1) Автономія України у федеративній Росії;

Я) самостійність України.

Крім суто національних партій, на політичне життя України активно впливали загальноросійські партії. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), що виникла у 1898 p., в 1903 р. розкололась на більшовиків і меншовиків. Лідером більшовиків став В. І. Ульянов (Ленін). Ідеологія РСДРП: капіталізм — антагоністичне суспільство, яке потрібно замінити соціалізмом за допомогою революції. Головна революційна сила — пролетаріат, головне зло — приватна власність.

Партія соціалістів-революціонерів (ПСР — есери) виникла на зламі століть (лідери В. Чернов, в Україні — Д. Дорошенко). Основну революційну силу есери бачили в селянстві; вони широко використовували терор проти представників влади.

Конституційно-демократична партія, або Партія народної волі (кадети) була утворена у 1905 р. (лідер — П. Мілкжов, вчений-історик). Кадети виступали за конституційно-парламентську монархію, свободу культурного розвитку для всіх націй. В Україні її підтримувала в основному інтелігенція.

«Союз 17 октября» (октябристи) — партія великої і середньої буржуазії — виступала за збереження існуючого ладу, єдиної і неподільної Росії (лідер — О. Гучков). У 1905 р. виник «Союз Русского Народа» — реакційна, чорносотенна організація, яка виступала з шовіністичних позицій, проти революційного і національного рухів. її члени брали активну участь у єврейських погромах і вбивствах революціонерів і ліберальних діячів.

