , усвідомлення свого знання і себе. Якщо мислення , пізнавальна діяльність вимагає в основному тільки ясного вираження знання , дотримання логічних схем , оперування ними , то ціннісне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль , власних роздумів і переживання істини.

Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію цілеспрямованості (формування мети). Цілеспрямованість - це суто людська здатність , яка є кардинальної характеристикою свідомості. Мета - це ідеалізована потреба людини, що знайшла свій предмет; це такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини. Цілі формуються на базі всього сукупного досвіду людства і сходять до вищих форм прояву у вигляді соціальних, етичних, естетичних та інших ідеалів. Цілеспрямована діяльність пояснюється незадоволеністю людини світом і потребою змінити його, надати йому таку форму, яка необхідна людині, суспільству.

Вищі можливості свідомості виявляються у творчій ( конструктивної ) функції. Реалізація мети передбачає застосування певних засобів, тобто того, що створюється і існує заради досягнення мети. Людина створює те, чого природа до неї не породжувала. Вона створює принципово нове, будує новий світ. Масштаби, форми і властивості, перетворених та створених людьми речей продиктовані потребами людей, їх цілями; в них втілені людські задуми, ідеї.

Ще одна функція - комунікативна ( зв'язку). Вона обумовлена ​​тим, що люди беруть участь в загальній праці і потребують постійного спілкуванні. Цей зв'язок думок здійснюється за допомогою мови (звукова ) і технічних засобів ( тексти , закодована інформація ) . Слід мати на увазі , що в письмових текстах (книгах , журналах , газетах і т. п. ) зберігається не знання , а лише інформація . Щоб інформація стала знанням, вона повинна бути суб'єктивована. Також відомі такі функції свідомості як прогнозуюча – передбачення результатів своєї діяльності та рефлексивна – оцінка на самоаналіз своєї активності.

Завершує логічний цикл свідомості особистості регулятивна ( управлінська ) функція . На підставі оцінки факторів і відповідно з поставленою метою свідомість регулює психічні процеси, відношення, діяльність та все життя суб’єкта. Регулятивна функція свідомості залежить від взаємодії людини з навколишнім середовищем і виступає в двох формах: спонукальній та виконавчій регуляції . У міру того як ідеї набувають спонукальної сили, людина здійснює вчинки свідомо, цілеспрямовано, за своїм переконанням. Виконавча регуляція призводить діяльність людей у відповідність з їх потребами, забезпечує співмірність мети і реальних засобів її регуляції.

Такі головні функції свідомості. Лише гармонійний їх розвиток дає в кінцевому підсумку цілісну в інтелектуальному і духовному плані особистість.