8.2 Сутність та методи нормування праці.

У ринкових умовах науково обґрунтоване нормування праці стає одним з найдієвіших засобів забезпечення конкурентоспроможності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже – зниженню собівартості продукції і підвищенню ефективності господарювання.

Нормування праці – це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання [2].

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв’язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Для раціональної організації виробництва використовують систему норм праці, яка відображає різні сторони трудового процесу.

Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Завжди потрібно орієнтуватися не на проміжні, а на кінцеві результати діяльності, тобто при нормуванні праці слід враховувати взаємозалежність витрат на різні види ресурсів. Майже завжди зменшення трудомісткості продукції потребує додаткових витрат на автоматизацію обладнання, оновлення приладів та інструментів, прогресивну технологію тощо. Тому мінімізація норм витрат праці не повинна бути самоціллю, а має розглядатися в комплексі завдань підвищення кінцевої ефективності діяльності підприємства. Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам [2].

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об’єктів нормування праці. Як видно з рисунку 8.1, основними об’єктами організації та, зокрема, нормування праці виступають трудовий процес і його елементи, порядок і умови виконання часткових трудових процесів, взаємодія виконавців та їх груп із засобами праці.

Трудовий процес – це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів в потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною [2]. Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та ін.

Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Класифікація норм праці наведена на рисунку 8.4.

Рисунок 8.4 – Складові норм праці

Норма часу – це кількість робочого часу, об’єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах.

Норми виробітку – це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах (табл. 8.4).

Норма обслуговування – це кількість виробничих об’єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма часу обслуговування – це час, встановлений на обслуговування одного конкретного об’єкта. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування існує обернено пропорційна залежність.

Норма чисельності – це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Таблиця 8.4 – Формули для розрахунку норм праці

Назва норми	Формула для розрахунку	Умовні позначення
Норма виробітку (Нвир)		Тзм – робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць; Нч – норма часу на одиницю продукції в хвилинах.
Норма часу (Нч) на виготовлення одиниці продукції	Нч = Топ + Торм + Твоп + Тпр + Тпз	Топ – затрати оперативного часу; Торм – витрати часу на обслуговування робочого місця; Твоп – перерви на відпочинок і особисті потреби; Тпр – регламентовані перерви з організаційно-технічних причин; Тпз – витрати підготовчо-заключного часу.
Норма обслуговування (Нобсл)		Тзм – робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць; Нч.обсл – норма часу обслуговування.
Норма часу обслуговування (Нч.обсл)		Нч – норма часу на виконання одиниці обсягу робіт з обслуговування; Ор – кількість одиниць обсягу роботи з обслуговування одиниці обладнання, робочого місця; К – коефіцієнт, який враховує виконаній робітником допоміжних, не властивих йому функцій, не врахованих нормою часу.

Норма підлеглості – це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Нормовані завдання – це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але і у нормо-годинах.

Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяють і дві групи об’єктів нормування праці [2]:

1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;

2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими [2].

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:

Час роботи і час перерв у роботі (рис. 8.5):

1. Час роботи (Тр) – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:

1.1. Час підготовчо-завершальної роботи (Тпз), що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов’язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

1.2. Час оперативної роботи Топ витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

1.2.1. Основний час То – час безпосереднього перетворення предмета праці;

1.2.2. Допоміжний час Тд – час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.3. Час обслуговування робочого місця складається з:

1.3.1. Часу організаційного обслуговування Торг що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням змінного завдання;

1.3.2. Часу технічного обслуговування Ттех, що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням даної конкретної роботи.

2. Час перерв Тп – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:

2.1. Час регламентованих перерв Тпр – заздалегідь передбачений, об’єктивно необхідний. До нього належать:

2.1.1. Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва Тпт.

2.1.2. Час перерв, обумовлених трудовим законодавством Тзак;

2.1.3. Час на відпочинок та особисті потреби Твоп.

2.2. Час нерегламентованих перерв Тпн складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

2.2.1. Час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва Тпнт, наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

2.2.2. Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Тптд – запізненнями, прогулами тощо;

2.2.3. Час відпусток з дозволу адміністрації Тпв.

Рисунок 8.5 – Логіко-структурна схема змінного робочого часу [2]

Нормований та ненормований робочий час (рис. 8.6).

1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об’єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають нормуванню. Це таке:

1.1. Час продуктивної роботи Трп.

1.2. Час регламентованих перерв Тпр.

2. Ненормований робочий час не є об’єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми. Це таке:

2.1. Час непродуктивної роботи Трн.

2.2. Час нерегламентованих перерв Тпн.

Рисунок 8.6 – Структура нормованого і інформованого робочого часу

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографії робочого дня і хронометражні спостереження (рис. 8.7).

Рисунок 8.7 – Методика вивчення затрат робочого часу [5]

Фотографія робочого часу – це вивчення шляхом спостереження і вимірювання всіх витрат часу протягом робочої зміни або її частини. Основне завдання фотографії робочого часу – виявлення протягом зміни причин, що зумовлюють втрати [3].

Хронометраж – це точне вимірювання часу, який витрачається на окремі прийоми і рухи при виконанні виробничих операцій. Він ґрунтується на розчленуванні трудових операцій на мікропроцеси і використовується для аналізу прийомів праці і визначення тривалості елементів операцій, що повторюються [3].

Основні показники, що використовуються для аналізу виконання норм часу наведено у таблиці 8.5.

Таблиця 8.5 – Показники використання фонду робочого часу

Назва показника	Формула для розрахунку	Умовні позначення
Коефіцієнт використання робочого часу (Кврч)		Tо – затрати оперативного часу; Тд – допоміжний час; Торм – витрати часу на організацію робочого місця; Тпт – час регламентованих перерв з організаційно-технічних причин; Тпз – підготовчо-заключний час.
Коефіцієнт втрат робочого часу (Квтрат)		Тптт – витрати часу, пов’язані з недоліками в техніці й технології; Тпд – витрати часу внаслідок порушень трудової дисципліни; Тзм – робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць).
Резерви зростання продуктивності праці (ППзаг)		Топн та Топф – нормативний та фактичний оперативний час відповідно.
Коефіцієнт стійкості ряду (Кс)		Тmax та Tmіn – максимальний та мінімальний виміри показника в хроноряді.

Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці – вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив – це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма – це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.

У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними методами (рис 8.8).

Рисунок 8.8 – Класифікацій методів нормування затрат праці та способів встановлення норм [6]

Досвідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному – на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами [2].

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні [2].

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично-розрахунковим.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично-дослідним.