18. „Сватання на Гончарівці”: нові теми, жанрово-стилістичні особливості.

Жанр: Малоросійська опера у трьох діях.

Задовольняючи потреби розвитку української театральної культури, Квітка-Основ’яненко створює сповнену іскристого гумору, життєво правдивих, жвавих жанрових сцен соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці» (1835). У цій першій українській комедії поєднуються жанрові риси комедії, комічної опери, інтермедії, міщанської драми, водевілю. В характері соціально-побутового конфлікту й принципах побудови комедія зорієнтована на «Наталку Полтавку» Котляревського. Водевільні прийоми й ситуації мають явний генетичний зв’язок із водевілем Котляревського «Москаль-чарівник». Роль побутових типів, комедійно-буфонадний характер показу їхніх взаємин – це трансформація комедійних жанрових елементів українських інтермедій ХVІІ-ХVІІІ ст. й жартівливих народних пісень (наприклад, пісні «Била жінка мужика»).

Створюючи веселу комедію ситуацій і характерів, драматург застосовує чимало різноманітних літературних і фольклорних прийомів комічного: вдається до буфонадних сцен, ефекту несподіваності, комедійного самовикриття персонажа, вдається до прийомів алогізму вчинків і мовлення, до шаржування й гротеску, до пісень-нісенітниць.

19. „Шельменко-денщик”. Нові теми. Жанрово-стилістичні особливості.

Найвищим досягненням Квітки в драматургії є двомовна соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (1838; написана російською мовою, центральний персонаж – Шельменко – говорить по-українськи).

Поєднавши жанрові елементи комедії інтриги (фабула про влаштоване хитрим денщиком таємне одруження офіцера з дочкою багатого поміщика), комедії звичаїв (зображення поміщицького середовища), майстерно користуючись комізмом слова, образу, ситуації, народними засобами сміху, драматург створює захопливий сюжет про те, як спритний, кмітливий та винахідливий, хоча й простакуватий з вигляду, денщик перехитрює обмежених і будючних панів та ще й глузує з них. У мотиві про перемогу героя з простолюду над панством виявляється характерна для народних анекдотів і новел ідея про селянина чи слугу, які завдяки природній кмітливості, а то й лукавству, беруть гору над тупоголовими панами.

20. „Бой-жінка”: жанрові особливості, образи. Сценічна історія.

Традиції «Москаля-чарівника» відчуваються і в водевілі «Бой-жінка» (1829) Г. Квітки-Основ'яненка, який ще за життя автора з успіхом ставився на харківській сцені, а пізніше на сценах Петербурга та інших міст (опублікований лише 1893 р.). В ньому у фарсовій манері розробляється сюжет про «перевиховання» жартівливою й дотепною молодицею Настею свого «прибитого на цвіту» ревнивого чоловіка Потапа. Квітка першим в українській драматургії використав тут прийом перевдягання і невпізнання, дав зразок водевілю-інтриги. «Бой-жінка», як і інші українські водевілі першої половини XIX століття, має щасливу розв'язку, повчально-дидактичний фінал [5, с. 179].

На жанрову специфіку твору вказує сам автор – «малорусская опера-водевиль в одном действии, взятая из простонародного рассказа». Дійсно, у водевілі використано фольклорні твори про кмітливих жінок та їх чоловіків-дурнів. Селянка Настя за допомогою брата – улана Сумасвода провчає свого ревнивого й не зовсім розумного чоловіка Потапа. Ряд комічних ситуацій, створених автором, підкреслюють недолугість цього селянина (збирання груш на вербі, ловля риби у грядці та ін.). Автор вдало використовує прийом «перевдягання», «невпізнання», що відомі в світовій драматургії.

Сценічності водевіля сприяли й жартівливі народні пісні: «Чи я в полі не травиця була», «Ой був собі колись Охрім», «Молодиця Катерина моргає на мене», і різні веселі куплети: «Іде улан по селу», «Буде дурень в мене знати», «Ой рятуйте, добрі люде», «Де ти, Насте, де голубко», «Мене по правді люблять всі», «Мати сина та при людях била», «В мене думка ось така», «Всяк жінку слухай і гляди».

