13.2 Методичне забезпечення дослідження та прогнозування стану соціально-трудової сфери.

Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення соціально-трудових відносин.

Для ефективного виконання своїх функцій моніторинг соціально-трудової сфери в Україні має здійснюватися за організаційно-технологічною схемою, яка визначає функціональну взаємодію відповідальних виконавців зі збору, передачі, обробки та аналізу інформації, яка формується на основі єдиної системи статистичних показників і методології їх обчислення, затверджених Державним комітетом статистики України.

Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні має здійснюватись на основі програми моніторингу Міністерством праці та соціальної політики України та Державним комітетом статистики України спільно з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади. Міністерство праці та соціальної політики України та Держкомстат України повинні здійснювати координацію діяльності органів державної влади, установ і організацій, що забезпечують ведення моніторингу соціально-трудової сфери. Так, обчислювальний центр Держкомстату України обробляє вихідну статистичну інформацію за затвердженою програмою та подає її у Міністерство праці та соціальної політики України. На основі всієї вихідної статистичної соціально-економічної та соціологічної інформації готуються аналітичні доповіді з основних проблем розвитку соціально-трудової сфери України, її проблем, складаються короткострокові прогнози виявлених тенденцій, розробляється система заходів з вирішення проблем [2].

Об’єктами моніторингу соціально-трудової сфери стають спеціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності й галузей економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи населення.

Збір, обробка та передача статистичної інформації з моніторингу здійснюються на регіональному та державному рівнях. На регіональному рівні статистична інформація за затвердженими напрямками моніторингу формується територіальними органами Держкомстату України» Міністерства праці та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади. Затверджені дані моніторингу територіальних органів зазначених міністерств та відомств у встановлені строки передаються територіальним органам статистики. Територіальні органи статистики формують зведені дані та передають їх у Держкомстат України та місцевим органам виконавчої влади.

Статистична інформація за макроекономічними показниками й окремими напрямками моніторингу, сформована відповідно до затвердженої системи показників на основі проведення державних та галузевих статистичних спостережень, передається Держкомстатом України у Міністерство праці та соціальної політики України згідно з узгодженою з ним програмою та у встановлені строки.

Вибір підприємств і організацій як об’єктів моніторингу здійснюється за формами власності, за галузевою та територіальною ознаками. Збір, перевірка та первинна обробка інформації даних статистичної звітності підприємств здійснюється місцевими статистичними органами за затвердженою у Держкомстаті України технологією, які далі готують та направляють дані в Держкомстат України, Міністерство праці та соціальної політики України.

Соціологічні опитування населення відповідно до затвердженої системи показників здійснюються Інститутом соціології НАН України або іншими органами згідно із завданнями керівництва Міністерства праці та соціальної політики України.

Соціологічні дослідження – це аналіз явищ і процесів соціально-трудової сфери з метою вивчення закономірностей розвитку, залежностей і взаємозв’язків між ними для розроблення та обґрунтування пропозицій із вдосконалення соціально-трудових відносин.

Функції соціологічних досліджень такі: інформаційно-дослідницька; організаційно-впроваджена; пропагандистка; методична.

Рисунок 13.2 – Функції соціологічних досліджень [3]

Поділ соціологічних досліджень на види передусім залежить від мети цього поділу. Так, залежно від мети проведення дослідження поділяють на [3]:

– конкретні (емпіричні, прикладні) – спрямовані на вирішення конкретних задач, наявних проблем у сфері трудової діяльності;

– теоретичні – спрямовані на виявлення загальних соціальних закономірностей, розробку методології дослідження.

Залежно від того, де вивчається об’єкт (у статиці чи в динаміці):

– разові – аналізують стан об’єкта на цей момент;

– повторні – вивчають об’єкт у розвитку дослідження.

Залежно від повноти дослідження:

– суцільні – вивчається вся генеральна сукупність, тобто весь об’єкт дослідження з усіма його складовими;

– вибіркові – вивчається частина генеральної сукупності – «вибірка».

