10.2 Форми та системи оплати праці

Форми і системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: почасову і відрядну (рис. 10.6).

Рисунок 10.6 – Форми та системи оплати праці [6]

При почасовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки [2].

Системи заробітної плати характеризують взаємозв’язок елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій (табл. 10.1).

Таблиця 10.1 – Основні системи оплати праці

Система оплати праці	Формула	Умовні позначення
Системи почасової форми оплати праці
Проста почасова (ЗПП)	ЗПП = С × Ч	С – тарифна ставка, що відповідає присвоєному працівникові тарифному розряду; Ч – відпрацьований час.
Почасово-преміальна (ЗППР)	ЗППР = С × Ч + П	П – премія за досягнення певних кількісних або якісних показників.
Оплата праці за місячними посадовими окладами, у т.ч.
проста (ЗПМОП)	ЗПМОП = О	О – оклад працівника.
преміальна (ЗПМОПр)	ЗПМОПр = О + П
Системи відрядної форми оплати праці
Проста відрядна (ЗВ)	ЗВ = К × Ц	К – кількість виробленої продукції; Ц – ціна одиниці продукції.
Відрядно-преміальна (ЗВП)	ЗВП = К × Ц + П
Відрядно-прогресивна (Зпрог)	Зпрог = Н0 × Ц0 + НП × ЦП	Н0 – норма виробітку; НП – понаднормовий виробіток; Ц0 – звичайні розцінки; ЦП – прогресивно зростаючі розцінки.
Непряма відрядна (ЗНВ)	ЗНВ = С × Ч × КВН	КВН – коефіцієнт виконання норм.
Акордна	розмір заробітку встановлюється за виконання всього комплексу робіт із визначенням терміну виконання
Акордно-преміальна	передбачає також премії за якісне або дострокове виконання робіт
Відсоткова	встановлюється як частка (відсоток) певних показників (результатів роботи, що заохочуються – виторгу, товарообігу, доходу, прибутку тощо)

Відрядні системи заробітної плати доцільно застосовувати в таких умовах [2]:

• можливість точного кількісного обліку результатів праці;

• відсутність впливу на результати чинників, які не залежать від трудових зусиль працівника;

• реальна можливість працівника своїми зусиллями збільшувати результати роботи;

• необхідність стимулювати зростання обсягів виробництва або скорочувати чисельність працівників за рахунок інтенсифікації праці;

• відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції, дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність використання сировини, матеріалів, енергії.

За відсутності таких умов доцільніше застосовувати почасові системи заробітної плати. Слід підкреслити, що за почасової форми заробітної плати умовою отримання заробітку за фактично відпрацьований час повинно бути виконання певного обсягу роботи, який встановлюється нормованим завданням. Широке застосування почасової оплати вимагає також чіткої організації забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, енергією, технічним обслуговуванням, інформацією тощо.

Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт [13]. Доцільно застосовувати колективні форми оплати праці там, де об’єднання працівників у трудовий колектив обумовлене технологічно, тобто для виконання одного технологічного комплексу необхідні колективні зусилля всіх працівників, а кінцеві результати виробництва є безпосереднім результатом їхньої праці. Найчастіше колективний заробіток розподіляється між членами бригади із врахуванням коефіцієнтів трудової участі (КТУ), які встановлюються в кінці кожного місяця активом бригади або на загальних зборах. При визначенні КТУ слід враховувати продуктивність праці, якість продукції, дотримання трудової і виробничої дисципліни, виконання службових обов’язків тощо [2].

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці [13].

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється [16].

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата [13].

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників залежно від їх кваліфікації. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна система оплати праці включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) (рис. 10.7).

Рисунок 10.7 – Формування заробітної плати працівника [7]

Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації.

Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу.

Кожному кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду. Тарифний коефіцієнт робітника першого розряду завжди дорівнює одиниці, а його тарифна ставка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати [13]. Кількість кваліфікаційних розрядів і коефіцієнтів визначається складністю виробництва і робіт, що виконуються, і обумовлюється в колективному договорі.

