22. Дрейсіг іван християнович

1791-1888, укр. актор, режисер, антрепренер; гастролі в Україні з власною трупою; ролі у виставах (Москаль-чарівник, Бой-жінка); водевіль Два брати із Санжарівки, третій із Хорола. Працював у 20 — 80-х рр. 19 ст. в різних укр. і рос. трупах. Ролі: Виборний, Чупрун («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Котляревського), Шельменко («Шельменко-денщик» Квітки-Основ'яненка), Городничий («Ревізор» Гоголя). Автор укр. водевіля «Два брати із Санжарівки, третій із Хорола» (1846).

Млотковська Любов Іванівна [дівоче прізв.— Колосова, за першим чоловіком — Острякова; 1804 або 1805, Курськ — 19 (31).Х 1866, Київ] — укр. і рос. актриса. Дебютувала 1823. Працювала в трупах І. Штейна, П. Соколова, свого другого чоловіка Л. Млотковського, з якими гастролювала в Харкові, Києві, Одесі, Курську та ін. містах. У Харкові 1836—50 успішно виступала разом з М. Щепкіним, К. Солеником, П. Мочаловим, М. Рибаковим. У 1850— 56 працювала в Одесі, 1856—66 — в Києві. Перша виконавиця ролей Тетяни, Наталки ("Москаль-чарівник", "Наталка Полтавка" Котляревського), Насті й Уляни ("Бой-жінка" і "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ'яненка). Серед ін. ролей — Коробочка ("Мертві душі" Гоголя), Офелія, Анна ("Гамлет", "Річард III" Шекспіра), Есмеральда ("Собор Паризької богоматері" за Гюго), Луїза ("Підступність і кохання" Шіллера), Мірандоліна (однойменна п'єса Гольдоні ).

(Млатковський, Молотковський) Людвіг Юрійович (бл. 1795—27.III 1855) — укр. і рос. актор, режисер і антрепренер. У 1816 виступав у польс. трупі антрепренера А. Жмієвського у Києві, потім — у трупах І.Штейна, О. Ленкавського. В 1833 в Курську очолив частину кол. трупи І. Штейна (серед акторів були К. Соленик, М. Рибаков, Л. Млот ковська). В 1836 М. орендував Харків. театр, а з 1837 два сезони — Київський. В 1843 збудував у Харкові нове театральне приміщення, де відкрив театр школу. Вистави: за п'єсами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, а також "Лихо з розуму" О. Грибоєдова, "Ревізор" М. Гоголя, "Гамлет" У. Шекспіра, "Мірандоліна" К. Гольдоні та ін. Залучав до гастролей М. Щепкіна, П. Мочалова,

Карпо Трохимович Соленик (* 7 червня 1811–1851) — актор-комік, народився у місті Лепелі (Білорусь); вчився у Віленському університеті. З 1831 в Україні, працював у Харкові суфлером у трупі І. Штейна, з 1832 як актор. З 1835 з трупою Л. Млотковського гастролював містами України. Двічі відмовився від пропозиції перейти на російську імператорську сцену й залишився в Україні, виступаючи переважно у Харкові й Одесі. Соленик грав з успіхом у світовому (в п'єсах В. Шекспіра, Ф. Шіллера, в комедіях Ж. Б. Мольєра) і російському (Хлестаков, Бобчинський, Осип у «Ревізорі» М. Гоголя) репертуарі, проте вершиною акторської майстерности, що принесла йому славу, були ролі в українських п'єсах. Він не мав суперників у ролях Стецька, Потапа, Шельменка («Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), Виборного, Возного і особливо чумака Чупруна («Наталка-Полтавка», «Москаль-Чарівник» І. Котляревського), в яких в оцінці глядачів (у тому числі й Т. Шевченка) був кращий за М. Щепкіна. Гострий комізм Соленик часто поєднував з патетикою, підіймаючи деякі водевільні образи до драматичного звучання (Руперт у «Шила в мішку не затаїш» М. Некрасова), а здібністю імпровізувати нерідко здобував успіх у п'єсах другорядних авторів. Соленик помер від сухот у Харкові, там і похований.

Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський (*16 лютого 1813, Городище — †17 квітня 1873, Москва) — український композитор, співак, баритон (бас-баритон), драматичний артист, драматург, племінник письменника П. П. Гулака-Артемовського, автор однієї з перших опер на україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм».

У 1842 Гулак-Артемовський повертається до Петербурга, де протягом 22 років, до 1864 року є солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864–1865 — Великого театру у Москві. Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», датована 1862 роком, яка стала українською музичною класикою. Царська цензура забороняла її постановку на сцені протягом 20 років. Вперше її було поставлено Марком Кропивницьким у 1884 році у трупі Михайла Старицького.

Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Тарасу Шевченку, з яким автор товаришував з 1838 року), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть» — рапсодія із збірки з семи пісень під загальною назвою «Українська свадба». В Україні Гулак-Артемовський побував у 1843 році з метою добору співаків та у 1850 році, коли гастролював з італійською оперною трупою.

…»Наталка - Тетяна Пряженківська - віднині й навіки стала улюбленицею всієї Полтави." Глядачі аплодували акторам і автору п'єси, і ніхто навіть гадки не мав, що цей день стане днем народження праматері нового українського театру, золотою сторінкою в історії народу.

Є відомості, що на прем'єрі таємно - бо заборонено було школярам - був присутній юний Гоголь, який саме в той час навчався в Полтавському повітовому училищі, і враження від баченого залишилося з ним назавжди.

Кожного літа театр виїздив на гастролі, і серед інших вистав віз до глядачів і "Наталку Полтавку"