Східні слов”яни – виразні етнокультурні спільноти, які мали певні локальні особливості: звичаї, закони батьків.

Слов”янські племена в УІ – ІХ ст.

(Східнослов”янських племен всього – 14; на території України – 9: поляни, древляни, сіверяни, дуліби, уличі, волиняни, тиверці, білі хорвати, дреговичів; ( місце розселення див. вище)

План.

1. Особливості устрою.

2. Руська земля за правління нащадків Кия.

3. Чинники, що сприяли появі держави у ІХ ст.

4. Ознаки держави.

1. Устрій – родоплемінний:

а) Еволюція розвитку: великі роди (патріархальні сім”ї) сусідські общини (об”єднання за місцем проживання) – територіальні.

б) Перехідний характер суспільної організації східних слов”ян від первіснообщинного демократизму до військово – племінного союзу (Антський племінний союз); * влада зосереджувалася у руках сильних вождів (князів), яких обирали на зборах (віче) демократичний шлях; згодом влада стає спадковою.

Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у УІІІ – ІХ ст. набирає силу процес об”єднання окремих племен та їх союзів. На цій основі виникають державні утворення - племінні князівства та їх федерації. За свідченнями арабських авторів, уже в УІІІ – ІХ ст. існувало три осередки східнослов”янської державності:

• Куявія (землі полян з Києвом)

• Славія (Новгородська земля),

• Артанія (Ростово-Суздальське, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь)

в) Племінний союз полян спадковий князь Києвичі (Аскольд та Дір) Київське князівство - перша східнослов”янська (с/с) держава у Наддніпрянщині - це перший крок у с/с державотворенні.

Саме поляни, західні сіверяни у УІІ ст. почали об”єднуватися у федерацію племен і тоді праукраїнську державу сучасники почали називати Руссю. Одночасно із зміцненням позицій київських федеративна форма правління еволюціонувала в самодержавну. Наприкінці УІІІ – у першій половині ІХ ст. утворилося стабільне праукраїнське державне об”єднання Руська земля (арабські автори називали його Куявією). Влада Київського князя поширювалася на всю територію цього державного утворення. Отже:

• виникло у середині ІХ ст.;

• невеличка територія (Подніпров”я навколо Києва);

• дане князівство етнокультурне;

• письмові свідчення: * візантійські хроніки про походи 860 р, 865 р, 874 р; * хрещення Аскольда; * Янош Длугош – польський хроніст ХУ ст; * Аль Мусаді – арабський автор;

Таким чином, етнічна консолідація племен стала однією з передумов могутності Руської землі.

2. Руська земля за правління нащадків Кия, зокрема і князя Діра, проводила активну зовнішню політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій:

• у першій половині ІХ ст. вона посилила вплив на навколишні племена й почала претендувати на південні землі, що опинилися під владою Хазарського каганату;

• князь Бравлін зробив вдалий похід на Таврійський півострів і захопив Корсунь (Херсонес), Сурож (Судак) і Керч – весь півострів опинився під владою русичів;

• почали чинити сильний опір експансії Хазарського каганату на свої землі;

• підтримує дипломатичні зв”язки з Візантією, королівством франків і т.д.

• вплив Русі був таким відчутним, що Понт Евксинський почали називати Руським.

Завдяки такій зовнішній політиці Київське князівство було визнано Візантією і утвердилася на міжнародній арені як могутня країна середньовіччя.

(Особливо завдяки Аскольдові, який кілька разів нападав на Константинополь (860, 865, 874) і врешті – решт змусив візантійського імператора підписати з Руссю союзницький договір: * Візантія платила Русі щорічну данину; * Русь зобов”язувалася надавати Візантії військову допомогу в боротьбі з арабами).

3. Чинники, що сприяли появі держави у ІХ ст.:

а ) У соціально – економічній сфері:

• удосконалення знарядь виробництва;

• підвищення продуктивності праці;

• поява надлишків, внаслідок чого сім”я стає окремою господарською одиницею (перехід від родової до сусідської общини);

• соціальне розшарування первіснообщинного ладу формування ранньо – комплексного суспільства;

• утворення держави;

• використання наральника широкого з трикутним лезом; (удосконалення знарядь праці)

• перехід до використання примітивних млинів;

• високий рівень ремесел: виготовлення гончарного посуду, розвиток металургії, обробка дерева, кісток;

• виникнення ремісничих центрів – „Гардаріки” – країна градів;

• активізація торгівлі: (вивозили мед, віск, хутро; завозили – матерію, скляні, металеві вироби) – торговий шлях із „варяг в греки”.

