- •1.Розвиток кр-ва як спеціальної галузі знання.
- •3. Історико-географічний край (ігк) як об’єкт кр-ва та природно-історично-територіальний комплекс і система (стк).
- •4. Історико-етнографічні області України. (регіони)
- •6. Основні профільні напрямки краєзнавства.
- •7. Організаційні форми краєзнавства.
- •9. Історичне кр-во як наукова та навчальна дисципліна, його завдання.
- •10/11 Роль та місце історико – краєзнавчих досліджень в теорії та практиці історичного пізнання. «Нова локальна історія».
- •11 Особливості історико – краєзнавчих досліджень:
- •12. Об’єкт та основні напрямки історико – краєзнавчих досліджень.
- •13. Метрологічні основи та функції кр-ва.
- •14. Зв’язок історичного кр-ва з іншими науками та сід.
- •15. Археологічні джерела та пам’ятки краю.
- •21. Початок наукових краєзнавчих досліджень у іі пол. 18 ст.
- •22. Академічні експедиції 60-70 рр. 18 ст. Перші праці – комплексні земле описання.
- •23. Топографічні описи намісництв.
- •24. Зародження та розвиток історичної науки на Закарпатті (к. Хvііі – поч. Хх ст.).
- •25. Дослідження Галичини (Прикарпаття – хіх-поч. Хх ст).
- •26. Харківська історико-краєзнавча школа (хікш) та її роль у розвитку історичного кр-ва (хіх – поч. Хх ст.).
- •27. Київська історична школа.
- •28. Краєзнавчі дослідження Волині (хіх – поч. Хх ст.)
- •29. Краєзнавчі дослідження Поділля.
- •30. Історико-краєзнавчі дослідження Лівобережної України (Чернігівщині та Полтавщині) 19 – поч.. 20 ст.
- •31. Краєзнавчі дослідження Подніпров’я.
- •32. Дослідження Південної України.
- •33. Краєзнавчі дослідження Криму.
- •34. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства як центр українознавства
- •35. Піднесення краєзнавчого руху в 20-ті роки. Форми краєзнавчих організацій.
- •37. Краєзнавчі періодичні видання.
- •38. Перша Всеукраїнська Нарада (конференція) краєзнавців. Утворення українського комітету краєзнавства (ікк) та його діяльність.
- •39. Краєзнавство у 30-і роки.
- •40. Проблеми відродження кр-ва в кінці 40-х на початку 50-х рр. Хх ст.
- •41/42. Історичне кр-во у 60-ті – 70-ті рр. Хх ст.
- •43/44. Розвиток кр-ва у 80-90-ті рр. Хх – на поч.. Ххі ст.
- •44. Створення та діяльність Національної спілки краєзнавців України. (з травня 1925 р.)
- •45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.
- •47. Створення та діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (утопік). Заповідна справа у 60-х рр.
- •48. Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.
- •50.Типологія музеїв. Історико-краєзнавчий музей як осередок досліджень та поширення знань з історії краю.
- •51. Краєзнавчо-пошукова робота музеїв
- •52. Краєзнавча діяльність бібліотеки.
- •53. Навчально-виховна та науково-дослідницька діяльність вищих закладів освіти в галузі історичного кр-ва.
- •54. Шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі.
- •55. Краєзнавство у навчальному процесі (на уроках історії, факультативних заняттях).
- •58. Польові роботи з історичного краєзнавства.
- •60/61. Туристичні ресурси, їх типологія.
- •62. Основні віхи історичного розвитку та визначні пам’ятки Закарпаття.
- •63. Галичина: основні періоди історичного розвитку краю.
- •64. Покуття – історико-етнографічна область і край.
- •65. Холмщина і Підляшшя – українські етнічні землі.
- •66. Волинь.
- •68. Півн. Буковина
- •69. Північна Бесарабія.
- •70. Київщина
- •71. Чернігово-Сіверщина як історико-географічний край.
- •72. Полтавщина.
- •74. Слобожанщина.
- •75. Донеччина: історія освоєння регіону.
- •76. Херсонщина.
- •77. Одещина та Південна Бессарабія: історія та пам’ятки.
- •78. Крим.
- •Питання про заповідники
- •79. 3Агальна характеристика історико-культурних заповідників України.
- •81. Софія Київська.
- •83. Заповідники Київської області.
- •84. Заповідники Чернігово-Сіверщини.
- •85. Заповідники Сумської області.
