Лк.13. Моніторинг соціально-трудової сфери: теоретичні основи

План

1. Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери

2. Методичне забезпечення дослідження та прогнозування стану соціально-трудової сфери

Анотація

Моніторинг соціально-трудової сфери (СТС). Завдання моніторингу СТС. Джерела інформації для моніторингу СТС. Державний прогноз соціального розвитку України. Сутність, функції, види соціологічних досліджень. Методика дослідження СТС. Методи прогнозування стану СТС. Фактографічні методи. Експертні методи. Комбіновані методи.

Основні поняття

1. Державний прогноз соціального розвитку України

2. Експертні методи

3. Комбіновані методи

4. Метод Дельфі

5. Методи прогнозування

6. Моніторинг соціально-трудової сфери

7. Соціологічні дослідження

8. Фактографічні методи

Завдання для самостійної роботи

1. Розкрийте сутність питань, зазначених у анотації до лекції (усно).

2. Дайте визначення основним поняттям з тематики лекції (письмово).

Рекомендована основна література

№	Бібліографічний опис	Сторінки
	Гриньова, В.М. Економіка праці ти соціально–трудові відносини [Текст]: навч. посіб. / В.М. Гриньова, Г.Ю. Шульга. – К.: Знання, 2010. – 310 с. – (Вища освіта XXI століття). – ISBN 978–966–346–554–8.	100-126
	Грішнова, О. А. Економіка праці та соціально–трудові відносини [Текст] : підручник / О. А. Грішнова. – 3–тє вид., виправл. і доп. – К. : Знання : КОО, 2004. – 535 с. – ISBN 966–346–001–6.	292-315
	Іляш, О. І. Економіка праці ти соціально–трудові відносини [Текст]: навч. посіб. /О. І. Іляш, С. С. Гринкевнч. – К.: Знання, 2010. –476 с. + компакт–диск. – ISBN 978–066–346 808–2.	426-440
	Прасол, В.М. Економіка праці та соціально–трудові відносини [Текст]: навч. посіб. / В.М. Прасол. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 264 с. – ISBN 966–695–088–Х.	212-222

13.1 Сутність і завдання моніторингу соціально-трудової сфери.

Позитивні зміни в суспільстві можливі лише за спрямування державної соціально-економічної політики на формування відповідних передумов для підвищення якості життя усього населення за рахунок ефективного виробництва в усіх формах господарювання. А це вимагає знання реальної ситуації в країні, її регіонах та на підприємствах, вчасного виявлення та достовірної оцінки проблем, які виникають. Тільки володіння об’єктивною інформацією про наслідки соціально-економічного реформування дає змогу оцінювати його ефективність, розробляти заходи щодо його коригування для подальшого покращання ситуації. Для досягнення таких цілей необхідна система моніторингу.

Моніторинг використовується в різноманітних сферах діяльності та являє собою систему послідовного збору даних про явище, процес, що описується за допомогою певних ключових показників, з метою оперативної діагностики стану об’єкта, його дослідження та оцінки в динаміці [2].

Міжнародною організацією праці моніторинг визначається як постійний або періодичний перегляд виконання адміністрацією певної програми з метою оцінки поточних результатів, виявлення труднощів, негативних тенденцій та розробки рекомендацій для їх усунення.

Виділяють три основних принципи, на яких ґрунтується моніторинг [2]:

1. принцип тотожності – відповідність (тотожність) між системою моніторингу та об’єктом дослідження;

2. принцип єдності об’єкта спостереження – підпорядкування усіх окремих, часткових досліджень загальним соціально-економічним завданням;

3. принцип комплексності – спостереження за перетвореннями не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи в цілому.

Моніторинг соціально-трудової сфери – це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері. Моніторинг соціально-трудової сфери необхідно розглядати як один із найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої державної соціальної політики. Основні його завдання – це постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин, систематичний аналіз процесів, які в ній проходять, попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги, а також короткостроковий прогноз можливих змін у цій сфері [2].

В.М. Гриньова визначає моніторинг соціально-трудових відносин як систему періодичного збору, узагальнення та аналізу соціальної інформації і подання визначених даних для прийняття стратегічних і тактичних рішень на державному, регіональному і місцевому рівнях [1]. О.І. Іляш дає наступне визначення: «Моніторинг соціально-трудової сфери – спеціально організована комплексна система вивчення процесів, що відбуваються у соціально-трудовій сфері, спостереження за ними, аналіз мікро-, мезо- та макроекономічних статистичних чинників, які характеризують ступінь задоволеності працею, її мотивацією, матеріальне становище працівників, перспективи розвитку трудової організації, особливості соціальної політики тощо [3].

Основні завдання моніторингу полягають у [3]:

– безупинному спостереженні за станом соціально-трудової сфери й отриманні оперативної інформації щодо неї;

– об’єднанні інформаційних потоків, сформованих різними органами виконавчої влади, які беруть участь у моніторингу;

– своєчасному виявленні змін, що відбуваються в трудовій сфері, й факторів, що їх спричинили;

– попередженні негативних тенденцій, що зумовлюють формування і розвиток вогнищ напруженості;

– здійсненні короткострокового прогнозування розвитку найважливіших процесів у трудовій сфері;

– оцінці ефективності й повноти реалізації законів та інших нормативно-правових актів з соціально-трудових питань.