Водевіль «Бой-жінка» написаний Квіткою на сміховому матеріалі і розрахований на веселе її сприйняття. Драматург використовує чимало фразеологізмів, які допомагають чітко охарактеризувати персонажів: «на цвіту прибитий» [18, с. 59], «голову проїв» [18, с. 59], «задам хропака» [18, с. 65], «неначе мухи до меду» [18, с. 66], «аж жижки трусяться» [18, с. 67], «сидять у печінках» [18, с. 69], «світа не баче за сльозами» [18, с. 71], «лізти у вічі» [18, с. 72], «трохи нема глузду» [18, с. 74].

Мова персонажів урізноманітнена прислів'ями, приказками, примовками: «Мужика обніма, а на халагура морга» [18, с. 60]; «І в руський місяць не знайде» [18, с. 68]; «Їй пальця в рот не клади: і не почуєш, як відкусить» [18, с. 75]; «Людей слухай, а свій розум май» [18, с. 71].

Першоосновою сюжету про дурненького чоловіка та його хитрющу жінку можна вважати народні казки з подібним сю­жетом, наприклад казку про Потапа та Пріську, надруковану М. Сумцовим у 1989 р. Але казка ця, цілком можливо, з'явилась як синтез кількох архаїчних мотивів одурення і, мабуть, сягає народних драматичних вистав.

У казку ввійшло кілька архаїчних сміхових моментів одурювання: 1) мотив одурювання неприродно наловленою рибою (з поля, лісу, дерева тощо). Жінка розкидає у зорану землю свіжу рибу так, щоб чоловік її знайшов і приніс додому, після чого риба з'їдається Пріською та її гостями, а чоловіка запевня­ють, що риба на полі не ловиться, і тому він оголо­шується дурнем; 2) мотив одурювання обрізаною косою. Потап, бажаючи помститися жінці, одрізає косу підставній особі - кумі. Вночі Пріська заміняє косу куми на кобилячий хвіст, одрізаний нею самою. І знову чоловік оголошується дурнем; 3) мотив втрати самосвідомості особистості. Потап починає вірити у своє божевілля, як його переконала жінка, і погоджується виконати нібито рекомендовані знахаркою чудодійні ліки: вирядившись у рядно, він іде по селу, дивуючи односельців і тим самим переконуючи їх у власному божевіллі зримо, тобто зовсім втрачає самокон­троль, довірившись дружині. Усі ці мотиви сміхового одурювання, які входять до складу анекдотичної казки, є найбільш давніми елементами народ­ної сміхової культури.

Водевіль «Бой-жінка» Квітки включає усі мотиви одурювання, перерахо­вані вище, та ще й додаються мотиви збирання груш на вербі, та удаваної сол­дацької служби, оглуплення через перевдягання (давнє травестійне начало). Потап у ситуації збору груш на вербі збільшує комізм давнього жарту виносом драбини, сваркою з жінкою на груші, вірою у можливість такого врожаю на вербі, смакуванням плодів і жадібністю. Інакше кажучи, Потап поводить себе подібно до народного сміхового стереотипу дурня, його дії у п'єсі постійно оцінюються з позиції здорового глузду, представ­ником якого виступає його ж мати Одарка. Сміховий же дурень здатен на самооцінку, нехай абсурдну, але все ж - самостійну.

Коли на Потапа навалюється каскад запаморочуючих обманів, його жінка нарешті досягає бажаного: Потап погоджується з власною глупотою і примиряється з нею як жорстокою реальністю. Втрату самосвідомості осо­бистістю автор змальовує як цілковиту покору героя, що справді межує з бо­жевіллям.

Маючи на меті просвітити народ і прилучити його до культури по­буту, поведінки й художньої творчості вищих верств, Квітка перетворює на­родний сміховий стереотип дурня так, щоб у ньому акумулювалося все нероз­винене і недоброчинне, тобто все те, що письменник-просвітник вважав за не­обхідне витравляти з народної свідомості. Незважаючи на те, що народний сміховий стереотип дурня легко вичленовується у тексті, він все ж існує у но­вому освітленні. Під тиском просвітницьких настанов автора давній сміховий стереотип дурня виступає засобом виховного впливу на маси.

Потап сприймається оточуючими як недоумкуватий і простакуватий. Дивовижна слухняність його, яка виникла після кількох оманливих подій, спровокованих дружиною, пояснюється також звичкою жити «у громаді», співвідносити свої вчинки з думкою оточуючих. У той самий час Потап нама­гається нерозумно хитрувати, дурити, навіть бити свою жінку: він схильний до зведення дріб'язкових рахунків, до мізерної ницої помсти, до ревнощів, - тобто наділений тими характеристиками, які в народі завжди зустрічали осуд і осміяння. Будь-які спроби приховати ці недоліки сприя­ють ще більшому їх виявленню. Це склало допоміжний потенціал образу. У цьому його бурлескна гнучність, але саме ця його властивість дає можли­вість переосмислювати сте­реотип дурня на просвітницькій основі.

Втілюю­чись у літературну форму, на­родний сюжет про недоумкуватого Потапа та його хитру жінку Пріську збага­чується додатковими смисловими відтін­ками. Потап, за задумом автора, втілює нерозвиненість, негнучкість селян­ського мислення, схильність до забо­бонів.

Квітка-Основ'яненко не прихо­вував походження сюжету п'єси «Бой-жінка». На всіх афішах того часу вказувалося, що сюжет запозичений з «простонародної оповіді», але він по-новому висвітлив архаїчні сміхові мо­тиви, зруйнував їх зсередини шляхом перенагромадження або занадто де­талізованого опису. Письменник заці­кавлений у демонстрації пробудження свідомості Потапа, ось чому в кінці відкривається правда і герой зраджує своє сміхове світосприйняття, бо повертається до здорового глузду. Та й увесь кас­кад комізмів заповнює сцену тільки з однією метою, - щоб пробудити його свідомість, до того ж - негайно.

Розв'язка твору морально-дидактична. П'єсу можна кваліфікувати як водевіль-інтригу [12, с. 22]. Як указує П. Хропко, твір «Бой-жінка» відомий у двох варіантах. В одному із них використані пісенні номери з «Наталки Полтавки» («Ой під вишнею, під черешнею», «Де згода в сімействі»). Окремі з них є нескладними переробками арій з п'єси І. Котляревського. В іншому варіанті таких моментів не спостерігається [19, с. 90].

Квітчин водевіль користувався успіхом і виставлявся на харківській сцені, в Петербурзі та інших містах. Хоча на думку деяких дослідників, зокрема Д. Чижевського, цей водевіль досить слабкий [20, с. 390].

Водевіль «Бой-жінка» Г. Квітки-Основ'яненка є продовженням традицій «Москаля-чарівника», саме в ньому автор вперше використовує прийоми перевдягання і невпізнання, що було дуже цікавим для глядача.

Досвід Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків – Марка Вовчка, Ю.Федьковича, Панаса Мирного. Творче надбання першого за часом класика української художньої прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в читача і глядача.

21. Вистава «Сватання на Гончарівці»

Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім.П.К. Саксаганського 2013 року Режисер-постановник - Олександр Носов.

Вистава "Сватання на Гончарівці" в театр ім. М.В. Гоголя (Полтава)

Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької

Реж. Федір Стригунб прем. 2009

Рівненський академічний український музично-драматичний театр

Режисер-постановник - Олександр Олексюк

Київський академічний Молодий театр

РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК – з.д.м. України Віктор ШУЛАКОВ

Закарпатський обласний музично- драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв – реж. Анатолій Філіппов 2012

«Шельменко денщик» :

Київський нац.. акад.. театр ім.. І Франка

Харківський драм театр ім. Т. Шевченка

Дніпропетровський академічний музично-драматичний театр ім.. Т.Шевченка (Режисер-постановник – нар.арт. України Лідія Кушкова)

Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської. (Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко)

РІВНЕСЬКИЙ НАРОДНИЙ МОЛОДІЖНИЙ ТЕАТР (амат., 2011)

«Конотопська відьма»

Київський академічний Молодий театр РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК – Микола ЯРЕМКІВ, 2008

Луганский Украинский музыкально-драматический театр, 2011

Хмельницький Театр Петровського 2006