Окремо вирізняють пілотажні дослідження – ті, що призначені для апробації інструментарію (анкет, розроблювальних таблиць і т. ін.).

Зазначимо, що нині в напрямі соціологічних досліджень наявні фундаментальні підходи та інструментарій, організована багаторівнева система збору інформації й аналізу даних. Безпосередньо дослідження соціально-трудової сфери передбачає низку послідовних, організаційно-автономних і водночас змістовно взаємозалежних етапів (рис. 13.3).

Рисунок 13.3 – Етапи проведення соціологічних досліджень [3]

Найважливішим етапом організації дослідження є розробка програми соціологічного дослідження. Вона передбачає [3]:

– виявлення проблемної ситуації й формулювання дослідницької проблеми;

– визначення мети дослідження;

– постановку завдань дослідження;

– визначення предмета дослідження;

– вибір об’єкта;

– проведення попереднього системного аналізу об’єкта дослідження, тобто опису об’єкта у вигляді системи факторів, що впливають на його стан;

– висування робочих гіпотез – наукових припущень, що задають напрям усьому дослідженню;

– інтерпретацію (припускає уточнення, тлумачення) й операціоналізацію (виокремлення основних ознак об’єкта, а також показників, які можуть бути кількісно визначені) понять;

– розробку принципового або стратегічного плану дослідження ринку праці;

– визначення основних процедур збору й аналізу первинних даних.

Методика дослідження соціально-трудової сфери – це сукупність спеціальних методів, засобів і прийомів одержання, обробки й аналізу емпіричних даних. У сучасних умовах ринку найчастіше застосовують такі методи збору інформації [3]:

– анкетне опитування – систематизований збір інформації в респондентів за допомогою анкет;

– інтерв’ю – цілеспрямована бесіда інтерв’юера з респондентом за проблематикою соціально-трудової сфери;

– спостереження – цілеспрямована і систематична фіксація процесів відповідно до задач дослідження;

– аналіз документів;

– соціометричне опитування – опитування, пов’язане з виявленням взаємних почуттів симпатії й антипатії між членами первинного колективу;

– тестування – короткий стандартизований іспит, якому піддають людину з метою виявлення у неї наявності й ступеня виразності визначених рис особистості, здібностей і умінь, мотивів і психічних станів;

– експеримент.

Методи прогнозування – це сукупність прийомів мислення, способів, які дають змогу на підставі аналізу ретроспективних даних зробити висновки про можливий розвиток економіки у майбутньому. Методи прогнозування, як і самі прогнози, можна класифікувати за різними ознаками.

Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні, експертні (інтуїтивні) і комбіновані [1].

Фактографічні методи ґрунтуються на достатньому інформаційному матеріалі про об’єкт прогнозування та його минулий розвиток. До них належить група методів екстраполяції і моделювання.

Експертні методи застосовують у випадках, коли інформаційний матеріал, який характеризує розвиток об’єкта у минулому, недостатній. Вони побудовані на інформації, отриманій за оцінками спеціалістів – експертів. До експертних належать методи індивідуальної і колективної експертної оцінки.

Комбіновані методи прогнозування об’єднують експертні і фактографічні методи.

Найпоширенішими серед методів індивідуальної експертної оцінки є метод «інтерв’ю», аналітичний та метод написання сценарію. За методом «інтерв’ю» експерт безпосередньо опитує спеціалістів. Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого економічного явища або процесу з підготовкою відповідної доповідної записки. Метод написання сценарію ґрунтується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об’єкта за різних умов.

Серед колективних методів експертних оцінок доцільно виділити методи колективної експертної комісії і колективної генерації ідей, метод Дельфі тощо.

Сутність методу колективної експертної комісії полягає у тому, що група укладачів прогнозу (робоча група) уточнює головні напрями розвитку об’єкта, будує матрицю, в якій відображені генеральна мета, підцілі та засоби їх досягнення, і розробляє питання для експертів.

