48.Колективізація в Україні ,методи її здійснення і наслідки.

Більшовики пов'язували соціалізм із переведенням селянства та шлях колективноговиробництва. Вже у період „воєнного комунізму” через кооперацію держава здійснювала централізованезабезпечення населення продуктами споживання. В умовах НЕПу всі форми кооперації (споживча,сільськогосподарська і кустарна) здобули право на самостійну господарську діяльність. Однією з найбільшрозвинутих форм сільськогосподарської кооперації були товариства спільної обробки землі (ТСОЗи). Вони об'єднували переважно заможні і середняцькі господарства, що купували й використовувалисільськогосподарську техніку й інвентар на пайових засадах. У 1920 р. їх налічувалося всього 960колективних господарств.В роки НЕПу кооперація розглядалася як шлях поступового переведення сільськогогосподарства до колективного виробництва. Передбачалося створювати колективні господарства на основідобровільності, використання ринкових форм кооперації, урахування місцевих умов, а також фінансової іматеріально-технічної допомоги кооперативам з боку держави. На ХV з'їзді ВКП(б) у 1927 р. булопідтверджено курс на поступове кооперування сільського господарства.Однак, хлібна криза 1927-1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон,могли зірвати плани радянського уряду щодо економічного розвитку СРСР. Потрібний був механізмбезперервного постачання хліба державі. Таким механізмом, на думку влади, повинні були статиколективні господарства (колгоспи). Більшовики вже мали досвід організації колгоспів (радгоспи й комунидіяли з 1918 р.). За умов становлення тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніжмільйонами розрізнених селянських господарств. За уявленнями того часу, дрібнотоварний селянськийустрій на селі постійно породжував капіталізм шляхом зубожіння одних і збагачення інших. Керівництвокраїни спробувало вивести село до соціалізму.З кінця 1920-х років розпочалася форсована колективізація. 1929 рік Й.Сталін назвав «рокомвеликого перелому», «рішучого наступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країнірозпочалася суцільна колективізація – процес примусового об'єднання дрібних одноосібних селянськихгосподарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи).Форсування темпів колективізації вело до насильницького залучення селян у колгоспи підзагрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політикийого ліквідації як класу.Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця першої п'ятирічки було«колективізовано» близько 70% селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933-1937 рр.)колективізація завершилася об'єднанням у колгоспи 90 % селянських господарств.У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхньогодобробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селян була найміцнішеприв'язана до землі й не бажала з нею розлучатися. Саме до цієї категорії селянства застосували політикурозселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, заборонено використовуватинайману працю, купувати машини, реманент; почалося вибіркове «розкуркулювання». Унаслідок цьогокількість міцних господарств зменшилася. На початку 1930-х рр. почався терор проти заможних селян.Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіруселян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько200 тис. селянських господарств, тобто приблизно 1,2-1,4 млн людей. Більше половини з них буловиселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». Їхню працю використовували на найважчих роботах.Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти дляіндустріалізації, забезпечила безперебійне джерело постачання міст дешевим продовольством, заміниларинковий механізм товарообміну між містом і селом адміністративно-командним продуктообміном.Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932-1933 рр..Отже, політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадженняколгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії – голодомору1932-1933 рр., який забрав життя мільйонів людей. Командно-бюрократична система керівництва призвеладо того, що селянин перестав бути господарем на землі, було вбите його почуття власника.