24. Щепкін – робота над роллю.

Состеррігаючи за життям, набував вміння передати характер персонажа.

Зображуючи героїв на сцені, використовував принцип «портретування», одночасно добиваючись індивідуальних рис і узагальненості . рекомендував вивчати людину в масі, що дозволило зображати на сцені її такою, чкою вона є в житті.

- «мистецтво настільки високе, наскільки близьке до природи»

- ніколи не приносив істину гри в жертву ефекту4

- ніколи виставляв своєї ролі на перед на шкоду партнеів, дбав про ансамблевість і цілісність вистави4

Вимагав, щоб при грі актор прагнув втілити ідею автора; при портретуванні необхідно було знищити свою особистість і стати тою людиною , що створив автор.

- для цього не можна покладатися на натхнення 4 треба вивчати образ і засоби його вираження.

25. Преромантизм зароджується у 18 ст, 1816 – україномовна л-ра4

Нап початку 19 ст. – українська драма – етнографічно-побутова, за ідейним навантаженням – просвітницько-реалістична.

Романтизм від пре романтизму відрізняє концепція особистості6 у романтизмі – людина підпорядковує собі суспільство.

Риси романтизму у театрі6

- конкретизація місця, часу і обставин,

- місцевий колорит; історична відповідність регіону;

- просвітництво дидактизм,Ю єдність м\ч\д4

- героїчний пафос, історико-героїчний романтизм.

Автори Преромантизму:

-«Чорноморський побит на Кубані2 Я. Кухаренко

-«Купала на Івана» 1838, Степан Касаревський;

- «Любка або сватання в селі Рихлях» Петро Котлеров;

- «Запоріжська Січ» 1843 Антон Стороженко;

- «Богдан» Євген Гребінка;

- «Повернення запорожців з Трапезунда2 1842 Карл Гейнш;

Інші автори пре романтики – Кирило Тополя, Михайло Старицький, Володимир Олександров, В. Самійленко, О. Кобилянська, М. Костомаров.

26. Український театральний романтизм. Романтичні комедії та драми першої половини хіх ст.

Український романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм). Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку.

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.

Великий знавець української мови, Михайло Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії».

На початку 70-х років професіонально заявили про себе на сцені видатні митці українського театру М. Кропивницький (перший акторський виступ 1871 р. у виставі «Сватання на Гончарівці»), М. Старицький та М. Лисенко, чиї нові музичні

вистави «Різдвяна ніч» і «Чорноморці» були ще у жанрі комічних опер. Однак вони вже здійснували поворот у репертуарі до драм і комедій, які традиційно називають побутовими. Причому режисура М. Старицького відзначалася рідкісним умінням знайти багато «мальовничості, привабної для ока, і мелодійності в читанню ролів», «малювати живими людьми при світлі рампи сценічні картини». Це позначилося й на стилі Старицького-драматурга. Згодом у Харкові Кропивницький виставив свою першу мелодраму «Дай серцеві волю, заведе в неволю». То був початок нового етапу в історії українського театру й драматургії: «І в мелодрамі Кропивницького, і в обох постановках Старицького ще дуже багато полягало в музиці, співах, хорах і танцях, але побутові мотиви більше входили на сцену, ніби в театрі чулися нові слова, вони одушевлювали виконавців, вони приваблювали до театру глядачів».

У центрі уваги національних авторів першої половини ХІХ ст.: І. Котляревського («Москаль-чарівник»), Г. Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), П. Котлярова («Быт Малороссии», «Любка») – опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини. Потворні явища дійсності, розвінчання неуцтва, тупості, здирства та крутійства, моральної деградації дворянства втілені в комічних творах Г. Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою

(«Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы»,

«Щельменко-денщик», «Щельменко – волостной писарь»).