40.Аграрна реформа п. Сталипіна в Україні і її наслідки

Після поразки революції в країні настав період політичної реакції, яка за ім’ям голови царськогоуряду отримала назву Столипінської. Друга Дума розпускалася, вводився в дію новий виборчий закон, заяким 80% населення позбавлялося виборчих прав (переважно робітники, селяни, неросійські народи). ТретяДума була реакційною, більшість в ній мали чорносотинці та октябристи. Від України обрали 111 депутатів,із них 64 – поміщики.Значно посилилися репресії: у більшості губерній в Україні діяв воєнний стан, використовувалисядля придушення заворушень каральні загони. У 1909р. в тюрмах країни перебувало 170 тис. революціонерів.Фактично, було розгромлено профспілки та інші громадські організації.Прагнучи не допустити нової революції і змінити свою соціальну опору, царський уряд на чолі зП.А.Столипіним вирішив здійснити реформи, які стосувалися передусім аграрного сектора.Основні заходи аграрної реформи:– скасування викупних платежів, цілком ліквідованих з січня 1907 р.;– дозвіл на вихід із общини і закріплення землі у приватну власність, тобто «розмивання общинногоземлеволодіння»;– створення хутірського та відрубного господарства;– надання кредитної допомоги селянам через «Селянський земельний банк»;– проведення переселення селян із європейської частини держави, де землі не вистачало, до Сибіру,на Далекій Схід, у Середню Азію.Тим самим Столипін хотів, по-перше, дати селянам землю; по-друге, переселити частинунезадоволених мало- і безземельних селян з перенаселених центральних районів країни у ті райони де буливільні землі; по-третє, крім аграрних перетворень, реформа передбачала реорганізацію місцевогосамоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти.Тобто, Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально – економічного прогресу при збереженніцарської монархії, влади поміщиків та буржуазії.В Україні з 1906 по 1915 рр. з общини вийшли майже 470 тис. дворів (понад 30% від загальноїчисельності общинних земель). Ті селяни, які виходили із общини, мали право отримати землю і відруб,тобто в одному місці, одним «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то ценазивалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хутірських та відрубних господарств(13% загальної кількості). Для допомоги селянам у створенні хуторського господарства створювався«Селянський земельний банк», який скуповував у поміщиків землі а потім за вищими цінами продавав їхокремими ділянками селянам.Загалом до 1916 р. селяни купили, головним чином у поміщиків понад 7 млн. десятин землі. Їмналежало 65% усієї землі й на одне господарство в середньому припадало 8,5 га. Внаслідок столипінськоїреформи на Правобережній Україні й на Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту приватнувласність. У Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях вона охоплювала близько50% дворів. Певні результати принесла політика переселення. Найбільшу кількість переселенців дала Україна.Це було пов’язано з тим, що саме тут бракувало землі, відчувалося значне аграрне перенаселення. До Сибіруз України переїхало близько 1 млн. селян. Та невдовзі 17% із них повернулося назад, ще більшнезадоволеними і збідніли, оскільки в Україні у них землі не було, а у Сибіру вони її не змогли отримати зрізних причин. Це призвело до загострення соціальних відносин в українському селі, подальшоїдиференціації селян.Розширилися посівні площі. Середньорічний валовий збір зернових збільшився з 775 млн. у 1900- 1902 рр. до 1070 млн. 1910-1913 рр.Столипінська аграрна реформа після відміни кріпосного права 1861 р. була великим кроком веволюційному розвитку Російської імперії, поступового перетворення її з феодальної на буржуазнумонархію. Вона прискорила розвиток капіталістичних ринкових відносин, соціальну диференціацію на селі,покращили стан сільського господарства, але не вирішила аграрного питання в цілому.