39.Україна в демократичній революції 1905-1907

Зволікання з вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу,національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали основу для стихійного вибухуневдоволення народних мас.Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна 150- ти тисячна мирна демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби.Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. викликало хвилю обурення. Тільки у січні 1905 р. вРосійській імперії страйкувало під гаслами «Геть самодержавство!» майже 440 тис. осіб. Держава вступилав добу революції.За своїм характером революція 1905-1907 рр. була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднімзавданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання,покращення становища робітників.Революція 1905-1907 рр. мала свої особливості. По-перше , це була перша революція ХХ ст., колипротиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала символом цих протиріч. По-друге, хочареволюція була буржуазною за характером, буржуазія не могла в ній грати вирішальну роль, як це було українах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив’язаною до царизму. По- третє, у цій революції існували не два політичні табори (революційний і контрреволюційний (урядовий), яку Європі, а три, крім зазначених, ще й ліберально-буржуазний табір.У своєму розвиткові революція пройшла кілька етапів, кожен з яких мав свої характерні риси таособливості.Перший етап (січень-жовтень 1905 р.) характеризується наростанням масової боротьби, посиленнямїї політичного характеру, політизацією народних мас, створенням політичних партій і громадськихорганізацій (рад, профспілок тощо), поширенням хвилі заворушень серед селян та армії.Лише протягом квітня-серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у якихбрало участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн.жителів імперії, з них в Україні – 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 69повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць в Російській імперії.Особливо бурхливо розгорталися революційні події в Одесі. 14 червня 1905 р. команда одного знайбільших броненосців “Потьомкін” підняла повстання. Це був перший великий виступ на флоті й узбройних силах імперії в цілому. Більшість матросів корабля складали українці, очолили повстанняГ.Вакуленчук і О.Матюшенко. Проти повсталих спрямували всю Чорноморську ескадру, але вонавідмовилася стріляти по революційному броненосцю. 25 червня потьомкінці здали броненосець румунськійвладі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами.Масовий робітничий рух у першій половині 1905 р. сприяв активізації боротьби селянства. Якщо напочатку 1905 р. виступи селян проходили в окремих селах, то у травні – червні вони поширилися на цілірегіони. Усього протягом першої половини 1905 р. селянські виступи мали місце у половині повітів.Другий етап (жовтень – грудень 1905 р.) – це період радикалізації революційного руху. Найбільшхарактерними рисами цього періоду були: різке загострення соціально – політичного напруження; певнерозмежування політичних сил в країні; активне формування політичних партій; активізація діяльності іпосилення впливу на народні маси крайньо лівих партій – більшовиків та есерів.Незважаючи на масові виступи, царизм відмовлявся йти на поступки. За цих умов соціально –політичне напруження наростало. Все це привело до загального російського політичного страйку, якийпочався у перші дні жовтня 1905 р. у Москві і Петербурзі. Вимогами страйкарів були: восьмигодиннийробочий день, встановлення демократичних свобод, знищення самодержавства, негайне скликанняУстановчих зборів.В Україні страйк підтримали робітники великих міст: Катеринослава, Одеси, Києва, Миколаєва таінших міст. У середині жовтня в Україні страйкувало більше як 120 тис. осіб. Під тиском жовтневогострайку царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола II видав Маніфест, в якому“дарував” населенню громадянські свободи, особисту недоторканність, свободу слова, совісті, зібрань іспілок. Одночасно встановлювалася Державна дума як законодавчий орган Російської імперії. Населеннясприйняло Маніфест по – різному: частина сподівалася, що з’явиться конституція і почнеться нова доба вжитті імперії, революціонери вважали його перешкодою в боротьбі з урядом; крайньо монархічноналаштоване населення вважало, що Маніфест був проголошений внаслідок насильства над царем івимагали збереження самодержавства.В Україні революціонери організували мітинги на яких вимагали цілковитого знищення монархії. Увідповідь на це почалися так звані “чорносотенні” (“чорна сотня”) погроми. Оскільки серед активних революціонерів було багато євреїв, чорносотенці оголосили їх винуватцями заворушень у державі.Найбільші погроми пройшли в Одесі, Києві, Катеринославі, містах Донбасу. Причому вони відбувалисяздебільшого при невтручанні, а то й при потуранні поліції.Царський Маніфест 17 жовтня створив умови для легальної політичної діяльності. Цим, передусім,скористалися російські ліберали, які створили Конституційно-демократичну партію (кадети) і “Союз 17октября” (“октябристи”). Вони вважали, що революція закінчиться і головне – це парламентська боротьба вДержавній думі. Чорносотенні організації створили декілька партій, найвпливовішою серед них був “Союзрусского народа”. Російські соціал-демократи і соціал-революціонери політичну свободу використали дляпосилення антиурядової діяльності.Вплив українських партій на події 1905 р. був незначним. РУП наприкінці 1905 р. змінила назву істала іменуватися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДПП). УДП і УРПоб’єдналися в Українську демократично – радикальну партію (УДРП). Однак, у їх середовищі не булоодностайності навіть в питанні: чи виправдане окреме існування українських партій, чи їм краще влитися доскладу подібних російських? Так, пізніше, у квітні 1906 р. УСДРП приєдналася на правах окремоїнаціональної організації до РСДРП. Тісно співпрацювала з кадетами УДРП.У час піднесення революції почали виникати масові позапартійні об’єднання громадян. Серед нихвиділялися ради робітничих депутатів. В Україні перша рада виникла в Катеринославі на початку жовтня1905 р. Усього в жовтні – листопаді ради виникли більше як у 50 містах і робітничих селищах. Вони своїмирішеннями скорочували до 8 годин тривалість робочого дня, надавали допомогу безробітним тощо.Одночасно з партіями і радами йшло формування професійних спілок, які брали на себе функціїзахисту інтересів робітників перед підприємцями. За роки революції в Україні було створено 280профспілок. Найбільше їх було в Одесі, Києві, Катеринославі, Харкові.Восени 1905 р. значно активізувалося селянство, яке все ще сподівалося одержати землю. Восени1905 р. – зимою 1906 р. почастішали напади на поміщицькі маєтки селянських загонів, побиття та вбивствапоміщиків тощо. В ході антипоміщицької боротьби створювалися селянські спілки, в деяких районах вониочолювали збройні повстання.Неспокійно було в армії і на флоті. Найбільш потужним було повстання на головній базіЧорноморського флоту в Севастополі. Воно розпочалося 11 листопада на крейсері «Очаків» до якогошвидко приєдналися ще 12 бойових кораблів. Підтягнувши війська, влада 16 листопада придушилаповстання. Керівник повстання лейтенант Л. Шмідт та три його помічники були розстріляні. Збройнівиступи відбулися і в інших гарнізонах.Апогею революційна боротьба досягла в грудні 1905 р. В середині грудня в Донбасі, Харкові,Олександрівську та в інших регіонах України відбулися масові збройні повстання робітників.Найбільш масштабні заворушення були в Донбасі. Озброєні робітничі загони діяли в Горлівці,Єнакієвому, Луганську та інших містах. Особливо запеклою була боротьба в Горлівці, куди прибули бойовідружини з Гришиного, Ясиноватої та інших міст, усього майже 4 тис. осіб. 17 грудня повстанці напали наармійські казарми. Урядові війська вимушені були відступити, однак, отримавши підкріплення, вониперейшли у наступ. Повстання було придушено, майже 300 дружинників загинуло. Немало учасників булострачено.Третій етап (січень 1906 р. – червень 1907 р.). В цей час революційний рух пішов на спад.Посилилися репресії з боку царського уряду. Боротьба продовжувалася (страйки, селянські виступи), алепомітно зменшилися масштаби та інтенсивність робітничих страйків та селянських виступів, які постійнозатухали. Більшість політичних партій вимушені були перейти до нелегальної роботи. Серед радикальноналаштованих революціонерів поширилися терористичні форми боротьби. За даними О.Д.Бойко, у 1906- 1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, зокрема на голову урядуП.Столипіна було здійснено 10 замахів. Менш радикальна опозиція робила спроби продовжити боротьбупарламентськими методами у Державній думі.