б) У політичній сфері: * розширення території; * постійна воєнна активність, що зумовила появу професійних воїнів, які стають відносно самостійним органом; * необхідність мати постійний орган примусу; ( на службу наймали дружини варягів – прикладом слугують наймані дружини Аскольдом); прогресуюча диференціація; * виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію;

в) У галузі культури – спільність діалектів – грунт для консолідації;

4. Ознаки держави:

а) Окняження земель – влада і земля відчужені від народу, спадкова;

б) Поширення на цю територію збирання данини;

в) Встановлення на цій території князівської системи управління та судочинства;

Отже: Русь утверджувалася на історичній арені як могутня країна середньовіччя для якої характерні зовнішньо - політичні та економічні відносини з іншими державами та стабільний внутрішньо політичний та економічний розвиток. Елементи державотворчого процесу на території Київської землі мають переважно місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави Київська Русь.

Заснування та розвиток Києва

Археологічні розкопки свідчать, а топоніми підтверджують, що історію Києва започаткувало городище, що виникло на Старокиївській горі. Археологічні розкопки в Києві, проведені В. Хвойкою на початку ХХ ст. та розкопки 60-80 років розкрили важливі сторінки давньої та середньовічної історії Києва. На цьому місці було виявлено залишки жител, речі побутового та господарського призначення, а також візантійські монети часів імператорів Анастасія та Юстиніана (У-УІ ст.). Завдяки ним є всі підстави вважати Київ кінця У ст. – поч.. УІ ст. політичним та культурним центром руських племен.

Київ був центром східнослов”янського племені полян, що мешкали в Середньому Подніпров”ї. Спочатку він являв собою укріплене поселення, огороджене ровом та земляним валом. Він був столицею Полянського князівства, у ньому знаходився князівський палац, житлові будівлі, господарські, основні культові споруди. Фактично це було місто – фортеця. У години небезпеки за його стінами знаходили притулок місцеві жителі – ремісники, селяни.

• З давніх - давен на цій території проживали люди, які створили певні матеріальні та духовні надбання, навколо Києва утворюються великі слов”янські племінні союзи;

• Землеробство і ремесло мало глибокі корені тут і давні традиції;

• Саме в цій частині проходив торговий шлях „з варяг в греки”;

• Дане місто мало надзвичайно вигідне військово-стратегічне значення: оточене природними та штучними укріпленнями, стало неприступне для ворогів і сприяло розселенню навколо нього слов”янського населення.

Всі ці фактори і сприяли тому, що на рубежі УІІІ – ІХ ст. Київ перетворюється у значний політичний міжплемінний центр, осередок об”єднання східних слов”ян. Саме навколо нього поступово об”єдналися племена, які жили на значних територіях між Чорним і Балтійським морями.

Послідовність розвитку міста (Протягом УІІІ – ХІІІ ст. місто розширювалося):

• Вже у першій половині Х ст. територія міста вийшла за межі невеликого городища площею 2 га на Старокиївській горі;

• Наприкінці Х ст. почалося будівництво нової міської фортеці, відомої як „місто Володимира”;

• В ХІ ст. територія Києва за розмірами перевищувала „місто Володимира “ в 7 разів. Іноземці, які бачили тогочасний Київ, порівнювали його за красою і величчю з Константинополем.

За підрахунками вчених, населення Києва в ХІ – ХІІІ ст. становило 50 тис жителів.

Першим князем і володарем Києва за переказом літописця, був князь Кий, який після закінчення будівництва Києва здійснив похід на Візантію, вів переговори з візантійським імператором, заключив торгову угоду з Візантією, а повертаючись назад, заклав місто на Дунаї – Києвець. Князя Кия вчені вважають засновником правлячої династії новоствореної держави „Руська земля” з центром в Києві.

Основні поняття і терміни до І розділу „Найдавніша історія України”:

кам”яний вік, палеоліт, мезоліт, неоліт, неолітична революція, енеоліт, бронзовий вік, залізний вік, первісна доба, первісна людина, первісне людське стадо; первісне суспільство, родова община, плем”я, архантроп, неандерталець, кроманьйонець, матріархат, патріархат, анімізм, перший суспільний поділ праці, магія, фетишизм, тотемізм, Трипільська культура, Кіммерійська культура, Черняхівська культура.

18