Таким чином, моніторинг ґрунтується на вирішенні трьох основних груп завдань: методичних, наукових та інформаційних [2].

Методичні завдання моніторингу – це розробка наукових основ, структури і системи показників моніторингу, методів побудови вибірки та інструментарію, що дають змогу отримувати надійні результати дослідження.

Наукові завдання – відслідковування і аналіз конкретних зрушень в соціально-трудовій сфері суспільства (вивчення трудових відносин, рівня та якості життя населення, оцінок, установок і поведінки людей, змін у соціальній структурі суспільства, розробка прогнозів тощо).

Інформаційні завдання – забезпечення достовірною, науковою, об’єктивною інформацією, споживачами якої має стати найширше коло науковців і керівників усіх рівнів.

Концепція моніторингу соціально-трудової сфери включає визначення [2]:

• напрямів моніторингу;

• статистичних і соціологічних показників, які характеризують стан соціально-трудової сфери;

• принципів формування репрезентативної вибірки об’єктів дослідження;

• принципів побудови організаційно-технологічної схеми моніторингу соціально-трудової сфери;

• переліку організацій, міністерств та відомств, які повинні брати участь у здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери.

Соціально-трудові процеси протікають в двох площинах: у сфері виробництва та в середовищі проживання людини. Відповідно об’єктом дослідження соціально-трудового моніторингу мають стати: підприємства й організації, де люди працюють; території, де люди проживають і розташовані підприємства; спільноти, в які люди об’єднуються. Всі параметри соціально-трудової сфери можливо всебічно оцінити тільки за комплексного підходу, коли за об’єкт дослідження беруться не тільки окремі людські спільноти, підприємства й організації, але і міста, райони, області, країна в цілому.

Отже, основними напрямами моніторингу соціально-трудової сфери є ключові проблеми, які є найактуальнішими на сучасному етапі. Серед них передусім слід виділити такі: соціально-демографічні та міграційні процеси; зайнятість, ринок праці, безробіття; соціально-трудові процеси на підприємствах; умови та охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-психологічний клімат у трудових колективах; задоволеність соціально-трудовими відносинами. Ці основні напрямки визначаються соціальною політикою, яка проводиться на державному рівні (табл. 13.1).

Таблиця 13.1 – Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери

Рівень	Напрями моніторингу
Державний та регіональний	міграційні та соціально-демографічні процеси; структура зайнятості, тенденції руху зайнятих, стан системи підготовки і перепідготовки кадрів; проблеми і тенденції розвитку безробіття, у тому числі прихованого; умови та охорону праці; доходи і рівень життя населення, його соціальне самопочуття і т. ін.
Рівень підприємств, установ, організацій	зайнятість – рух персоналу, підготовку і перепідготовку кадрів, зміни чисельності та структури зайнятих і т. д.; умови та охорону праці – стан виробничого середовища на підприємстві, масштаби зайнятості на шкідливих і тяжких фізичних роботах, рівень виробничого травматизму тощо; оплата праці й форми соціальної підтримки працівників, рівень середньомісячної заробітної плати працівників різних категорій, структура і масштаби грошових виплат працівникам підприємств у формі премій, матеріальної допомоги, доплат і т. д.; стан трудових відносин – кількість трудових спорів, їх причини, кількість урегульованих трудових спорів без звернення у виші інстанції, міра виконання трудових договорів, стан страйкового руху тощо.

В.М. Гриньова пропонує систему індикаторів стану соціально-трудових відносин, яка складається з чотирьох розділів відповідно до змісту та структури Генеральної угоди (рис 13.1). Проте інформаційне наповнення такої системи суттєво обмежується можливостями офіційної статистики.

Джерелами інформації для моніторингу соціально-трудової сфери України є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови праці на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Показники, що використовуються, мають бути реальними, вірогідними та загальновизнаними. У моніторингу використовуються, здебільшого, комплексні показники, які складаються з окремих статистичних даних. Для моніторингу соціально-трудової сфери статистика необхідна, але її недостатньо, необхідні також дані експертів – керівників і спеціалістів та дані працівників підприємств і організацій, які збираються в ході соціологічних обстежень.

Рисунок 13.1 – Система індикаторів стану соціально-трудової сфери в країні та регіоні [1]

Коротку характеристику основних джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини подано у таблиці 13.2.

Таблиця 13.2 – Джерела інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини

Джерело	Коротка характеристика	Переваги	Недоліки
Адміністративна статистика	Це стандартизовані дані статистичної звітності підприємств та організацій, державної служби зайнятості та інших суб’єктів	порівняна дешевизна; постійність інформації, яка дає змогу стежити за тривалістю та динамікою процесів з початку їх обліку; можливість отримання інформації по конкретних групах сукупності без похибки у вибірці	охоплення зареєстрованого контингенту тільки формально, відповідно до прийнятих правил; залежність від змін у правилах реєстрації (законодавства, правил виплати допомоги тощо); неможливість отримати комплексну інформацію щодо індивідуального об’єкта.

Продовження таблиці 13.2

Адміністративна статистика	Це стандартизовані дані статистичної звітності підприємств та організацій, державної служби зайнятості та інших суб’єктів економічної діяльності, органів державного управління	порівняна дешевизна; постійність інформації, яка дає змогу стежити за тривалістю та динамікою процесів з початку їх обліку; можливість отримання інформації по конкретних групах сукупності без похибки у вибірці	охоплення зареєстрованого контингенту тільки формально, відповідно до прийнятих правил; залежність від змін у правилах реєстрації (законодавства, правил виплати допомоги тощо); неможливість отримати комплексну інформацію щодо індивідуального об’єкта.
Вибіркові обстеження домогосподарств	Дослідження у вигляді опитування з високою мірою регулярності – раз на рік, на півроку чи на квартал	визначення статусу зайнятості відповідає прийнятим міжнародним стандартам та визначенням; обстеження дає інформацію про весь контингент, що вивчається; результати досліджень різних періодів є порівняльними між собою; надається велика кількість додаткової інформації; отримується комплексна інформація щодо індивідуального об’єкта, що дає змогу досліджувати взаємозв’язки різних характеристик; може здійснюватись незалежно від інших, не потребує адаптації до існуючих статистичних систем чи їх зміни	використання вибірки мало підходить для аналізу даних на окремій місцевості, оскільки з розбиванням вибірки підвищується її похибка; необхідність вкладення великих коштів та зусиль зумовлює здійснення такого дослідження не частіше, ніж раз на квартал, а адміністративні джерела здатні давати більш оперативні дані; непостійність вибірки утруднює отримання даних за тривалий період спостереження.
Переписи населення	Повне охопленні досліджуваної сукупності населення переписом, на відміну від вибіркових досліджень домогосподарств	дає змогу отримати всеосяжну інформацію про населення; можливість регіонального та міжрегіонального аналізу отриманої інформації; отримання повної, без похибок, інформації по всіх територіально-адміністративних одиницях.	масштаби перепису не дають змогу здійснювати його часто, звичайно він проводиться раз на десять років; значна вартість проведення.

Продовження таблиці 13.2

Вибіркові обстеження підприємств	Надають інформацію про трудову діяльність з погляду виробничих процесів.	аналіз взаємозв’язку зайнятості, відпрацьованого робочого часу та отримання винагороди; вибірковість дослідження, яке можна здійснювати за певними економічними секторами.	не дають змоги проаналізувати неформальний ринок праці; не дають повного уявлення про трудову діяльність працівника, оскільки обмежують її підприємством та не фіксують вторинну зайнятість, якщо вона не пов’язана з цим самим підприємством.
Вибіркові обстеження підприємств	Надають інформацію про трудову діяльність з погляду виробничих процесів.	аналіз взаємозв’язку зайнятості, відпрацьованого робочого часу та отримання винагороди; вибірковість дослідження, яке можна здійснювати за певними економічними секторами.	не дають змоги проаналізувати неформальний ринок праці; не дають повного уявлення про трудову діяльність працівника, оскільки обмежують її підприємством та не фіксують вторинну зайнятість, якщо вона не пов’язана з цим самим підприємством.
Соціологічні обстеження	Аналіз соціальних явищ за допомогою соціологічних методів	дають змогу систематизувати факти про процеси, відносини, взаємозв’язки, залежності, щоб робити обґрунтовані висновки і рекомендації	необхідність вкладення великих коштів та зусиль

На основі моніторингу соціально-трудових відносин розробляються прогнози, які поділяються на групи відповідно до якісного змісту, окремих елементів і напрямів відтворення, а також за способами і методами прогнозування [1].

Залежно від рівня агрегування показників розрізняють прогнози макроекономічні макроструктурні (укрупнені галузеві) і галузеві.

Макроекономічні прогнози охоплюють прогнози трудових ресурсів держави в цілому.

Макроструктурні прогнози трудових ресурсів визначаються за галузями народного господарства.

Галузеві прогнози розробляють для окремих галузей економіки.

Система прогнозів за проблемною ознакою має передбачати: прогнози наслідків від реалізації окремих рішень управлінських органів ти можливого і ймовірного настання певних подій у країні.

Залежно від розрахованого періоду дії є оперативні, коротко-, середньо- і довготермінові економічні прогнози. Вони відрізняються як за тривалістю прогнозування, так і за його ймовірністю. Чим більший період прогнозування, тим меншою є його точність, тим важче уникнути невизначеності, а отже, тим нижча ймовірність його реалізації. У соціально-трудових прогнозах використовують такий часовий масштаб: короткотермінові – до одного року, середньотермінові – до п’яти і довготермінові – понад п’ять років.

Державний прогноз соціального розвитку України – це система кількісних показників та якісних характеристик населення країни, що охоплює формування структури населення та соціальної інфраструктури. Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої соціально-трудової політики в перспективі.

Державні прогнози соціального розвитку розробляють на довго-, середньо- і короткотермінові періоди в цілому по Україні, регіонах та галузях економіки. Їх використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.