1.1 Праця як об’єкт вивчення курсу
Праця – це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і окремої людини особливо важливу роль, оскільки саме це поняття є невіддільним від людського життя. Змінюючи у процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Праця виступає однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації й самовдосконалення людини.
У науковій літературі не існує єдиного підходу щодо визначення сутності поняття «праця». Так, П. Ю. Буряк, Б. А. Карпінський, М. І. Григор`єва визначають працю як «цілеспрямовану діяльність людини, у процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу і використовує її з метою створення споживчих цінностей, необхідних для задоволення матеріальних потреб і створення духовних цінностей [3]», Шкільов О.В. та ін. [7] – як «свідому, цілеспрямовану, творчу діяльність людини через прикладання розумових та фізичних зусиль для перетворення ресурсів природи в матеріальні і духовні цінності під дією економічних стимулів та внутрішніх спонукань, як прояв людської особистості», В.В. Адамчук, О.В. Ромашов, М.Е. Сорокіна – як «целесообразную деятельность людей, направленная на создание материальных и культурных ценностей» [1].
Найбільш змістовним, на наш погляд, є визначення Д.П. Богині, О.А. Грішнової, які розглядають працю як свідому, цілеспрямовану, створюючу діяльність; прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; процес перетворення ресурсів природи в цінності і блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних), так і внутрішніх спонукань, нарешті, це вияв людської особистості [2]. У такому визначенні праця включає в себе, окрім традиційних видів людської діяльності, також творчі, інноваційні її види, метою яких є створення нових ідей, образів, методів, уявлень, технологій тощо.
Таким чином, основними критеріями, що відрізняють трудову діяльність, від нетрудової, виступають [11]:
зв’язок з творенням благ, тобто створення та нарощування матеріальних, духовних, побутових благ. Діяльність, не пов’язана зі створенням, не є працею. Навпаки – така діяльність пов’язана зі споживанням благ для відновлення працездатності, розвитку, відтворення життєдіяльності;
цілеспрямованість діяльності. Безцільна діяльність відношення до праці не має, так як це витрачання людської енергії, що не має позитивних наслідків;
легітимність діяльності. До праці відноситься тільки незаборонена діяльність, а заборонена, злочинна діяльність працею бути не може, оскільки спрямована на незаконне присвоєння результатів чужої праці і переслідується законом;
затребуваність діяльності. Якщо людина витрачає час і зусилля на виробництво виробу, яке виявилося нікому не потрібним, то таку діяльність не можна вважати затребуваною працею.
У наведених вище визначеннях праця розглядається як процес, вид діяльності людини. Існують також підходи до трактування праці як економічного ресурсу, що характеризується можливістю участі людини або групи людей у процесах виробництва благ та ресурсів [4].
Розглядаючи особливості праці як об’єкта дослідження і вивчення, необхідно звернути увагу на основні моменти [6]:
праця – це доцільна діяльність людей із створення благ і послуг, яка повинна бути ефективною, раціональною, економічно організованою;
праця є однією з основних умов життєдіяльності не тільки окремого індивіда, а й суспільства в цілому, фактором функціонування будь-якої організації (підприємства);
праця не може розглядатися як товар, оскільки товаром є не вона сама, а послуга праці;
в процесі праці формується система суспільних відносин, які є основою на рівні народного господарства, регіону, фірми й окремих індивідів.
Виділяють п’ять обов’язкових елементів праці [9]:
робоча сила;
засоби праці;
предмети праці;
технологія діяльності;
організація праці.
Робоча сила – економічно активне населення.
Предмет праці – річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об’єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність працівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей.
Засіб праці – те знаряддя, за допомогою якого працівник впливає на предмет праці, своєрідний провідник продуктивної дії людини на предмети і сили природи.
Технологія діяльності – встановлений порядок виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється.
Організація праці – система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок побудови та здійснення процесу праці.
Найбільш повно соціальна сутність праці розгортається в категоріях «характер праці» й «зміст праці».
Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою і являє собою сукупність якісно визначених трудових функцій, які спрямовані на виробництво споживчих цінностей, та характеризує конкретні види трудової діяльності в процесі виробництва.
При аналізі змісту праці враховують, що и процесі праці здійснюються такі функції (рис. 1.1) [9]:
логічна – пов’язана з визначенням цілі й підготовкою системи необхідних трудових операцій;
виконавська – приведення засобів праці у відповідність до поставлених завдань;
контрольно-реєстраційна – спостереження за технологічним процесом;
регулювання – коригування і уточнення заданих програм;
управлінська – реалізація планів для забезпечення оптимального функціонування системи загалом.
Рисунок 1.1 – Складові елементи категорій «зміст праці» та «характер праці» [9]
Характером праці вважають його соціально-економічні аспекти, що відтворюють тип суспільної організації праці й ставлення до неї працівників.
До показників характеру праці відносять:
форму власності;
ставлення працівників до праці;
відносини розподілу виготовлених продуктів і послуг;
ступінь соціальних розходжень у процесі праці.
Як самостійній економічній категорії праці притаманні кількісні й якісні характеристики. Кількісна характеристика праці полягає у тому, що вона є витратою певного обсягу енергії. З економічної точки зору кількісна характеристика праці проявляється в таких поняттях, як чисельність зайнятих, тривалість робочого дня, трудомісткість, інтенсивність праці тощо. Якісна характеристика праці проявляється в таких поняттях і категоріях, як складність роботи, професійна специфіка, якість кінцевих результатів праці (продукції, послуг), ефективність витраченої праці, відповідальність за трудову діяльність тощо.
Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці (рис. 1.2).
Рисунок 1.2 – Класифікація видів праці [8]
Тривалий час розглядаючи види праці, посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конкретна праця – це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв’язок у конкретному процесі праці. Результатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).
Абстрактна праця – це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між собою.
Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Генкін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен трудовий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регламентованої (α-праці), інноваційної, творчої (β-праці) і духовної (γ-праці).
Регламентованою (α-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об’єктивної можливості змінити цю технологію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає α-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регламентованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто α-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.
Інноваційною, творчою (β-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом β-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображаючи особистість автора.
Виділення α-праці та β-праці достатнє для аналізу праці в галузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяльності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі більшого значення набуває духовна складова діяльності людини.
Духовною (γ-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості (зосередження сил зла).
Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тобто внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення населення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя (рис. 1.3).
Рисунок 1.3. – Роль праці у розвитку людини і суспільства [6]
Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціальних, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забезпечити лише за рахунок: 1) збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів; 2) покращання використання природних і людських ресурсів; 3) покращання взаємовідносин між людьми.
Результат регламентованої (α-праці) – обсяг продукції – можна збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтенсивності роботи.
Результат інноваційної (β-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві загалом і на робочому місці зокрема.
Позитивна духовна (γ-праця) створює естетичні й правові умови для зростання продуктивності й покращання відносин між людьми.
Негативна γ-праця веде до деградації людини, природи й суспільства.
Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів.