13. Українська культура Давньоруського періоду.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни,

козакi, ремісникі. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна.

У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту.

Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному

мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі,

став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX

с Наголосимо, що до літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти,

вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури належали: богослужебні книги — Святе Письмо,

Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — апографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців,

аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки;

гомілетика — урочисті "слова" на церковні свята.

Важливі політичні й історичні проблеми висвітлювалися у творах оригінальної руської літератури, що ґрунтувалася

на досвіді усної дохристиянської культури. Вчені дослідили, що в 10 тис. церков і монастирів, побудованих на Русі з кінця

X до початку XIII ст., налічувалось близько 85 тис. перекладних та оригінальних книг. У розвитку культури Русі проявлялися

як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен.

Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури.

На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи

були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська

Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його.

Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю.

Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.

14. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

Перехід українських земель під владу Великого князівства Литовського відбувався переважно мирним шляхом.

Причини цього були в тому, що литовські князі діяли за принципом «Ми старини не рушимо, новизни

не вводимо», а також виступали під гаслом «збирання земель Русі». Дійсно литовські князі прихильно ставились

до місцевих звичаїв та системи управління. Місцева знать зберегла володіння та привілеї. Поширювався вплив

православної церкви. Руська мова стала офіційною в діловодстві. 9/10 земель Великого князівства Литовського

складали руські землі. Литва відчувала сильний вплив (політичний, економічний і культурний) руських земель.

В удільних князівствах, які утворювалися на руських землях, відбувається обрусіння нащадків Гедиміна.

На думку М.С. Грушевського у розвитку Великого князівства Литовського на той час визначилася тенденція

до перетворення його на Литовську Русь. Тобто умови для розвитку українських та інших руських земель

у складі Великого князівства Литовського були якнайсприятливіші. Сприятливі умови для розвитку українських

земель у складі Великого князівства Литовського зберігалися недовго. Руська правда стоала правовою основою

Великого князівства литовського ,а руська мода – державною .Литовська аристократична верхівка прийняла

православну віру .Отже ,ця держава була багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою ,

у якій литовцям належала провідна політична роль ,а українцям і білорцсам -культурка і економічна