- •2. Проблема фізіологічних механізмів вищих психічних функцій.
- •3.Свідомість як форма відображення дійсності.
- •4. До основних ознак свідомості можна віднести такі:
- •5. Свідомість як предмет психологічного дослідження.
- •6.Загальна характеристика психологічної структури свідомості.
- •7.Значення та смисл як складові свідомості людини.
- •9.Біодинамічна тканина свідомості.
- •10.Чуттєва тканина свідомості.
- •11.Загальні властивості структури свідомості.
- •12.Роль мовлення в функціонування людської свідомості.
- •13. Основні напрямки філо- та онтогенетичного розвитку свідомості
- •15. Форми та рівні свідомості
- •17.Свідомість та несвідоме.
- •18. Роль несвідомого у регуляції поведінки людини.
- •2. Види неусвідомлених психічних явищ.
- •19. Види несвідомих психічних явищ.
- •2. Види неусвідомлених психічних явищ.
- •21.Психологічна структура самосвідомості.
- •25.Прояви самосвідомості в перцептивних та рухових процесах
- •27.Самоставлення як складова самосвідомості.
- •28.Психологічні механізми саморегуляції як феномену самосвідомості.
- •30) Співвідношення понять «активність», «поведінка» та «діяльність».
- •31. Психологічна структура діяльності
- •32. Категорія діяльності в працях л.С.Виготського та с.Л.Рубінштейна
- •33. Теорія діяльності о.М.Леонтьєва
- •34. Дія як основний елемент діяльності. Класифікація дій.
- •36. Діяльнісний підхід в психології та його сутність
- •38. Види діяльності
- •40. Психологічний аналіз навчання як виду діяльності
- •41. Психологічний аналіз ігрової діяльності.
- •42. Діяльність та розвиток
- •43. Діяльність та психічні процеси
- •44.Спілкування та мовлення
- •45. Способи оволодіння діяльністю
- •46. Поняття про звичку
- •55.Структура мотиваційної сфефи людини.
- •1. Проблемою спрямованості особистості та ієрархія мотивів.
- •2. Проблема полімотивованості людської діяльності.
- •61. Мотивація пізнавальної активності людини.
- •62. Самопізнання як форма пізнавальної активності суб’єкта.
- •64. Форми та рівні самопізнання.
- •66. Методи та прийоми самопізнання.
- •68. Спілкування та діяльність.
- •69. Мотивація та ефективність діяльності.
- •70. Свідомість як процес, стан та механізм.
- •72. Сутність та структура наукового мислення, його функції в пізнанні.
- •73. Психологічна сутність та механізми теоретичного пізнання.
- •74. Сутність самопізнання як процесу та складової самосвідомості.
27.Самоставлення як складова самосвідомості.
Самооцінка = самоставленню, яке складається поступово та набуває звичного характеру , воно виявляється , як поступове схвалення чи несхвалення міра якого визначає переконаність індивіда у своїй самоцінності та значущості. Само ставлення ототожнювали з самоповагою та само сприйняттям. Існують теорії , в основу яких ставлять само ставлення.
Найбільш глибокий і багатосторонній аналіз проблем ставлення здійснено в працях В.М. Мясищева, який розглядає дане поняття як базову категорію психології і як вихідну одиницю психологічного аналізу. Патілєєв розглядав самоставлення, як ієрархічну , динамічну систему. Самоставлення може бути зрозумілим за допомогою мотивів, які його зумовлюють, а також воно залежить від соціальної позиції людини , яка визначається ССР - соц ситуація розвитку, динамічна єдність тог, що створює ситуація і того, до чого людина готова. Само ставлення визначається глобальною самооцінкою .Самоставлення це вираження смислу я , його психологічний зміст може бути розкритий дише в контексті реальних життєвих відносин С, соцільних ситуацій розвитку та діяльностей за якими стоять мотиви, зо пов’язані із самореалізацією С, як особистості.В само ставленні виділяють 2 підсистеми : 1)система само оцінок; 2) система емоц ставлення до самого себе. У випадку оцінки само ставлення виступає, як самоповага, почуття компетентності або почуття ефективності .В якості ем ставл : симпатія, почуття власної гідності, цінності та само сприйняття. Система самооцінки порівняно з ем відношенням більшою мірою пов’язана з спонукальною функцією мотивів, а система ем цінності само ставлення з смислоутворюючею функцією мотивів. К. Роджерс підрозділяє самоставлення на самооцінку (оцінку себе як носія певних властивостей і чеснот) і самоприйняття (прийняття себе як унікальну індивідуальність, яка має не тільки чесноти, але й слабкі сторони і недоліки). Бернс вказує на тверду переконаність у імпонуванні іншим людям, впевненість у здібності до того чи іншого виду діяльності й на почуття власної значимості.
Л. Велес, Г. Маквелл – про почуття власної компетентності, прихильності й симпатії до себе . І.С. Кон вважає ставлення до себе “глобальною самооцінкою особистості, яка виступає загальним знаменником, підсумковим виміром “Я”, яке виражає міру прийняття себе, або – ставлення до себе, похідне від сукупності окремих самооцінок”. Аналізуючи сутність самоставлення особистості, В.В.Столін говорить про рівненеву його структуру. Загальними аспектами самоставлення, на думку дослідника, є “самоповага”, "аутосимпатія”, “близькість - самоінтерес”, які утворюють емоційний простір самоставлення і наповняють окремі його дії. Це глобальне почуття “за” або “проти” має феноменальне подвоєння у вигляді передбачуваного ставлення інших, яке також є одним із вимірів в структурі само ставлення.
Ставлення людини до себе визначається як установче утворення представниками школи Д.Н. Узнадзе. У даній традиції концептуальна модель самоставлення як соціальної установки розроблена Н.І.Сарджвелазде, який вперше ввів категорію «самоставлення» в наукову термінологію як спеціальне поняття, класифікуючи його як підклас соціальної установки