7.3 Безробіття як соціально-економічне явище

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю [2].

Безробітні, у визначенні МОП, – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу [23].

В Україні не можуть бути визнані безробітними громадяни [23]:

віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);
які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;
які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.

Як представлено на рис. 7.4, за повнотою обліку безробітних розрізняють безробіття офіційне (зареєстроване державною службою зайнятості) і реальне (виявлене в результаті обстежень економічної активності населення.

За поширеністю розрізняють безробіття загальне (що охопило всю країну), галузеве (що виявляється у певній галузі), регіональне (поширене в певному регіоні). Часто класифікують безробіття і за соціально-професійним складом безробітних: професійне (за певною професією, наприклад безробіття серед шахтарів), етнічне (серед представників певної етнічної групи), молодіжне (серед громадян віком 15-28 років), жіноче, серед соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян передпенсійного віку, з великою перервою у трудовому стажі, багатодітних батьків і т. ін.).

За характером вияву розрізняють безробіття відкрите і приховане Останнє є важливою проблемою зайнятості в Україні (як і в інших постсоціалістичних країнах). Основна причина цього явища – спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв’язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон’юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або повинні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.

Рисунок 7.4 – Класифікація безробіття за різними ознаками [2]

Приховане безробіття існує в таких формах [2]:

надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату;
утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості;
оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;
наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв’язків, відсутність електроенергії тощо).

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття – вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру [22].

Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон’юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безробіття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім’ї, в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці.

Основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, які створюються цією працею. Оскільки з часом структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років). В результаті структура пропозиції праці не відповідає структурі попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов’язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати [2].

Різновидом структурного безробіття є технологічне, коли в результаті науково-технічного прогресу, появи нової високопродуктивної техніки різко зростає продуктивність праці працівників, у результаті чого частина з них стає зайвою. У той же час, поява виробництв, заснованих на використанні нової техніки й технології, приводить до зростання потреби в персоналі й знижує тиск на ринок праці [1].

Структурне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності працівників. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування працівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття буде у динамічній економіці завжди.

Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої ринкової економіки є свобода вибору працівниками роду діяльності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рішення, або підшукують роботу в зв’язку з закінченням терміну контракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрикційним (від латинського frіctіo – тертя), тому що відображає «неповороткість» ринку праці у зведенні вакантних робочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачувану і продуктивнішу роботу, що і підвищує їхній добробут, і збільшує користь для суспільства [2].

Розходження між «структурними» і «фрикційними» видами безробіття полягає у тому, що перший вид безробітних потребує обов’язкової додаткової підготовки або перенавчання, тоді як другий, за винятком осіб, які уперше шукають роботу, має всі навички для працевлаштування [1].

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, за визнанням більшості економістів, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динамічності ринку праці, структурне виникає з причин територіальної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття – це той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості. Його рівень постійно зростає в розвинених країнах, оскільки загальний високий рівень життя дає працівникам більше економічної свободи, включаючи і можливість довше перенавчатися або міняти роботу. На сьогодні цей рівень коливається в різних країнах від 3 до 7 % [2].

Необхідно зазначити, що існує декілька альтернативних концепцій визначення природного рівня безробіття [1]:

як рівень, за якого заробітна плата й інфляція викликані ростом цін;
як рівень, за якого кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних;
як рівень безробіття, за якого будь-яке збільшення сукупного попиту не призводить до подальшого скорочення числа безробітних;
як рівень, за якого відсоток безробіття залишається незмінним.

В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, в пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон’юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон’юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і «незнайденістю» робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди економічних криз рівень циклічного безробіття нерідко перевищує 10 %, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою [2].

Ще один вид безробіття – сезонне – викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове виробництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в «сезон» змінюється простоями в інший час. Відповідно працівники то масово набираються, то масово звільняються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно «міжсезонні» робочі місця [2].

У науці відсутній консенсус щодо визначення основної причини безробіття. Так, науковці виокремлюють такі концепції зайнятості (безробіття) [6]:

– класичну – представники цієї течії пояснюють причину безробіття завищеною заробітною платою; зменшення заробітної плати, на їхню думку, сприятиме усуненню безробіття;

– «стокгольмської школи» – економісти вбачають причину безробіття у зміні сукупного попиту на товари й послуги; щоб подолати безробіття, необхідно здійснювати державні заходи щодо стимулювання сукупного попиту на товари та послуги;

– структурного безробіття – причиною безробіття є негнучка структура ринку праці, що зумовлює нездатність робочої сили швидко реагувати па зміни в економіці; позбутися безробіття, за цією концепцією, можна за допомогою державних програм зайнятості та пільгового оподаткування;

– закону нагромадження – безробіття виникає тому, що в процесі нагромадження капіталу все менша його частина спрямовується для найму праці, а все більша – на засоби виробництва.

Кожна з названих концепцій безробіття ґрунтується на якомусь одному факторі, тому з’ясування реальної ситуації з безробіттям у країні можливе лише завдяки аналізу багатьох факторів, що його спричинюють (табл. 7.1).

Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття. Згідно із законом Оукена щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблизно на 2, 7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічно скорочення реального ВНП на 2 % збільшує кількість безробітних на 1 процентний пункт. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 процентний пункт над природним рівнем дає 2-2, 5 % втрати ВНП порівняно з потенційним [2].

Таким чином, із цього закону випливає, що певні темпи приросту ВНП необхідні-для того, щоб утримувати норму безробіття на попередньому рівні. Це пояснюється тим, що оскільки продуктивність праці постійно зростає, то, щоб зайняти ту саму кількість працівників за інших однакових умов, слід розширювати виробництво. З цих причин щорічно певна частина реального ВНП повинна використовуватися для створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття.

Таблиця 7.1 – Основні чинники формування безробіття

Група чинників	Основні чинники
Економічні чинники	структурні зрушення в економіці, які призводять до масштабних змін у структуpі й кількості попиту на робочу силу і мають особливо тяжкі наслідки в періоди стагнації або зниження ділової активності; зниження темпів економічного розвитку, що спричинюються до зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості чисельності працівників з кількістю робочих місць; недостатній сукупний попит; інфляція, яка виявляється в скороченні капітальних вкладів (зменшення інвестицій призводить до скорочення виробництва, а отже, і зайнятості), а також у зниженні реальних доходів населення, що зумовлює збільшення пропонування робочої сили за умови зниження попиту на неї; співвідношення цін на фактори виробництва, яке веде до переважання праце ощадних технологій; сезонні коливання виробництва, які викликають зміни в попиті на робочу силу; НТП, наслідки якого посилюють безробіття через комплексний вплив, котрий виявляється, по-перше, у впровадженні працеощадних технологій, автоматизації виробництва, що витискає велику кількість некваліфіковано ї праці; по-друге, в ускладненні виробництва, що неминуче спричинюється до спеціалізації, а отже, збільшення структурних диспропорцій між попитом і пропонуванням робочої сили.
Соціальні чинники	недосконале трудове законодавство як результат компромісу між вимогами працівників і профспілок, з одного боку, і державою – з другого, посилює негнучкість ринку праці, призводить до скорочення попиту на живу працю в підприємців, зменшуючи її питому вагу; трансфертні платежі, що впливають як на зниження, так і на підвищення безробіття; недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили; недостатній розвиток програм зайнятості; низький pівeнь і статус системи освіти, професійної підготовки і перепідготовки; брак інформації про вільні робочі місця; низька економічна активність різних груп населення.
Демографічні чинники	зміни в чисельності населення; зміни статево-вікової структури.