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, який вміщує загальногалузеві кваліфікаційні характеристики. В них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки керівників, спеціалістів і технічних виконавців.

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов’язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді [13].

Особливістю застосування на підприємстві схеми посадових окладів є розробка штатного розкладу – внутрішнього нормативного документа, де вказаний перелік посад, що є на цьому підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів.

В останні роки на підприємствах як виробничої, так і невиробничої сфери замість роздільного формування системи тарифних ставок робітників і посадових окладів службовців почали застосовувати єдині тарифні сітки, які містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій працівників і побудовані на єдиній методичній основі [3]. Переваги тарифного регулювання і індивідуального підходу до встановлення розміру заробітної плати на основі оцінки індивідуальних результатів праці та професійно-ділових якостей працівників поєднує єдина гнучка тарифна система. Індивідуалізація забезпечується встановленням «вилки» тарифних ставок (окладів) за кожним розрядом.

Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним документом. Більшість з них регламентується трудовим законодавством, деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві.

Надбавки пов’язані з якістю конкретного працівника і носять чітко виражений стимулюючий характер. Основні їх види такі [2]:

• за високу професійну майстерність робітників;

• за високі досягнення в праці спеціалістів;

• за вислугу років;

• за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;

• за знання і використання в роботі іноземних мов.

Доплати пов’язані з характеристикою сфери трудової діяльності і носять компенсаційний характер. Основні з них такі [2]:

• за високу інтенсивність праці (наприклад, на конвеєрах);

• за роботу в наднормовий час;

• за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон обслуговування;

• за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників;

• на період освоєння нових норм трудових затрат;

• за роботу у вихідні і святкові дні, що є робочими за графіком;

• за роботу в нічний час;

• за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної роботи;

• за роз’їзний характер роботи та ін.

Особливо важливим є питання вибору й обґрунтування показників та умов преміювання. Умови і показники преміювання розподіляються на основні й додаткові. Основними вважаються показники й умови, досягнення яких має вирішальне значення для розв’язування проблем, що стоять перед колективом або окремим працівником. Додаткові показники й умови преміювання мають стимулювати інші, менш значущі аспекти діяльності.

У практиці роботи підприємств найчастіше використовують такі варіанти організації преміювання спеціалістів і службовців функціональних підрозділів [3]:

1. за показниками, що характеризують результати роботи певного підрозділу, з використанням як додаткових показників основних результатів діяльності підприємства в цілому;

2. за показниками, що відображають основні результати діяльності підприємства, з використанням як додаткових показників роботи певного підрозділу;

3. за показниками преміювання, що відображають результати роботи як даного підрозділу, так і підприємства в цілому.

На практиці все більшого поширення набувають безтарифні системи оплати праці. Спільним для безтарифних систем оплати праці є таке [2]:

1. працівникам гарантується лише мінімальний обов’язковий рівень заробітної плати, існування якого обумовлене законодавством про мінімальну заробітну плату. Цей обов’язковий гарантований рівень може бути однаковим для всіх працівників, а може відрізнятися залежно від їхньої кваліфікації та відповідальності робіт, але в будь-якому випадку він, з одного боку, не може бути нижчим офіційно встановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого, повинен становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

2. спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї вираховується сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок (він повинен становити більшу частину) розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами;

3. у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати ставляться всі працівники підприємства, незалежно від категорії і посади. Правила розподілу колективного заробітку складаються так, щоб зацікавлювати кожного працівника в покращанні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Оскільки таке покращання в принципі не обмежене, то і можливості зростання індивідуального заробітку також не обмежені;

4. найважливішою проблемою є розробка правил розподілу колективного заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на покращання саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату.

Як бачимо, основна перевага безтарифних систем оплати праці полягає у оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної зацікавленості в покращанні результатів роботи. Заробіток кожного працівника рівною мірою залежить і від розміру «пирога», який є результатом спільної роботи і буде ділитися між усіма членами колективу, і від його частки в цьому поділі, яка залежить від індивідуальних результатів праці.