57.Жданівщина в Україні

По закінченню війни окремі письменники, в умовах певного послаблення контролю з боку режиму, спробували дещо відійти від партійних настанов в галузі літератури. Відновлення ідеологічного тиску на суспільство було довірено Андрію Жданову - секретарю з ідеології, близькому помічникові Й. Сталіна. Ідеологічна кампанія, що в сучасній історичній науці отримала назву "жданівщина", була спрямована насамперед проти тих, хто прагнув послаблення ідеологічного тиску з боку керівної комуністичної партії. Водночас ця кампанія мала на меті ще більше піднести значення російської культури і науки на противагу успіхам інших народів. Протягом 1945-1948 pp. було прийнято чотири постанови ЦК ВКП (б) про спрямування розвитку літератури і мистецтва. У липні 1946 р. ЦК ВКП (б) звинуватив українських комуністів у неправильному доборі кадрів та їхній недостатній політико-ідеологічній підготовці в галузі науки, літератури і мистецтва, де "існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія" і "мають місце українські націоналістичні концепції". Відповідно до рішень у Москві, ЦК КП (б) У ухвалив низку постанов, метою яких було "поставити на місце" українських радянських літераторів та митців: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури", Про журнал "Вітчизна", "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення", "Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з постановою ЦК ВКП (б)"Про оперу "Велика дружба" В. Мураделі та ін. В критиці творів та їх авторів переважали обвинувачення у "буржуазному націоналізмі", ставилися вимоги "викривати ворогів народу". Наприклад, праця "Нарис історії української літератури", на думку партійних керівників, мала суттєві "недоліки", бо її автори "перекрутили" марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її начебто в буржуазно-націоналістичному дусі. Редакція журналу "Вітчизна", зокрема головний редактор Ю. Яновський і його заступник, звинувачувалися в тому, що "систематично надавала свої сторінки для пропаганди буржуазно-націоналістичної ідеології і сама опинилася в полоні буржуазно-націоналістичних поглядів". Особливої жорсткості набуло полювання на реальних і удаваних українських націоналістів під час перебування в Україні Кагановича у 1947 році. На пленумі спілки письменників України, партійних зборах постійно критикувалися за націоналізм, всіляко цькувалися у пресі М. Рильський, А. Малишко, В. Сосюра, Ю. Яновський, І. Сенченко, П. Панч та інші. Подібній критиці "за націоналізм" було піддано перший том "Історії України" за редакцією М. Петровського "за грубі політичні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру". Вершиною ідеологічного наступу став 1951 р., коли було піддано необгрунтованій і різкій критиці патріотичний вірш В. Сосюри "Любіть Україну". Цей вірш був названий "ідейно порочним твором". Автора змусили опублікувати принизливе каяття. В дусі критики 1946-1948 pp. M. Рильському знову згадали про "серйозні ідеологічні помилки", критикувалася опера К. Данькевича "Богдан Хмельницький". У 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими "космополітами", яка поширилася і в Україні. Цього разу в поле зору партійних ідеологів потрапили літературні і театральні критики, євреї за національністю. У 1950 р. було ліквідовано кабінет єврейської історії Академії наук УРСР. Ще раніше, у 1949 р. заарештували його провідних співробітників. Протягом 1948-1952 pp. у зв'язку з так званою "Справою Єврейського Антифашистського Комітету" було репресовано 19 єврейських письменників України.