Експертів опитують з метою отримати відповідь на поставлені питання у вигляді оцінок ймовірного варіанта розвитку подій (найпоширенішою є таблична форма). Питання формують за певною структурно-ієрархічною схемою (від складних до простих, від загальних до окремих). Заповнені експертами таблиці використовують для узагальнень думок з кожного запропонованого питання. Остаточну оцінку визначають як її середнє зважене значення.

Метод колективної генерації ідей у практиці називають методом «мозкового штурму». Він дає змогу активізувати творчий потенціал експертів під час пошуку виходу з проблемної ситуації. Використання методу передбачає зіткнення протилежних напрямів думок і рекомендацій учасників «мозкового штурму» щодо вирішення конкретної проблеми: генерацію ідей і наступне руйнування (через критику). З огляду на це його називають методом деструктивної відносної оцінки. За методом «мозкового штурму» розробники виконують прогнозування у кілька етапів. Роботу розпочинають з формування групи експертів (10-15-20 осіб), в яку запрошують фахівців з високим рівнем загальної ерудиції і розумінням проблеми. Надалі група аналізу проблемної ситуації складає проблемну записку учасника «мозкового штурму», в якій наводить і описує проблемну ситуацію і головні правила ведення «штурму». Після завершення організаційно-підготовчої роботи розпочинається власне «мозковий штурм». Його організовує ведучий, який концентрує увагу учасників на правилах поведінки і головному питанні. Характерно, що в процесі генерації ідей до уваги беруть усі ідеї, незалежно від їхньої доцільності.

Після «атаки» група аналізу проблемної ситуації систематизує ідеї: складає їх перелік; формулює у загальноприйнятій термінології; об’єднує ідеї, які дублюються і взаємодоповнюють одна одну; визначає ознаки, за якими ідеї можна об’єднати; поєднує за визначеними ознаками, за групами (від загальних до часткових).

Потім настає етап руйнування систематизованих ідей із метою оцінки можливостей їхньої практичної реалізації. Група аналізу для ведення цієї роботи формує нову експертну групу з висококваліфікованих фахівців у досліджуваній галузі у складі 20-25 осіб, зосереджуючи їхню увагу на критиці. Доцільно, щоб процес критики тривав до 1,5 год., і супроводжувався магнітофонним записом. Прогнозування методом колективної генерації ідей завершують оцінкою критичних зауважень і складанням переліку практичного застосовування ідей.

Для визначення й оцінки ймовірності настання тих або інших подій використовують метод Дельфі. Цей метод дає змогу узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку. Базовим принципом методу є те, що деяка кількість незалежних експертів (часто непов'язаних і не знають один про одного) краще оцінює і пророкує результат, ніж структурована група (колектив) особистостей. Дозволяє уникнути відкритих зіткнень між носіями протилежних позицій тому виключає безпосередній контакт експертів між собою і, отже, групове вплив, що виникає при спільній роботі і складається в пристосуванні до думки більшості. Дає можливість проводити опитування екстериторіально, не збираючи експертів в одному місці (наприклад, за допомогою електронної пошти).

Процес прогнозування за цим методом виконують у такий спосіб, що фахівець, який проводить прогнозування, використовуючи анкети попереднього туру, вилучає з них лише ту інформацію, яка стосується однієї проблеми. Фахівець-прогнозист враховує думку експертів «за» і «проти» з кожного погляду. Статистична характеристика групової відповіді полягає у тому, що група фахівців складає прогноз, який містить погляд лише більшості експертів.

Серед фактографічних методів прогнозування найважливішими є такі:

1) методи однофакторного прогнозування: методи прогнозування тренда (експоненціальне згладжування, спектральні методи, метод ковзної середньої, метод Бокса-Дженкінса, метод скінченних різниць, різницевих рівнянь, оптимальних фільтрів, сплайн-функції тощо) і методи прогнозування випадкової компоненти (метод авторегресії, ймовірнісний метод, метод ланцюгів Маркова);

2) методи багатофакторного прогнозування, до яких належать регресивні моделі (адаптивні регресії), адаптивне згладжування, факторний аналіз, метод групового врахування аргументів, імітаційні моделі, багатовимірна фільтрація.