2.2 Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів

Людські ресурси – специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості.

Специфіка людських ресурсів в порівнянні з іншими чинниками економічного розвитку полягає у наступному [2]:

• люди не тільки створюють, а й споживають матеріальні і духовні цінності;

• багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а тому, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини;

• науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя значно підвищують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються лише в сприятливих умовах.

Важливим моментом вивчення якісної характеристики населення країни є дослідження складу і структури трудових ресурсів. Трудові ресурси – це частина населення країни, яка, маючи відповідні психофізіологічні, фізичні та інтелектуальні якості, здатна виробляти матеріальні та духовні блага й послуги, тобто здійснювати корисну діяльність. Отже, трудові ресурси є формою вираження переважної частини людських ресурсів [2].

Для того щоб працювати, людині потрібен певний фізичний і розумовий розвиток. Фізичні та розумові здібності залежать від віку людини. Тож вік і працездатність є критеріями, за якими визначаються трудові ресурси. Відповідно до цих критеріїв склад трудових ресурсів можна визначити так: трудові ресурси складаються з двох груп громадян:

1. всі, які на конкретний період працюють, незалежно від віку і працездатності;

2. друга – ті, які здатні працювати, але з якихось причин не працюють.

Отже, до складу трудових ресурсів включають як реальних працівників, які вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, які не зайняті, але можуть працювати. Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, необхідно з’ясувати поняття «працездатне населення», «працездатний вік», «працюючі підлітки», «працюючі пенсіонери».

Працездатний вік (для жінок 16-60 роки і для чоловіків – 16-62 років) встановлюється законодавчо залежно від історичних умов і національних особливостей. Так, нижня межа працездатного віку встановлювалася в СРСР у ті часи, коли обов’язковим була семирічна освіта, і молода людина завершувала її в 15 з лишком років, а трудове життя могла розпочинати з 16 років. Верхня межа обумовлена віком, який дає право на отримання пенсії, а саме 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.

Для деяких видів трудової діяльності, які пов’язані з роботою в несприятливих умовах або вимагають від працівника якостей, які з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік наступає раніше на 5-10 років, а іноді і більше. Такі люди називаються пільговими пенсіонерами. Часто вони продовжують працювати і залишаються у складі трудових ресурсів.

Але є люди непрацездатні, хоча вік дозволяє віднести їх до категорії працездатних. Непрацездатне населення – особлива категорія громадян, які або ніколи не працювали за станом здоров’я, або за станом здоров’я припинили роботу в працездатному віці. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку. Вони не включалися до трудових ресурсів. Але слід мати на увазі: якщо інвалідам I і II груп на виробництві створені певні умови, і вони працюють, то в такому разі належать до трудових ресурсів.

Таким чином, трудові ресурси складаються з населення працездатного віку, окрім недієздатних інвалідів і пільгових пенсіонерів, і працюючих осіб молодших і старших від працездатного віку.

Необхідно зазначити, що типи відтворення трудових ресурсів порівняно з типами відтворення населення мають різне смислове значення. Екстенсивний тип відтворення ресурсів для праці означає зміну їх чисельності без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивний тип відтворення пов’язаний із зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращанням здоров’я та розумових здібностей тощо [6].

Не слід ототожнювати поняття «трудові ресурси» з поняттям «економічно активне населення». Введення поняття «трудові ресурси» було пов’язано з необхідністю вимірювати показники відтворення робочої сили в умовах планової централізованої економіки і забезпечення нею народного господарства. У даному разі людина була пасивним об’єктом управління. Вектор дії категорії «трудові ресурси» на той час було спрямовано на своєчасне забезпечення народного господарства робочою силою. Саме тому бралися до уваги два критерії: працездатний вік і працездатність відповідно до законодавства України. Категорія «економічно активне населення» цих критеріїв не враховує. Реально поняття «трудові ресурси» означає кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто те, яке фізично здатне працювати [2].