- •1.Розвиток кр-ва як спеціальної галузі знання.
- •3. Історико-географічний край (ігк) як об’єкт кр-ва та природно-історично-територіальний комплекс і система (стк).
- •4. Історико-етнографічні області України. (регіони)
- •6. Основні профільні напрямки краєзнавства.
- •7. Організаційні форми краєзнавства.
- •9. Історичне кр-во як наукова та навчальна дисципліна, його завдання.
- •10/11 Роль та місце історико – краєзнавчих досліджень в теорії та практиці історичного пізнання. «Нова локальна історія».
- •11 Особливості історико – краєзнавчих досліджень:
- •12. Об’єкт та основні напрямки історико – краєзнавчих досліджень.
- •13. Метрологічні основи та функції кр-ва.
- •14. Зв’язок історичного кр-ва з іншими науками та сід.
- •15. Археологічні джерела та пам’ятки краю.
- •21. Початок наукових краєзнавчих досліджень у іі пол. 18 ст.
- •22. Академічні експедиції 60-70 рр. 18 ст. Перші праці – комплексні земле описання.
- •23. Топографічні описи намісництв.
- •24. Зародження та розвиток історичної науки на Закарпатті (к. Хvііі – поч. Хх ст.).
- •25. Дослідження Галичини (Прикарпаття – хіх-поч. Хх ст).
- •26. Харківська історико-краєзнавча школа (хікш) та її роль у розвитку історичного кр-ва (хіх – поч. Хх ст.).
- •27. Київська історична школа.
- •28. Краєзнавчі дослідження Волині (хіх – поч. Хх ст.)
- •29. Краєзнавчі дослідження Поділля.
- •30. Історико-краєзнавчі дослідження Лівобережної України (Чернігівщині та Полтавщині) 19 – поч.. 20 ст.
- •31. Краєзнавчі дослідження Подніпров’я.
- •32. Дослідження Південної України.
- •33. Краєзнавчі дослідження Криму.
- •34. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства як центр українознавства
- •35. Піднесення краєзнавчого руху в 20-ті роки. Форми краєзнавчих організацій.
- •37. Краєзнавчі періодичні видання.
- •38. Перша Всеукраїнська Нарада (конференція) краєзнавців. Утворення українського комітету краєзнавства (ікк) та його діяльність.
- •39. Краєзнавство у 30-і роки.
- •40. Проблеми відродження кр-ва в кінці 40-х на початку 50-х рр. Хх ст.
- •41/42. Історичне кр-во у 60-ті – 70-ті рр. Хх ст.
- •43/44. Розвиток кр-ва у 80-90-ті рр. Хх – на поч.. Ххі ст.
- •44. Створення та діяльність Національної спілки краєзнавців України. (з травня 1925 р.)
- •45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.
- •47. Створення та діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (утопік). Заповідна справа у 60-х рр.
- •48. Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.
- •50.Типологія музеїв. Історико-краєзнавчий музей як осередок досліджень та поширення знань з історії краю.
- •51. Краєзнавчо-пошукова робота музеїв
- •52. Краєзнавча діяльність бібліотеки.
- •53. Навчально-виховна та науково-дослідницька діяльність вищих закладів освіти в галузі історичного кр-ва.
- •54. Шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі.
- •55. Краєзнавство у навчальному процесі (на уроках історії, факультативних заняттях).
- •58. Польові роботи з історичного краєзнавства.
- •60/61. Туристичні ресурси, їх типологія.
- •62. Основні віхи історичного розвитку та визначні пам’ятки Закарпаття.
- •63. Галичина: основні періоди історичного розвитку краю.
- •64. Покуття – історико-етнографічна область і край.
- •65. Холмщина і Підляшшя – українські етнічні землі.
- •66. Волинь.
- •68. Півн. Буковина
- •69. Північна Бесарабія.
- •70. Київщина
- •71. Чернігово-Сіверщина як історико-географічний край.
- •72. Полтавщина.
- •74. Слобожанщина.
- •75. Донеччина: історія освоєння регіону.
- •76. Херсонщина.
- •77. Одещина та Південна Бессарабія: історія та пам’ятки.
- •78. Крим.
- •Питання про заповідники
- •79. 3Агальна характеристика історико-культурних заповідників України.
- •81. Софія Київська.
- •83. Заповідники Київської області.
- •84. Заповідники Чернігово-Сіверщини.
- •85. Заповідники Сумської області.
- •86. Міста-столиці козацько-гетьманської держави хуп -хуш ст. Як історико-культурні заповідники.
- •87. Заповідники Галичини.
- •88. Заповідник у м. Львові.
- •89. Заповідники Поділля.
- •90. Заповідники Волині.
- •91. Заповідники Полтавщини.
