10.4 Регулювання оплати праці

Під організацією заробітної плати розуміємо її побудову, тобто приведення її елементів в певну систему, що забезпечує взаємозв’язок кількості й якості праці з розмірами заробітної плати [2].

Важливим елементом організації заробітної плати є її договірне регулювання – основна складова система соціального партнерства (рис. 10.8).

Сутність системи соціального партнерства в Україні щодо договірного регулювання оплати праці зводиться до наступного. Генеральна угода на державному рівні включає такі складові: розмір прожиткового мінімуму і мінімальних соціальних нормативів; мінімальні соціальні гарантії в сфері оплати праці й доходів усіх груп і верств населення; умови зростання фондів оплати праці та міжгалузеві співвідношення в оплаті праці. Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми щодо нормування й оплати праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації та мінімальних розмірів доплат і надбавок та ін. [3].

Угоди на регіональному рівні регулюють вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги. Єдиний нормативний документ (акт) на рівні підприємства, який закріплює всі умови і розміри оплати праці,– це колективний договір.

При організації заробітної плати на підприємстві зачіпляються нагальні інтереси як найманих працівників, так і роботодавців. У демократичному суспільстві обидві сторони повинні мати рівні права у вирішенні питань оплати праці. Тому колективні угоди між адміністрацією підприємства (як представником роботодавця) і профспілкою (як представником працівників) стають у ринкових умовах найдієвішою формою регулювання трудових відносин, у тому числі з питань заробітної плати. Умови праці, зафіксовані у колективному договорі (умови оплати праці, тривалість відпустки, робочий час, додаткові соціальні пільги тощо), дозволяють роботодавцю наперед планувати витрати виробництва та очікуваний прибуток, а для працівників є гарантією задоволення їхніх інтересів [2].

В економічній системі, що ґрунтується на ринкових відносинах, втручання держави в організацію заробітної плати повинне мати переважно непрямий характер і соціально орієнтовану спрямованість. Регулюючий вплив держави повинен бути спрямований на забезпечення соціальних гарантій і умов для заробітку потрібних коштів з метою підвищення ефективності використання праці, узгодження і рівноправної реалізації інтересів всіх учасників трудових відносин [2].

Рисунок 10.8 – Напрями регулювання заробітної плати в Україні

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників [16].

Одним з основних елементів державного регулювання заробітної плати є визначення і гарантування мінімального її рівня. Нижче нього оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт) не може проводитися. До неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, прожиткового мінімуму, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості [16].

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари й тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [14].

До державних норм і гарантій в сфері оплати праці належать також норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах [16].

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку [13]. Індексація грошових доходів населення – механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг [15].

Отже, за своєю сутністю індексація є збільшенням доходів громадян на таку величину, яка б відшкодувала їм підвищення рівня цін. Індексації підлягають грошові доходи населення, що отримані в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Індексація зарплати проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін, що перевищує поріг інфляції, законодавчо встановлений у розмірі 101 %. Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, публікується в офіційних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи населення в межах прожиткового мінімуму, установленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Доходи, що перевищують прожитковий мінімум, не індексуються.

Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіду, науково-методичному забезпеченні формування і оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.

Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам.