8.1 Суть, зміст і завдання організації праці.

Організація праці на підприємствах уже більше 100 років є предметом дослідження науки і практики. Теорії організації праці в своєму розвитку пройшли шлях від тейлоризму до сучасних концепцій «збагачення змісту праці», «гуманізації праці», «наукової організації праці» тощо. Разом з тим конкретне соціально-економічне завдання оптимізації організації праці є предметом щоденної практичної діяльності керівників і спеціалістів підприємств та організацій всіх форм власності та сфер діяльності.

Термін «організація» має декілька значень.

Перше значення – це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві – це система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці [2].

Друге значення терміна «організація» – це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв’язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні слово «організовування», але воно не поширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому значенні організація праці на підприємстві – це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов’язаних з ним взаємозв’язків працівників між собою та із засобами виробництва [2].

Ще одне значення терміна «організація» – це об’єднання людей що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. В цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів «господарюючий суб’єкт», «підприємство» з відтінком нематеріальної сфер діяльності такого підприємства.

Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов’язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології [2].

При проектуванні трудових процесів типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними, організаційними і психо-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персоналу, рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинне бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинне викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв [2] (рис.8.1).

Рисунок 8.1 – Організація праці та її характеристика [5]

Завдання вдосконалення організації праці різняться в залежності від виробничого рівня, на якому воно відбувається (табл. 8.1).

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи [5]:

– поділ і кооперація праці передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

– організація й обслуговування робочих місць – передбачає їх раціональне планування й оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; їх атестацію та раціоналізацію;

– покращення умов праці – сприяє зведенню до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

Таблиця 8.1 – Основні завдання вдосконалення організації праці

Рівень	Основні завдання
Макро-економічний	відвернення економічних і соціальних втрат; забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства; регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва; перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин;
Мікро-економічний	правильна розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій; спеціалізація і розширення зон обслуговування; кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов’язаних ділянках виробництва; технологічне і виробниче планування, нормування праці.
Конкретне робоче місце	впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій; правильне обладнання і планування робочих місць; рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами; створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

– зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

– організація добору персоналу та його розвиток – охоплює планування потреби її робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

– нормування праці передбачає розрахунок норм затрат праці на виробництво продукції й падання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

– раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці – здійснюється на основі узагальнення прогресивного досвіду; раціональним є такий спосіб роботи, котрий забезпечує мінімальні затрати часу;

– оптимізація режимів праці та відпочинку – досягається завдяки встановленню найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця; відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

– планування і облік праці;

– мотивація й оплата праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать [2]:

1) науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

2) система організації виробництва;

3) психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

4) фактори, пов’язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім’ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці – це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв’язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія і т. д.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці – це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства [2]:

1. Функціональний – поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямках: а) виділення в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців належать технічні виконавці, спеціалісти (фахівці і професіонали), керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо виробляють основну матеріальну чи нематеріальну продукцію підприємства) і допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників).

2. Технологічний – поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників згідно з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт;

3. Професійний – поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт.

4. Кваліфікаційний – поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї і тієї ж професії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображається у кваліфікації – якості роботи (праці) і лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації – розрядами, категоріями, класами тощо.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно пов’язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Розрізняють дві форми кооперації праці [3]: просту – об’єднується праця групи виконавців з метою виконання однорідної або однакової роботи; складну – запроваджується на спеціалізація праці робітників, які одночасно беруть участь у виконанні єдиного виробничого процесу.

На підприємствах застосовується індивідуальна та бригадна форми організації праці. Найбільш прогресивною формою організації праці є колективна (бригадна), яку застосовують в таких випадках: коли немає можливості розподілити між окремими виконавцями виробниче завдання; коли продуктивність праці основних робітників залежить від роботи допоміжних; коли робітники через виробничі умови не мають постійного робочого місця, а також важко визначити обов’язки кожного з них.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і високоякісної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальному нервовому напруженні працівника.

Робоче місце – це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Робоче місце як місце зайнятості людини визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці й відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний та ін.).

Класифікація робочих місць за різними ознаками представлена на рисунку 8.2.

Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів по їх оснащенню засобами і предметами праці, плануванню, розміщенню їх у певному порядку, обслуговуванню, атестації й раціоналізації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі [2].

