1.3 Формування методу соціально-трудових відносин

Характеризуючи методологію вивчення дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини» слід зауважити, що слово «методологія» має два значення: 1) вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу і 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються певною наукою відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.

Стосовно першого значення сутність методології економіки праці полягає у дослідженні найважливіших наукових положень, обумовлених об’єктивними законами розвитку виробництва, праці й суспільства в соціально орієнтованій ринковій економіці, виборі для цього наукового методу пізнання, врахуванні цих положень при прийнятті рішень у сфері праці та соціально-трудових відносин. У зв’язку з цим доцільно виділити три важливих положення:

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретного завдання. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт і умова майбутніх досліджень.

Розрізняють загальнонаукові та конкретно-наукові методи наукового пізнання:

Загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, історичний метод.

Аналіз (від грец. analysis) – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета шляхом мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз продуктивності праці службовців проводиться по банку в цілому і по кожному підрозділу окремо. У наукових дослідженнях при комплексному вивченні діяльності галузі в цілому, визначенні пропорцій розвитку галузей економіки тощо широко застосовується системний аналіз, який являє собою вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об’єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функціонування.

Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З огляду на цей принцип треба вивчити кожний елемент системи у його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку загалом, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування. (Емерджентність (англ. emergence – виникнення, поява нового) в теорії систем – наявність в будь-якої системи особливих властивостей, не властивих її підсистемам і блокам, а також сумі елементів, не пов’язаних системоутворюючими зв’язками; неможливість об’єднання властивостей системи до суми її компонентів).

У таблиці 1.1 наведені основні властивості, які повинні бути притаманні будь-якій системі на будь-якому рівні.

Таблиця 1.1 – Характеристика основних властивостей систем

Властивість	Характеристика
Емерджентність	Її властивість як цілого принципово не зводиться до суми властивостей складових елементів, оскільки в будь-якої системи виникають особливі властивості, якими не характеризуються її окремі підсистеми і блоки, а також елементи, не пов’язані системо утворюючими зв’язками
Обмеженість	Система відділена від навколишнього середовища певними межами
Структурність	Поведінка системи обумовлена не стільки особливостями окремих елементів, скільки властивостями її структури
Взаємозалежність із середовищем	Система формує й проявляє властивості в процесі взаємодії із середовищем
Ієрархічність	Підпорядкованість елементів у системі
Множинність описів	Через складність пізнання системи вимагає множинності її описів
Самоуправління або управління	Наявність мети існування системи

Синтез (від грец. synthesis – поєднання, з’єднання, складання) – метод вивчення об’єкту у його цілісності, в єдиному і взаємному зв’язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов’язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв’язок і пізнати предмет як єдине ціле (продуктивність праці службовців банку).

Індукція (від лат. inductio – наведення, побудження) – метод дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів формується на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини. Наприклад, так вивчаються фактори, які негативно впливають на продуктивність праці по кожному окремому банку, а потім узагальнюють по банківській системі, до складу якого входять ці банки.

Дедукція (від лат. deductio – виведення) – метод логічного висновку від загального до окремого; виведення на підставі законів логіки однієї думки із іншої прийнятої за істинну.

Аналогія (грец. analogia – відповідність, подібність) – метод наукового дослідження, завдяки якому досягається пізнання одних предметів і явищ на основі їх подібності з іншими. Він ґрунтується на подібності деяких сторін різних предметів і явищ.

Моделювання – метод наукового пізнання, що ґрунтується на заміні предмета або явища, які вивчаються на їх аналог, модель, що містить істотні риси оригіналу. В економічних дослідженнях широко застосовується економіко-математичне моделювання (коли модель та його оригінал описуються тотожними рівняннями).

Абстрагування (від лат. abstrahere – відволікати) – метод відволікання, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку. Він застосовується в економічних дослідженнях для перспективного планування, коли на основі вивчення діяльності суб’єктів господарювання за минулий період прогнозується розвиток галузі або регіону на майбутній період.

Конкретизація (від лат. concretus – густий, твердий) – метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв’язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку. Так, перспективи розвитку галузі визначають на підставі конкретних розрахунків впровадження нової техніки і технологій, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів та ін.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування й розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. Даний метод дослідження використовується переважно у суспільних науках. У прикладних - він застосовується, приміром, при вивченні розвитку та формування тих чи тих галузей науки і техніки.

Конкретно-наукові або емпіричні методи включають теоретичні та емпіричні прийоми досліджень.

1. Теоретичні прийоми – використання існуючих теорій, а також створення нових теорій, притаманних певній науці. До них належать: формалізація, гіпотетичний і аксіоматичний методи, створення теорії.

Формалізація (від лат. formula – форма, певне правило) – метод дослідження об’єктів, подання їх елементів у вигляді спеціальної символіки, наприклад, собівартості продукції – формулою, де за допомогою символів показано статті витрат.

Гіпотетичний метод (від грец. hipotheticos – побудований на гіпотезі) ґрунтується на гіпотезі, науковому припущенні, висунутому для пояснення певного явища, яке потребує перевірки та теоретичного обґрунтування, щоб стати достовірною науковою теорією. Він застосовується при дослідженні нових економічних явищ, які не мають аналогів (вивчення ефективності нових машин і устаткування; собівартість нових видів продукції та ін.).

Аксіоматичний метод передбачає використання аксіом, що є доведеними науковими знаннями, які застосовуються у наукових дослідженнях як відправні початкові положення для обґрунтування нової теорії. Передусім це стосується використання економічних законів у наукових дослідженнях, що є аксіоматичними знаннями наукової теорії, які використовуються для подальшого розвитку науки.

Створення теорії – узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних закономірностей у поведінці об’єктів, що вивчаються, а також поширення результатів дослідження на інші об’єкти і явища, які сприяють підвищенню надійності проведеного експериментального дослідження.

2. Емпіричні прийоми, за якими проводяться конкретно-наукові дослідження (емпіричні), формуються на основі загальнонаукових методів і відображають особливості тієї науки, завдяки якій вони створені. Це спостереження, експеримент і впровадження результатів дослідження у практичну діяльність.

Спостереження – апробація обґрунтування висунутих гіпотез або проміжних результатів дослідження з використанням аксіоматизованих знань про об’єкт, а також практики його функціонування (хронометраж, анкетування, експрес-діагностика та ін.).

Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) - науково поставлений дослід відповідно до мети дослідження для перевірки результатів теоретичних досліджень.

Проводиться в умовах, які дають змогу спостерігати за розвитком явища і відтворювати його у заданих умовах, наприклад проведення експерименту у окремій галузі економіки щодо застосування «ноу-хау».

Впровадження результатів дослідження у практичну діяльність – методичні прийоми реалізації результатів наукового дослідження у практичну діяльність людей (удосконалення технологічного процесу, менеджменту, маркетингової діяльності та ін.).