28. Твори т. Шевченка у репертуарі сучасних українських театрів.

«Посланіє» (Львів)

«Відьма» (Чернігів)

«Гайдамаки»,( Харків, Черкаси, Закарпаття (будуть ставити) ),

«Назар Стодоля» (Київ ім. Франка, Черкаси, Львів (заньковецької), Полтава, Дніпропетровськ, Вінниця, Суми, Луцьк )

«Мати-наймичка» (Львів ім..Л.Українки),

«Невольник» (Львів ім.. Заньковецької)

А також ряд інших аматорських театрів, котрі використовують класику у творчості, наприклад

Поетичний театр «Орфей» («Назар Стодоля»), Народний аматорський театр пластичної драми «Театральна майстерня» («Відьма»).

29.„Назар Стодоля”. Конфлікт. Образи. Перші постановки і найвідоміші виконавці головних ролей.

П’єса «Назар Стодоля» була написана в 1843 році. У цьому творі, як і у ранніх своїх драматичних спробах, поет використовує матеріал про далеке минуле України (дія відбувається в XVII ст..). Проте трві основоположника української реалістичної драматургії був глибоко соціальним і злобуденним.ю торкався класової боротьби. Адже звичайний побутовий конфлікт між Хомою, який хоче віддати дочку за багатого полковника.ю і люблячими один одного Галею і Назаром у творі Шевченка переростає в соціальний конфлікт між багатими і бідними.

Шевченко реалістично показав ворожнечу між експлуататорською козацькою верхівкою (Хома Кичатий) і бідняцькими верствами козацтва (Назар, Гнат). Викрити Хому з його лицемірством, користолюбством, ненажерливістю, показати боротьбу з несправедливістю і косністю сміливого і щирого у своїх почуттях Назара – ось те основне, чому було підпорядковане в пєсі все: любовна інтрига Хоми і Стехи, дружба Назара і Гната та інші, здавалось би другорядні сюжетні лінії.

Повнокровні, живі образи створив Тарас Григоровичу цій п’єсі. Причому характери герої, їх вчинки обумовлені соціальним становищем. Для багатого, жорстокого навіть до своєї дочки Хоми Кичатого основне – нажива, от чому він хоче віддати Галю за багатого полковника і не визнає бідного Назара. Зовсім інші Гнат і Назар – прості козаки, які борються за моральну свободу, за справжню любов, що перемагає розрахунок. Чесний, правдивий Гнат – щирий патріот, він готовий віддати життя за батьківщину, готовий допомогти другові. Цей образ перегукується з образом Миколи з п’єси Котляревського «Наталка Полтавка». Він знайде свій розвиток у багатьох образах інших українських класиків другої половини ХІХ століття. Зокрема в образі Івана Непокритого з драми Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю».

Волелюбним показує Шевченко головного героя п’єси Назара, який сміливо бореться проти несправедливості і мріє про той край, де не буде полковників і таких ненажер, як Хома, а буде тільки «одна воля та щастя». Кохана Назара – Галя, мрійлива, трохи романтична дівчина, але і внеї вистачає сили вступити в боротьбу за своє щастя. Хома в кінці п’єси з жорстокого властолюбця перетворюється на жалюгідного нікчему, що навколішках благає Назара пощадити його.

Пєса в першому варіанті закінчувалась убивством Хоми Кичатого Гнатом. Пізніше Шевченко переробив фінал (очевидно з цензури міркувань) і п’єса закінчувалась сценою каяття Хоми. Так п’єса і була надрукована в журналі «Основа» після смерті поета.

Високі художні якості, реалізм, глибоко соціальна суть п’єси «Назар Стодоля» сприяли тому, що цей твір відіграв величезну роль у розвитку української драматургії і театральної культури в цілому. Поява його на сцені внесла багато нового в режисуру українського театру.

Сценічне втілення

У 1877 році Московський Малий театр здійснює постановку драми Шевченка. Це була перша вистава «Назара Стодолі» на професійній сцені. Передовий російський театр поставив на сцені п’єсу, автором якої був один з найнебезпечніших для самодержавства представників революційно-демократичної думки.

Для Малого театру п’єса Шевченка була одним з тих творів, які утверджували дальші реалістичні шляхи розвитку мистецтва. А саме за народні засади в мистецтві і робовся цей знаменитий колектив. Успіх спектаклю, який відбувся 22.02.1877 року, був надзвичайний І це не дивно, адже в ньому взяли участь такі визначні актори, як Федотова (Галя), Нікуліна-Косицька (Стеха), Живокіні (Гнат), Решимов (Назар).

Цінним у постановці Малого театру було те, що актори зуміли правдиво, глибоко розкрити образи представників українського народу, правильно донесли соціальну суть різних характерів, як це і почав робити у свій час Щепкін. Московські глядачі побачили у виставі живих людей з їх пристрастями, радощами і горем, з їх інтересами та устремліннями.

Вистава «Назар Стодоля» у Московському Малому театрі пройшла кілька разів, після чого ця п’єса стала відомою і з успіхом йшла в багатьох провінційних російських трупах.