- •92. Заповідники Запоріжжя.
- •93. Заповідник Хортиця.
- •94. Заповідники Черкащини.
- •95. Шевченківський заповідник у Каневі.
- •96. Заповідник Чигирин.
- •97. Заповідники Слобожанщини.
- •98. Заповідники Кіровоградщини та Херсонщини.
- •99. Заповідники Криму.
- •100. Національний заповідник «Херсонес Таврійський»
- •17. Архітектурні пам’ятки Волині.
- •18. Пам’ятки образотворчого мистецтва Київщини.
- •15. Археологічні джерела Криму.
- •16. Етнографічні пам’ятки Київщини.
- •19. Писемні джерела Київщини.
- •20. Лінгвістичні та усні джерела Київщини.
1.Розвиток кр-ва як спеціальної галузі знання.
19 століття – краєзнавство розглядалось як батьківщинознавство (родиноведение). Термін краєзнавство в Україні з*явився в середині 19 століття. 1868 – Шнайдер видав 2-х томник «До краєзнавства Галиції». 1892 – І. Франко «Галицьке краєзнавство».
20-і рр. три значення:
науково-популяризаторська діяльність
метод пізнання і дослідження, метод виявлення загального і окремого, метод, який спирається на міждисциплінарні зв’язки.
форма громадського життя (громадський краєзнавчий рух).
У1925 р. виникли дискусії на сторінках преси з питань кр-ва (предмет і завдання кр-ва). У 1922/23 рр. введено курс кр-ва в навчання. Кр-во зводилося до мікрогеографії, до методу.
1926 - VI сесія Центрального бюро краєзнавців: К. як метод, прийняте визначення підпорядковане виробничим проблемам.
1926 р. Гревс (СПб) –К. у фокусі історії краю.
1927 р. Большаков, посібник “Введение в краеведение”: кр-во є наукою, що зароджується.
Українські краєзнавці: Яната Олександр. Об’єкт кр-ва – природа, людина, виробництво, економіка, соціальні взаємини, побут та ідеологія.
Сер. 20-тих рр. Виробниче кр-во: Дубняк.Кр-во – засіб розвитку продуктивних сил, спосіб залучення продуктивних сил до виробництва. Т. зв.
В.Д. Отомановський – Подільський дослідник. Вважав, що край треба вивчати в комплексі.
1930 р. IV Всеросійська конференція кр-ва: К. – одна з форм сприяння соціалістичному будівництву.
Повоєнний період. дві докторські дисертації, надані певні визначення : 1. Кр-во – це всестороннє, комплексне вивчення певної частини країни, яке проводиться на науковій основі, здебільшого місцевим населенням. 2. Кр-во – комплекс наукових дисциплін, які ведуть до наукового і всестороннього пізнання краю.
Краєзнавство – інтегральний науковий напрям, що досліджує природу, історію, господарство, населення та культуру певної території (краю).
2. Кр-во як комплексна наукова дисципліна, її особливості.
Краєзнавство – це комплексна наукова дисципліна, що вивчає природу,, населення, історію, господарство, культуру та інше і має свої зв*язки з громадськістю
Об’єднує та залучає інші науки. Об’єднуюче начало в кр-ві – територія. Особливості кр-ва:
хорологічний підхід: простір.
має велику виховну роль;
руйнує бар’єри між аматорством та професійною наукою.
кр-во – наукова дисципліна, яка ошляхетнює предмет свого вивчення єдино своїм вивченням.
Зближує природниче та соціо-гуманітарне знання.
Конкретизує та персоніфікує історичний процес
Вводить в дослідження місцевий колорит
Організовує коло людей, зацікавлених у вивченні історії рідного краю.
Лихачов: К. дає оцінки та суспільний аналіз.
3. Історико-географічний край (ігк) як об’єкт кр-ва та природно-історично-територіальний комплекс і система (стк).
Край: умовність поняття, залежить від того, хто і з якою метою вивчає край (район, область, населений пункт, вулиця, трудовий колектив, будинок).
Край – специфічне, універсальне за своєю природою територіальне утворення, що об’єднує різного походження складові: природа, історія, соціальні моменти, територія.
Край – відкрита система, яка характеризується матерією (природа, людина), часом (фіксація видимих змін стану матеріальних об’єктів) і простором (територією, на якій відбуваються зафіксовані зміни стану матеріальних об’єктів).
ІГК – територія, яка х-зується специфікою іст. розвитку та географ. особливостями
Природно-історично-територіальний комплекс – суспільно територіальний комплекс (СТК).
СТК існуючий у часі і просторі – це суспільно-територіальна система.
Родоначальником системного підходу є Лео Бенталанфі – американець німецького походження. Системний підхід акцентує увагу не на особливостях, а на зв’язках між ними.