7. Християнізація Русі та її значення

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства на землях Київської Русі.

Вузлова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави

 князем Володимиром Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною

релігією на Русі. Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти,

Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища,

де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів - Перун,  Дажбог,  Хорс, Стрибог,  Сімаргл,  Мокош.

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення сталося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії.

У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу.

Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто він отримував права на трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави.

При цьому спочатку дістав відмову і тільки захоплення їм візантійській колонії Херсонес (Корсунь)

примусило Візантію укласти угоду.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі.

Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки,

пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як в Києві. Головний опір чинили

служителі поганського культу «волхви», вплив яких на півд. землях Русі був незначний.

Натомість на півн. у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти христ. свящ. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із христ. (т. зв. двовір'я).

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Русі Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.

8. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого. Історичне значення та проблеми спадщини Київської Русі.

Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню і внутрішню політику, докладав чималих зусиль

для зміцнення єдності своєї держави та для її централізації.

Часи князювання Ярослава Мудрого вважають періодом найбільшого піднесення Київської держави; із цим князем пов'язують розквіт культури, писемності й наукових знань.

У налагодженні зовнішніх зв'язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 рр. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював червенські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв.

Зростанню політичної та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з

монархічними династіями Європи.

За Ярослава Мудрого почалося велике будівництво в Києві. За тогочасним звичаєм на честь князя в місті зведено монастирі св. Георгія та Ірини (Георгій та Ірина - хрещені імена Ярослава та Інгігерди).

Розвивалася культура Київської Русі, а саме, монументальний живопис. Ярослав Мудрий багато

уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з'явилися з прийняттям християнства,

за Ярослва Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях.

На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі - «Руської правди». Об'єктами охорони за руським правом були життя, тілесна й особиста недоторканність, приватна власність. Спеціальних судових органів у Київській Русі не було, відтак верховним суддею був князь, а на місцях судочинства здійснювали представники княжої адміністрації. Певні види злочинів належали до компетенції церковних судів. Такий суд визнавав покаяння винних, але до найнебезпечніших злочинців застосовувалося каліцтво (осліпіння, відрізання носа, вух). Церква також урегулювала сімейно-шлюбні відносини.  Майбутньому «Руська правда» справила великий вплив на розвиток права України, Білорусі, Росії та Литви.

Ярослав Мудрий всі свої зусилля спрямовував на продовження справи Володимира - посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово диплома, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя відігравала своєрідна «сімейна дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів.

За князювання Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави. Визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання

під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів;

запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології - християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави; розквіт давньоруської культури.