Новий період у сценічній історії «Назара Стодолі» починається з 1882 року. У цьому році після довгої і упертої боротьби відомий драматург і діяч театру Марко Кропивницький організовує першу професійну трупу корифеїв, куди ввійшли М. Заньковецька, М. Садовський, а в 1883 році – П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, яким судилось прославити народно-демократичне українське театральне мистецтво.

Ось у цьому театрі однією з перших вистав поряд з безсмертною «Наталкою Полтавкою» була поставлена Кропивницьким п’єса «Назар Стодоля». Це була значна подія не тільки тому, що це була перша постановка твору Шевченка на професійній українській сцені, а й тому що Кропивницький вперше глибоко розкрив соціальний зміст п’єси, дав ґрунтовний аналіз образів, відтворив правдиве життя і побут українського народу тих часів.

Готуючи «Назара Стодолю» Кропивницький вперше в історії режисури українського театру поставив питання про конкретно історичне оформлення спектаклю. До цього існувала стандартизація оформлення ( традиційний задник із ставком, вербами, вітряком і хатою на передньому плані) будь-якої вистави. Працюючи над п’єсою Шевченка Кропивницький починає боротьбу за історично правдиву інтерпретацію на сцені (в декораціях, одязі, гримі), за ансамблю, де окремі індивідуальності не бліднуть у масі, а допомагають розкриттю задуму п’єси. Нарешті в роботі над «Назаром Стодолею» Кропивницький-режисер проявив себе як прекрасний постановник масових сцен (раніше це питання не було відкритим).

Працюючи над шевченковими образами, актори удосконалювали свою майстерність, тим більше, що Кропивницький як режисер тут, може чи не перший, шукаючи правдивого показу подій, вимагав від виконавців вдумливого, усестороннього аналізу ролі.

У роботі над сценічним втіленням «Назара Стодолі» у кожного з акторів була улюблена роль. Так, М. Кропивницький виконав роль Хоми Кичатого. Кичатий у його виконанні був зображений жорстоким, хитрим і лицемірним кар’єристом. Це була людина охоплена жадобою влади. І. Мар’яненко згадує про Кропивницького: «У розгортанні дії роль окреслювалась широкими рєпінськими мазками. Соковитий голос, упевнена поведінка, тонкі, правдиві психологічні переходи характеризували гру видатного майстра.»

Для відомого драматурга І. Карпенка-Карого, роль Гната Карого була першою в його творчій біографії, від якої він і взяв собі псевдонім. Майстерно виконував роль Гната брат Карпенка-Карого Панас Саксаганський. Будучи блискучим характерним комедійним актором, П. Саксаганський у ролі Гната виявив здібності актора великого драматичного таланту. Неперевершені образи Назара і Галі були створені М. Садовським і М. Заньковецькою.

На особливому місці стояла у Заньковецької роль Галі, як і вся п’єса «Назар Стодоля», яку вона називала улюбленою «батьковою казкою». Захопленими відгуками зустрічали гру Заньковецької у п’єсі Шевченка критики. Особливо чудово проходила у актриси сцена з Назаром в 3-ій дії, коли вони, чекаючи Гната, сидять у напівзруйнованій корчмі. Холодно, навкруги вітер і сніг, але їм байдуже. Велика любов та мрії про майбутнє зігрівають закоханих.

Ще однією інтерпретацією п’єси Кобзаря є вистава Київського академічного театру ім.. І. Франка, здійснена в 1951 році. Постановник цього спектаклю А. Бучма говорив: «Нас приваблює в ньому (творі Шевченка) дух волелюбності, глибока народність, віра в сили народні.»

І дійсно, спектакль франківців «Назар Стодоля» був піснею про силу і непереможність волелюбного народу. У ньому була показана вся гострота соціальної боротьби суспільства – боротьба бідняцьких верств козацтва з багатіями. Любов Галі (арт. Г. Яблонська) і Назара (арт. П. Сергієнко) розвивалася на фоні основного конфлікту між заможним, користолюбним, жорстоким багатієм Хомою (арт. П. Пастушков) і чесними, мужніми, відважними козаками Назаром і Гонтою. Саме цей конфлікт, який не може розв’язатися мирно, стояв в центрі вистави. І тому цілком правильним і закономірним був фінал спектаклю, так вдало знайдений режисерами А. Бучмою і Л. Дубовиком.

У фіналі п’єси Хома, опинившись у скрутному становищі, готовий простити Назара і Галю. Але вони не вірять у розпач Кичатого і йдуть геть від нього, навіть не кинувши останнього погляду. Таким чином, не про випадковий щасливий кінець драми двох люблячих сердець розповідає театр, а про закономірне для власницького світу корисливе і черстве ставлення до людського почуття.

Вистава відзначилась хорошим ансамблем. Особливості національного побуту передавались у ній не тільки показом конкретної обстановки, не тільки через одяг і гри, а і через народні танці, які було чудово поставлено. Також у виставі взяли участь учасники українського хору.

Також постановку п’єси Шевченка здійснювали:

Харківський театр опери і балету (опера «Назар Стодоля», К. Данькевича)

Львівський театр червоно прапора ім.. М. Заньковецької;