- •1.Розвиток кр-ва як спеціальної галузі знання.
- •3. Історико-географічний край (ігк) як об’єкт кр-ва та природно-історично-територіальний комплекс і система (стк).
- •4. Історико-етнографічні області України. (регіони)
- •6. Основні профільні напрямки краєзнавства.
- •7. Організаційні форми краєзнавства.
- •9. Історичне кр-во як наукова та навчальна дисципліна, його завдання.
- •10/11 Роль та місце історико – краєзнавчих досліджень в теорії та практиці історичного пізнання. «Нова локальна історія».
- •11 Особливості історико – краєзнавчих досліджень:
- •13. Метрологічні основи та функції кр-ва.
- •12. Об’єкт та основні напрямки історико – краєзнавчих досліджень.
- •14. Зв’язок історичного кр-ва з іншими науками та сід.
- •15. Археологічні джерела та пам’ятки краю.
- •21. Початок наукових краєзнавчих досліджень у іі пол. 18 ст.
- •22. Академічні експедиції 60-70 рр. 18 ст. Перші праці – комплексні земле описання.
- •23. Топографічні описи намісництв.
- •24. Зародження та розвиток історичної науки на Закарпатті (к. Хvііі – поч. Хх ст.).
- •25. Дослідження Галичини (Прикарпаття – хіх-поч. Хх ст).
- •26. Харківська історико-краєзнавча школа (хікш) та її роль у розвитку історичного кр-ва (хіх – поч. Хх ст.).
- •27. Київська історична школа.
- •28. Краєзнавчі дослідження Волині (хіх – поч. Хх ст.)
- •29. Краєзнавчі дослідження Поділля.
- •30. Історико-краєзнавчі дослідження Лівобережної України (Чернігівщині та Полтавщині) 19 – поч.. 20 ст.
- •31. Краєзнавчі дослідження Подніпров’я.
- •32. Дослідження Південної України.
- •33. Краєзнавчі дослідження Криму.
- •34. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства як центр українознавства
- •35. Піднесення краєзнавчого руху в 20-ті роки. Форми краєзнавчих організацій.
- •37. Краєзнавчі періодичні видання.
- •38. Перша Всеукраїнська Нарада (конференція) краєзнавців. Утворення українського комітету краєзнавства (ікк) та його діяльність.
- •39. Краєзнавство у 30-і роки.
- •40. Проблеми відродження кр-ва в кінці 40-х на початку 50-х рр. Хх ст.
- •41/42. Історичне кр-во у 60-ті – 70-ті рр. Хх ст.
- •43/44. Розвиток кр-ва у 80-90-ті рр. Хх – на поч.. Ххі ст.
- •44. Створення та діяльність Національної спілки краєзнавців України. (з травня 1925 р.)
- •45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.
- •47. Створення та діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (утопік). Заповідна справа у 60-х рр.
- •48. Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.
- •50.Типологія музеїв. Історико-краєзнавчий музей як осередок досліджень та поширення знань з історії краю.
- •51. Краєзнавчо-пошукова робота музеїв
- •52. Краєзнавча діяльність бібліотеки.
- •53. Навчально-виховна та науково-дослідницька діяльність вищих закладів освіти в галузі історичного кр-ва.
- •54. Шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі.
- •55. Краєзнавство у навчальному процесі (на уроках історії, факультативних заняттях).
- •58. Польові роботи з історичного краєзнавства.
- •60/61. Туристичні ресурси, їх типологія.
- •62. Основні віхи історичного розвитку та визначні пам’ятки Закарпаття.
- •63. Галичина: основні періоди історичного розвитку краю.
- •64. Покуття – історико-етнографічна область і край.
- •65. Холмщина і Підляшшя – українські етнічні землі.
- •66. Волинь.
- •68. Півн. Буковина
- •69. Північна Бесарабія.
- •70. Київщина
- •71. Чернігово-Сіверщина як історико-географічний край.
- •72. Полтавщина.
- •74. Слобожанщина.
- •75. Донеччина: історія освоєння регіону.
- •76. Херсонщина.
- •77. Одещина та Південна Бессарабія: історія та пам’ятки.
- •78. Крим.
- •Питання про заповідники
- •79. 3Агальна характеристика історико-культурних заповідників України.
- •81. Софія Київська.