Технологічне оснащення робочих місць – це оснащення його інструментами та пристроями.

До організаційної оснастки відносяться виробничі меблі, матеріали, шафи та тумбочки для зберігання інструменту, засоби сигналізації.

Рівень організації робочого місця залежить від його планування, найбільш раціонального просторового розміщення, обладнання, технологічної і організаційної оснастки, засобів зв’язку, предметів праці а також самого робітника [3].

Рисунок 8.2 – Класифікація робочих місць [5]

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (наладку, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське обслуговування (прибирання, чистка обладнання тощо) [2].

Важливу роль в раціональній організації трудових процесів і робочих місць відіграє атестація робочих місць. В ході атестації комплексно оцінюються технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості зростання фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дозволяє виявити відхилення від нормативних вимог або від конкретних потреб виробничого процесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця [3].

На основі аналізу атестації робочих місць проводиться їх раціоналізація.

Раціоналізація – це приведення в дію резервів покращання організації робочих місць, виявлених в ході атестації. Основною метою атестації і раціоналізації робочих місць, як і всіх заходів з їх організації, має бути підвищення ефективності праці, покращення умов праці та дотримання вимог щодо охорони і безпеки праці.

Умови праці – це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних (табл. 8.2) [2].

Таблиця 8.2 – Основні фактори формування умов праці на робочому місці

Група факторів	Основні фактори
Санітарно-гігієнічні	температура, вологість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.
Фактори безпеки	працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.
Інженерно-психологічні	комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.
Естетичні	краса виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.
Соціальні	взаємовідносини в трудовому колективі, стиль керівництва, місія і цілі підприємства та міра їх ідентифікації з інтересами працівника.

Необхідно зазначити, що вплив факторів виробничого середовища має психологічні і фізіологічні межі [1].

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому (табл. 8.3) [2].

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [16].

Таблиця 8.3 – Групи факторів виробничого середовища (за МОП)

Група факторів	Сутність
Фізичне зусилля	Пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо.
Нервова напруга	Складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров’я тощо.
Темп роботи	Кількість трудових рухів за одиницю часу.
Робоче положення	Положення тіла людини щодо засобів виробництва.
Монотонність роботи	Багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів.
Температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні	Розрізняють п’ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений знижений, середній, високий, дуже високий;
Забрудненість повітря	Вміст домішок в 1 куб. м або 1 літрі повітря і шкідливість їх для організму людини.
Виробничий шум	Частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах.
Вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці	Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні.
Освітленість у робочій зоні	Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча.

Охорона праці на підприємстві – це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров’я людини робіт) і санітарно-гігієнічних (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо) та навчально-інформаційних заходів, які забезпечують нормальні умови і безпеку праці [2].

Структурно-функціональна схема системи управління умовами, охороною та безпекою праці наведена на рисунку 8.3.

Самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні є страхування від нещасного випадку, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є [15]:

1. проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

2. відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

3. відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов’язків, надання їм соціальних послуг у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Рисунок 8.3 – Структурно-функціональна схема системи управління умовами, охороною та безпекою праці [6]

Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із [15]:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідно і його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Дисципліна праці є об’єктивно необхідною формою зв’язку між працівниками, що беруть участь у спільному процесі праці. Її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов’язаних між собою процесах праці, дотримувалися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки.

Хоча розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до все більш добровільних форм праці, однак у сучасних умовах ще існує нагальна необхідність застосовувати різноманітні методи зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні і моральні.

На практиці розрізняють різні види дисципліни залежно від того, ким вони встановлені і якої сфери людської діяльності стосуються правила, що складають зміст відповідної дисципліни. Крім трудової дисципліни, не можна обійтися без дисципліни виробничої, технологічної, фінансової, договірної та ін.

У вузькому розумінні трудова дисципліна трактується передусім як дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Точне виконання всіх вимог технології за кожним виробничим процесом складає дисципліну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових обов’язків, правильна експлуатація обладнання, дотримання правил охорони праці й техніки безпеки складають зміст виробничої дисципліни. У широкому розумінні дисципліна праці об’єднує перераховані вимоги і передбачає сумлінне виконання працівниками всіх своїх службових обов’язків.