Кріпацький театр. Драматургія, жанри, трупи, виконавці.
Наприкінці 18 – на початку 19 століття росія була феодально-кріпосницькою державою. Кріпацтво на всій її величезній території, в т.ч. й на Україні, набуло найтяжчих форм. Кріпаки мусили задовольняти всі потреби поміщика, включаючи і естетичну. Руками кріпаків поміщики споруджували розкішні палаци з театральними сценами, на яких виступали вокальні та інструментальні «капелії» з тих же кріпаків; під керівництвом капельмейстерів, режисерів – також із кріпаків. Іноді хорами та театрами у найбільших магнатів керували спеціально запрошені іноземці. Думка про використання в театрі кріпаків належить великим російським вельможам, які поряд із придворним театром почали заводити і домашні театри. Їх наслідувало і українське панство.
Деякі з магнатів організовували свої музичні і театральні школи, в яких навчались і кріпаки сусідніх поміщиків. У Глухові, ще в першій половині 18 ст., існувала школа, в якій з спеціально відібраних дітей готували співаків та музикантів, переважно для придворного хору. В Батурині, вокальна капела існувала ще з 1810 р., про що свідчить князь долгорукий, якому довелось слухати там канти півчих, італійські і народні українські пісні.
Кріпацькі хори, капели, оркестри, театри були в багатьох дворянських маєтках. «Не було жодного поміщицького будинку, де б не гриміли оркестри, не співали хори і де б не було театральних підмостків, на яких приносили посильні жертви богиням мистецтва доморощені артисти», пише І. М. Пиляєв. Таке явище можна пояснити, не лише наслідуванням придворного життя, а й високим розвитком народного музичного та хореографічного мистецтва, яке намагались використати поміщики для своїх музично-драматичних вистав.
Крім хорового співу та хореографічних видовищ була поширена ще одна форма розваг – маскарадні вистави, які влаштовувались під час різдвяних свят та масляної. Влаштовувались і оргії на зразок «Юсуповського балету», де актрис примушували голими виступати перед гостями. Поряд з кріпацькими капеліями існував кріпацький цирк, доступний для глядача на численних ярмарках. Цирк був досить прибутковою статтею для поміщика.
Наслідуючи великих царедворців – Юсупових, Шереметьєвих, а на Україні – розумовських та інших, що організовували хори і театри на зразок придворних, українське панство влаштовувало в мініатюрі такі ж видовища для губернаторів та генерал-губернаторів. Такі спектаклі відбувалися в театрі Ширая на Чернігівщині, в маєтку Ільїнського на Волині, у трощинського на Полтавщині та ін.
З 1784 до 1861 існували кріпацькі театри.
3. Театральні трупи в Україні у першій половині хіх століття.
Режисерами у Хорвата були досвідчені актори трупи Штейна. Це сприяло зв*язкам цього театру з професіональним театральним колективом.
З 1835 по 1839 режисером трупи був Зелінський, який ще в трупі Штейна зарекомендував себе як досвідчений організатор. Він значно збагатив репертуар трупи – ставив переважно водевілі зі співом. В театрі Хорвата Зелінський також здійснив постановки українських музичних п*єс Котляревського та Квітки-Основ*яненка, а також всіх новинок, які з*являлися у столичних театрах (переважно водевілі). На той час коли зелінський залишив трупу Хорвата, вона вже користувалася значним успіхом у Харкові, Полтаві, Ромнах та Курську.
з конспекту перелік труп:
Театр поміщика Трощинського – Полтавщина. Керівник театру В. Гоголь «Простак», «Собака-вівця». Цей театр став осередком з якого з*явився Микола Гоголь, він грав у постановках батька.
Театр графа Волькенштейна – Курщина. Щепкін.
Театр графа Завадовського – Чернігівщина. Глінка.
Театр графа Шереметьева. Російська трупа з українськими акторами та драматургією.
Театр поміщика Хорвата (описаний вище) – Харківщина, Курщина. Трупа однією з перших почала ставити вистави українською мовою. Почали орендувати приміщення міського театру і проводити там вистави. Переводять театр в міста і роблять з нього бізнес.
Трупа графа Ільїнського – Штейн.
Трупа графа Будлянського.
Трупа поміщика Галагана. Збереглась вертепна скринька (сказано вище)
Найвідоміша з труп, які почали орендувати театри: трупа Івана Штейна (м. Харків) – приватна антреприза (форма організації театру, коли директор є власником акторів(якщо це кріпацький театр), бутафорії і «займає/звільняє» театр.)
Трупа пом. Будлянського – с. Чемера – Чернігівщина. Пишні прикраси, жахливе ставлення.
Приватний театр Дмитра Ширая (описаний вище) - в маєтку Буда на Чернігівщині був одним з перших, який почав шукати альтернативні комерційні шляхи розвитку мистецтва театру. Серед репертуару: «Венера і Адоніс» Мореллі, «Школа ревнивих» Сальєрі та ін.. Відігравалися лише до 1803, уже в 1805 Ширай стає орендарем Київського міського театру і витрачає на вдосконалення театрального приміщення 1500 крб. З часом він комерціалізував свою трупу, що налічувала 200 осіб. Вистави ширая йшли на малоруськім наріччі. Учасники театру Ширая стали одними з перших професійних акторі укр-рус-пол антреприз, у 1809 Ширай помираючи відпустив усіх акторів на волю.
К.Копержинськимй вказує на театр К.Розумовського, як на найстарший панський театр в укр. Землях, що розпочав діяти в чернігівських маєтках гетьмана з 1751 р.
Театр князя Ф. Голіцина. В ньому працював Крилов 1797-1801рр. Тут була написана жарто-трагедія-пародія на царювання Павла І «Подщипа или Триумф», яка була заборонена цензурою, проте до 1910 її виставляли на любительських сценах. Спочатку роль Тріумфа грав сам автор. 1813 п*єса була переписана котляревським. 1816 ним була здійснена аматорська постановка «Тріумфу» силами вихованців Полтавського дому виховання дітей бідних дворян.