1. Зародження літ-ва як поетики та риторики в Античності.

Поява поетики та риторики в Арістотеля є поворотним моментом в історії світової культури.

Арістотель в своїх лекціях, які були записані його учнями (не дійшли повністю) дав визначення поезії.

Поетика – поетична техніка.

Описав всі види поезії свого часу (і найкращих поетів).

На основі цього намагався навчити наступних поетів правильно писати поетичні твори.

Поетичними текстами за доби Арістотеля вважалися лише вірші.

Про прозу він написав ритоику.

В Александрії єгипетській зроджується філологія.

Текст який дійшов до нас – текст про мистецтво поетичне: Горацій – Послання до пісонів. Адресувався молодим поетам пісонам, написано латиною. Поетика Горація мала нормативний характер. Поетика Арістотеля у Європі поширилася у Кінці середньовічча.

2. Основні ідеї поетики Арістотеля.

«Поетика» Арістотеля є першим в історії твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, обґрунтував цілий ряд теоретико-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему. Він обґрунтував поділ поезії на три роди — епос, лірику і драму. Описав, що, і як правильно треба зображувати на сцені (!). На самому початку «Поетики» Арістотель пише про те, що усі роди поезії є по суті ні чим іншим як наслідуванням (мімезис). Торкаючись питання про виникнення драми, Аристотель пише, що трагедія і комедія виникли з імпровізації. Безпосередньо трагедія розвинулася з фалічних (!!!) пісень. Есхіл перший збільшив кількість акторів від одного до двох, зменшив хорові партії та на перший план вивів діалог. Софокл ввів трьох акторів та декорації. Пізніше за трагедіями закріпився усталений розмір, природний для усної мови — ямб. Епічна поезія подібна до трагедії тим, що зображує серйозні характери, а відмінна — тривалістю дії. Епічна поезія не обмежена часовими рамками, а трагедія намагається триматися у рамках одного дня. «Прикрашеною» називається мова, що має ритм, гармонію і віршовий розмір. Відтворення дії — це фабула, тобто, послідовність подій. Характер — це те, на основі чого глядачі визначають якості діючих осіб. Думка — те, застосовуючи що актори доводять щось чи просто пояснюють про свої погляди. Отже, кожна трагедія має складатися з шести частин, а саме: фабула, характер, думка, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Ці частини характерні для кожної трагедії. Найважливіша з цих частин — склад подій, оскільки трагедія є зображенням не людей, а дій і нещасливої долі. Аналізуючи елементи, необхідні гарній фабулі, Аристотель називає три таких елементи — це перипетія, пізнавання та страждання. (Третя частина трагедії страждання — це частина дії, коли на сцені герой помирає, страждає від болю тощо). Фабула повинна бути складена так, щоб глядач дивлячись на події на сцені страждав і відчував співчуття. Метою трагедії є викликати у глядачів специфічне задоволення (катарсис), яке виникає тоді, коли глядач споглядаючи дію трагедії переживає страх і співчуття. Саме тому дія трагедії має бути сповнена цих почуттів. В кінці свого трактату Аристотель порівнює трагедію і епос. Аристотель стверджує, що трагедія стоїть вище за епос. Отже, Аристотель у своєму трактаті «Поетика» приділив значну увагу розробці теорії трагедії. Він також класифікував трагедії за змістом: заплутана, фантастична, патетична, трагедія характерів (Аристотель радить поетам наскільки дозволяє фабула суміщати усі ці чотири види у кожній трагедії) ; виділив головні елементи кульмінації: перипетія, пізнавання, страждання.

3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у Посланні до Пісонів. Велику цікавість в історично-літературному аспекті становить друга книга «Послань», яка складається з трьох листів: «До Августа», «До Флори», «Послання до Пізонів», відоме в літературі під назвою «Про мистецтво поезії». У «Посланні до Флори» Горацій скаржиться на мінливість читацьких смаків, на хвалькуватих поетів, котрі визнають лише свій талант. Свої погляди на поезію Горацій докладно викладає у двох інших посланнях. У «Посланні до Августа», яке було створене за бажанням імператора отримати твір, присвячений йому талановитим поетом, Горацій підкреслює культурне і моральне значення поезії, яка формує і направляє людину, втішає і приносить зцілення. Так само Горацій виступає проти архаїстів, вважаючи їхній стиль надто жорстким, проти грубого комізму, яким цікавляться навіть освічені глядачі. «Послання до Пізонів» ( «Про мистецтво поезії»), звернення до аристократичних родин, близьких до літератури, — не що інше, як своєрідна «Поетика», яка відображає погляди Г. на поезію, літературу, поета. Адресувався також молодим поетам пісонам, написано латиною, мала нормативний характер. Це послання вплинуло на увесь розвиток європейської літератури. Зокрема, французький класицист Н. Буало у своїй «Поетиці», яка заклала основи «нової літератури», йде за Горацієм не лише в ідейному змісті, а й навіть у композиції. У «Посланні до Пізонів» Горацій говорить про божественне значення поезії, про її здатність впливати на людей з допомогою посередника — поета, котрий наділений не тільки талантом, а й працелюбністю і майстерністю. Простота, стислість і зрозумілість змісту в поєднанні з виваженістю та продуманістю форми — суть успіху поетичного твору. У зв'язку з цим слід ретельно добирати слова, а допомагати в цьому повинен безсторонній аналіз критика. Основне завдання поета — радувати, наставляти, хвилювати — повинно проявлятися в усіх жанрах, але з особливою силою — у трагедії. У цьому жанрі можна відродити стародавні традиції, а з їхньою допомогою — і давні добропристойні звичаї. Класично витончено, з виразною простотою Горацій узагальнює у «Посланні до Пізонів» свої думки про завдання поета, мету поетичної творчості. Це не що інше, як приносити користь, наснажуючи, говорити водночас приємне і корисне для життя, таким чином, розважаючи, повчати. Більшу частину свого життя Горацій проводив у своєму Сабінському маєтку. Він помер у 8 р. до н. е., залишивши порівняно невелику кількість творів, які принесли йому безсмертну славу,