6.3 Сегментація ринку праці

Необхідно зазначити, що поточний ринок праці не є простим арифметичним зіставленням кількості вільних робочих місць і вакансій із загальною кількістю незайнятих – на деякі вакансії можуть бути зайві претенденти, а на інші, навпаки, їх може не вистачити в певному районі, місті, області. Також неминучі розбіжності в якості робочої сили, що пропонується, та якості вільних робочих місць і вакансій у практичній діяльності. Таким чином, розмаїття пропонованих трудових послуг і робочих місць породжує сегментацію ринку праці. Фактично в економіці діє система багатьох більш або менш автономних взаємопов’язаних ринків праці.

Отже, сегментація ринку праці – це поділ робочих місць і працівників за об’єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами (табл. 6.1).

Таблиця 6.1 – Основні сегменти ринку праці

№	Класифікаційна ознака	Сегменти ринку праці
	З точки зору територіального підходу	внутрішній (місцевий, регіональний, національний); зовнішній (транснаціональний, світовий)
	За соціальною приналежністю	ринок робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці); ринок спеціалістів та менеджерів.
	За професійною приналежністю	Економістів, фінансистів, програмістів і т.д.
	За ланкою суспільного виробництва	внутрішньофірмовий; галузевий; національний; транснаціональний.
	За рівнем освіти робочої сили	з вищою освітою; з середньою освітою; з середньою та неповною середньою освітою.
	За характером зайнятості	з тимчасовою зайнятістю (погодинний, поденний, помісячний, сезонний); з постійною зайнятістю.
	За юридично-правовими аспектами	офіційний (зареєстрований, легальний); неофіційний (тіньовий, чорний, неформальний) ринок праці
	За характером взаємодії продавців та покупців	конкурентний; монополістичний; олігополістичний; монопсонічний; олігопсонічний; з двосторонньою монополією.

Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно з якою він поділяється на дві частини: первинний і вторинний.

Первинний ринок праці – це та його частина, яка об’єднує «престижні» роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю становища працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації і здатності до навчання від працівників.

Вторинний ринок праці – це та його частина, яка об’єднує «непрестижні» роботи і характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології тощо (табл. 6.2).

Таблиця 6.2 – Характерні риси первинного та вторинного ринків праці [14]

Параметр	Характеристика параметру
	Первинний ринок	Вторинний ринок
Основні фактори, що визначають рівень заробітної плати	Посада, стаж, рівень кваліфікації.	Продуктивність праці, дисциплінованість.
Особливості праці	Висококваліфікована, з творчим підходом до праці.	Виконавська, рутинна.
Ступінь відповідальності за кінцеві результати	Високий.	Низький.
Підтримка з боку профспілок	Значна.	Практично немає.
Характер зайнятості	Стабільний, довгостроковий.	Нестабільний, короткостроковий.
Режим роботи	Нормоване та ненормована тривалість робочого дня.	Неповний робочий день, сезонна або тимчасова робота.
Ступінь соціальної захищеності	Високий.	Низький.
Розмір коштів, спрямованих на професійну підготовку працівників	Великий.	Малий.
Можливість просування по службі	Значна.	Незначна.

Кожен різновид праці, професія, спеціальність, кожна особлива категорія працівників (наприклад, підлітки, студенти, пенсіонери, інваліди), кожен регіон мають свій певною мірою відокремлений від інших ринок праці. Для найбільш кваліфікованих, рідкісних спеціалістів ринок праці може мати національні і навіть міжнародні масштаби. Більшість же працівників конкурують між собою на місцевих ринках.

Внутрішньофірмовий ринок праці передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації [3].

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, peгіoну, галузі виникають з приводу найму працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту [3]. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об’єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об’єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Існують чітко структуровані й ледь оформлені ринки праці. Перші передбачають укладання трудового контракту згідно з чинним законодавством, що регулює умови праці та її оплати та інші аспекти трудових відносин. Ринки з нерозвиненою інституційною інфраструктурою характерні для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. У більшості таких країн крім відкритих (легальних) формальних ринків праці існують також тіньові (неформальні) ринки [1].

Відкритий поточний ринок праці охоплює частину економічно активного населення регіону, яка фактично шукає роботу і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі місця.

Тіньовий поточний ринок праці – це контингент формально зайнятих на підприємствах, який через скорочення обсягів виробництва послуг або зміну його структури міг бути вивільненим без збитків для виробництва.

Характер взаємодії продавців та покупців праці визначає сутність моделей ринку праці та окремих його сегментів [2].

Суто конкурентний ринок праці характеризується, з одного боку, тим, що існує велика кількість фірм, які конкурують між собою в найманні конкурентного виду праці; з іншого боку, свій труд пропонують незалежно один від другого численні працівники, що мають рівну кваліфікацію; однак ні фірми, ні працівники не контролюють і не диктують ставок заробітної плати.

Монопсонічний ринок праці – ринок з монополією одного покупця – характеризується такими рисами: працівники, що зайняті певним видом праці, сконцентровані на одному підприємстві (підрозділі); цей вид праці в силу географічних або інших факторів не має альтернатив, отже працівник не може знайти інше місце роботи за своєю спеціальністю й кваліфікацією; заробітну плату також диктує підприємство (господар), але ставка заробітної плати безпосередньо залежить від кількості найманих працівників.

Якщо монополію на ринку праці тримає невелика кількість підприємств, то у цьому випадку спостерігається олігопсонія.

Модель ринку праці з участю профспілок полягає в тому, що профспілки, відстоюючи інтереси працівників, переслідують ціль збільшення попиту на труд і підвищення заробітної плати. Профспілки у своїй діяльності застосовують різні способи: збільшення попиту на продукти і послуги за допомогою реклами «товарів з профспілковою етикеткою»; вимоги до уряду збільшити фінансування виробництва, вплив на підвищення продуктивності праці, зменшення використання дитячої праці, необов’язковий вихід на пенсію працівників, які досягли пенсійного віку, тощо.

У залежності від впливовості профспілок, на ринку праці та окремих його сегментах може спостерігатися монополія (у профспілках сконцентровано основну частину робочої сили з певними характеристиками, тому профспілки мають змогу визначати умови праці, її оплати і т. ін.), або олігополія (якщо монополію на ринку праці тримає невелика кількість профспілок або вплив профспілки обмежений, зокрема внаслідок незначної участі в ній працівників з відповідними характеристиками).

Модель двосторонньої монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють потужні профспілки. Коли фірма-монополіст прагне до встановлення ставки заробітної плати на одному рівні, а галузева профспілка домагається на іншому рівні, то в кінцевому підсумку ставка заробітної плати зупиниться на узгодженому рівноважному рівні, і рівень зайнятості наблизиться до умов конкурентного ринку праці.