- •83. Заповідники Київської області.
- •84. Заповідники Чернігово-Сіверщини.
- •85. Заповідники Сумської області.
- •86. Міста-столиці козацько-гетьманської держави хуп -хуш ст. Як історико-культурні заповідники.
- •87. Заповідники Галичини.
- •88. Заповідник у м. Львові.
- •89. Заповідники Поділля.
- •90. Заповідники Волині.
- •91. Заповідники Полтавщини.
- •92. Заповідники Запоріжжя.
- •93. Заповідник Хортиця.
- •94. Заповідники Черкащини.
- •95. Шевченківський заповідник у Каневі.
- •96. Заповідник Чигирин.
- •97. Заповідники Слобожанщини.
- •98. Заповідники Кіровоградщини та Херсонщини.
- •99. Заповідники Криму.
- •100. Національний заповідник «Херсонес Таврійський»
- •17. Архітектурні пам’ятки Волині.
- •18. Пам’ятки образотворчого мистецтва Київщини.
- •15. Археологічні джерела Криму.
- •16. Етнографічні пам’ятки Київщини.
- •19. Писемні джерела Київщини.
- •20. Лінгвістичні та усні джерела Київщини.
58. Польові роботи з історичного краєзнавства.
Важливий етап діяльності гуртків - участь у роботі наукових експедицій. Така можливість є майже в кожній школі. Масштаби польових досліджень в останні десятиліття настільки великі, що майже в усіх кутках країни можна бачити експедиції (археологічні, етнографічні, палеографічні і т. п.).
Польовий етап експедиції включає в себе наступні види робіт: підбір інформаторів, запис згадок, анкетування, особистісний огляд і фіксацію предметів матеріальної культури, складання планів жилих будинків, громадських будов, господарських побудов, населених пунктів, таблиць, діаграм, схем, карт околиць населеного пункту, земельних угідь, маршрутів, походів, району роботи експедиції, збір колекцій для музею, занесення їх в польовий опис, ведення польового щоденника, опис предметів матеріальної культури, складення паспортів знахідок. Успіх роботи експедиції залежить від цілеспрямованого характеру збору матеріалу.
Важливо мати комплекси джерел, а не окремих фактів. Питальники. Свідчення інформаторів необхідно співставляти з археологічними, історичними, етнографічними та іншими джерелами.
Кількісний склад експедиції може доходити до 15-20 чол. Якщо її склад перевищує 15 чол., то вона ділиться на загони до 6-7 чол. кожна. На чолі загону призначається командир. Командири разом з начальником експедиції утворюють раду експедиції, її вищій орган. Рада назначає чергування, розподіляє вахти, доручення, планує щоденні роботи.
59. Шкільний музей.
Шкільний краєзнавчий музей - це центр краєзнавства і показник роботи школи з даного питання (організаційний центр краєзнавчої роботи в школі).
Положення про шкільний краєзнавчий музей - у серпні 1974 р. Розвиток творчої самодіяльності і громадської активності учнів в процесі збирання, впорядкування, оформлення і пропаганди матеріалів -джерел з історії та суспільствознавства, історії природи і суспільства, які мають виховну і науково-пізнаваньну цінність.
Мета і завдання музею - сприяти формуванню в учнів патріотизму, розширенню їхнього світогляду і вихованню пізнавальних здібностей, розвитку суспільно-політичної активності, виробленню практичних навичок науково-дослідницької роботи, вдосконаленню навчально-виховного процесу. Він є базою для здійснення краєзнавчого принципу у навчанні та вихованні школярів. Часто музеї створюються силами вчителів-ентузіастів. Профіль: краєзнавчий, історичний, художній і т.п. Участь: педагогічний колектив школи, дитячі організації, батьківський комітет і шефи. Загальне керівництво - директор школи та організатор позакласної роботи + керівник.
В сільській школі, віддаленій від державного краєзнавчого музею, доцільно створити музей широкого краєзнавчого профілю. В містах поширені музеї більш вузького профілю: археологічні, етнографічні, художні, бойової слави тощо.
Вміння правильно оформити облікові документи.
Знання форми наукового описання музейних предметів, методики збору тих чи інших матеріалів.
Шкільна програма. Згрупування експозиційного матеріалу по відділах: історичний, географічний, етнографічний, літературний, професійно-довідковий.
