26. Україна після смерті б. Хмельницького. Гетьмани і. Виговський та ю. Хмельницький

30 січня 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир -  офіційний міждержавний договір

між Москвою та Річчю Посполитою на 13,5 років. (30 січня 1667 р).Зміст Андрусівського перемир’я

1)Лівобережна Україна залишалась у складі Росії, а Правобережжя, за винятком Києва, в складі Речі

Посполитої. 2)Київ на 2 роки залишався під зверхністю Московської держави, а потім мав бути переданий

Польщі. 3)Запоріжжя мало перебувати під зверхністю обох держав.

Падіння гетьманства на Правобережжі стало останнім, завершальним актом Визвольної війни. Вічний мир між Московією та Польщею (1686) юридично зафіксував поразку цієї війні. Трактат про вічний мир 

між Московським царством та Польщею, підписаний в Москві 6 травня 1686 р., остаточно зафіксував поділ України.

1)Підтвердив права Московської держави на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.2)Правобережна Україна залишилася за Польщею, Поділля під протекторатом Туреччини.3)Землі між Дніпром і Бугом залишилися на 20 років нейтральними, перетворювалися в пустелю.

Наслідки її були трагічними: 1)поділ українських земель між Російською імперією, Річчю Посполитою та Туреччиною; 2)величезні матеріальні та людські втрати. Руїна.

27. Гетьманування п. Дорошенка. Причини поразки української Національної визвольної війни 1648-1676 рр. Та її історичне значення.

Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.)

П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1687-1691 рр) Тільки Петро Дорошенко поставив за мету об'єднати Україну і повернути незалежність. На жаль, здійснити цю мету без підтримки ззовні не вдалося, тому

змушений був Дорошенко спиратися на допомогу Туреччини. Як наслідок розпочався конфлікт між гетьманом і запорожцями на чолі з І. Сірком, а також розгорнулася братовбивча громадянська війна. Ситуація ускладнювалася війною з Польщею. Все це приводить до розчарування народу, Правобережжя фактично перетворюється на пустелю

(його грабують і поляки, і татари, і московські служилі люди, і турки). А Петро Дорошенко був змушений скласти булаву.

Основні причини поразки революції: —відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу; незавершеність процесу її консолідації навколо національної державної ідеї; гострі суперечності між окремими угрупованнями, що продовжували жорстку міжусобну боротьбу; —переважання в ментальності значної частини еліти, козацтва та інших верств населення особистих, групових і станових інтересів над національними та державними; — зрада національних інтересів більшістю панівного стану передреволюційного українського суспільства, яка воювалапроти власного народу за польські імперіалістичні інтереси; —несформованість на початку революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва в 1648 p., призвело до залишення ворогові Західного регіону, а відтак породило проблему соборності Української держави; —розкол України на два великі регіони: козацьку Україну та Західну Україну, що стало на заваді об'єднання зусиль нації в її боротьбі за незалежність; —розпад козацької України на два гетьманства (Лівобережне й Правобережне) та Запорожжя, що істотно послабило національно-патріотичні сили і призвело до жорсткої міжусобної боротьби; — ліквідація встановленої Б. Хмельницьким монархічної форми правління й утвердження республікансько-олігархічної моделі, що зумовило слабкість центральної влади, запеклу боротьбу за булаву, всевладдя старшин на місцях; —прорахунки (після смерті Б. Хмельницького) .урядів у проведенні внутрішньої політики, які загострили соціальну боротьбу і тим самим руйнували підвалини молодої держави; —різні зовнішньополітичні орієнтації старшинських угруповань, зумовлені пошуками виходу зі складного геополітичного становища козацької України; — постійна агресія (в різних формах) з боку сусідніх держав, спрямована на ліквідацію самостійної Української держави.

Наслідки Національно-визвольної війни були трагічними:1)поділ українських земель між Російською імперією, Річчю Посполитою та Туреччиною; 2)величезні матеріальні та людські втрати. Руїна.

Війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, але її особливістю було переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою, тобто це була боротьба не тільки за національне, але й  за соціальне визволення. Починалося  все як велике козацьке повстання, але не як звичайне.

Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне  визволення під політичним проводом козацтва.

Війна призвела до досить глибоких змін в розвитку українських земель:  утворилася Українська держава і встановлювалася

нова модель соціально-економічних відносин. Це досить серйозні зміни,  тому  частина сучасних українських істориків, виходячи

з того, що до корінних змін призводять  революції, вважають події середини XVII ст. в Україні національною революцією.

Окрім цього глибокі зміни відбулися в соціально-економічній сфері, де встановлювалася нова модель соціально-економічних відносин.

Так, було ліквідоване магнатсько-шляхетське землеволодіння, особливо велике та середнє. Знищені фільварково-панщинна система господарювання і кріпацтво. Більшість земель перейшла у власність держави – Війська Запорізького. Затверджується козацька з

емельна власність, за природою -  фермерського типу. Селяни, становище яких різко покращилося, дістають (обмежені) права власності на землю. Разом з тим збереглася база для відродження феодальних відносин. Зростало землеволодіння православних монастирів та церкви, частково збереглося землеволодіння шляхти, починає складатися гетьманське та старшинське землеволодіння.

Також відбулися зміни і в соціальній  структурі населення. Клас феодалів (світських землевласників – магнатів та шляхти) в Україні фактично було ліквідовано, дрібна шляхта залишилася, але її кількість різко зменшилася. Провідна роль у суспільстві перейшла до козацтва, особливо до козацької старшини, з якої формується нова політична еліта, новий панівний стан. Становище селян істотно поліпшилося, вони стали особисто вільними, дістали право вступу до козацького стану, а також право власності на землю.

Зміцнився статус православного духовенства. В містах провідна роль перейшла до українського міщанства.