- •86. Міста-столиці козацько-гетьманської держави хуп -хуш ст. Як історико-культурні заповідники.
- •87. Заповідники Галичини.
- •88. Заповідник у м. Львові.
- •89. Заповідники Поділля.
- •90. Заповідники Волині.
- •91. Заповідники Полтавщини.
- •92. Заповідники Запоріжжя.
- •93. Заповідник Хортиця.
- •94. Заповідники Черкащини.
- •95. Шевченківський заповідник у Каневі.
- •96. Заповідник Чигирин.
- •97. Заповідники Слобожанщини.
- •98. Заповідники Кіровоградщини та Херсонщини.
- •99. Заповідники Криму.
- •100. Національний заповідник «Херсонес Таврійський»
- •17. Архітектурні пам’ятки Волині.
- •18. Пам’ятки образотворчого мистецтва Київщини.
- •15. Археологічні джерела Криму.
- •16. Етнографічні пам’ятки Київщини.
- •19. Писемні джерела Київщини.
- •20. Лінгвістичні та усні джерела Київщини.
9. Історичне кр-во як наукова та навчальна дисципліна, його завдання.
1922р. Ольденбург (голова ЦБК). Акцент на історизмі.
Наприкінці 20-х рр. вводиться термін Вахрушиним “краєва історія” – вивчає історію населення краю (розселення, переміщення, соціальний склад), історію окремих населенних пунктів, історію фабрик, заводів, кустарних виробництв, ринків. Не враховувалися археологічні дослідження краю, дослідження культури краю.
Таким чином, у 20-ті рр. історичне кр-во не виділялося у окрему галузь або дисципліну.
Іван Гревс: «История в краеведении» (стаття, 1926): Предмет К. – пам’ятки археології, історії міст, нас. Пунктів, економіки ,к-ри тощо.
після Другої світової війни. Роль географічного кр-ва зводилась до шкільного кр-ва, тоді як роль історичного К. посилилась.
Причини посилення ролі історичного кр-ва:
1)посилення інтересу до історії, зокрема до місцевої історії.
2)Розвиток туризму
3)Необхідність залучення населення до справи охорони пам’яток історії та культури.
Термін історичне кр-во має два значення:
один з елементів історичної освіти (навчальна дисципліна);
предметний напрямок, складова частина кр-ва (наукова дисципліна).
Історичне К. як наукова дисципліна вивчає історичний, соціально-економічний, культурний розвиток певного краю (регіону, області, міста, села) або окремого виробничого колективу.
Історичне К. як навчальна дисципліна зосереджує головну увагу на історії та культурній спадщині країв, історії краєзнавчого руху, теоретичних основах, змісті та методиці комплексного дослідження краю.
Завдання: виявлення шляхів, закономірностей, форм і методів комплексного пізнання історичного розвитку краю. Використання результатів дослідження в різних сферах життя суспільства.
10/11 Роль та місце історико – краєзнавчих досліджень в теорії та практиці історичного пізнання. «Нова локальна історія».
Вивчення місцевої історії допомагає, а іноді і виправляє раніше зроблені висновки теорії та практики.
Перевірка окремих і загальних положень історичного пізнання. Розкрити певні закономірностіІсторичне кр-во і історична наука взаємозбагачують і доповнюють одне одного.
Конкретика + узагальнення.
11 Особливості історико – краєзнавчих досліджень:
у специфічних просторових формах організації конкретного (фактичного) матеріалу і чіткій локалізації об’єкту дослідження;
у максимальному наближенні до суб’єкту історичного процесу – людини в її природному та соціокультурному оточенні;
у більшій конкретності та деталізації дослідження;
у можливості вивчення процесів сучасного суспільства по гарячих слідах, безпосередніх слідах подій;
Джерельна база – необмежена.
активне використання здобутків і дослідницьких методів суміжних галузей знань.
Логічна схема пізнання в краєзнавстві:
Накопичення фактів, які стосуються об’єкту досліджень;
виявлення їхньої специфіки, зумовленої регіональними особливостями;
визначення ролі і місця регіональних історичних подій у загальному перебігу історичного процесу;
простеження певних особливостей, що стосуються діалектики загального і особливого.
Завдання локальних досліджень: виокремлення особливостей, не підганяючи їх під загальну схему.
Багаторівневий підхід:
макро (загальна історія)
мезо (регіональна історія: іст. регіоналістика)
макрорівень (історичне К., локальна історія, мікроісторія, історія повсякдення, гендерна, інтелектуальна, персональна, історія прикордонних областей).